У відеозйомці ФСБ про затримку українського «диверсанта» у Севастополі показані візитка Яроша, камуфляж із шевроном Військово-морських сил України й для більшої переконливості – аркуш паперу з відбитком печатки в/ч № А0235 Міноборони України.
Очевидно, «диверсанти» укладали договори з Міноборони РФ про поставку вибухівки й скріплювали їх печаткою. На «справу» вони ходили тільки у формі з шевроном, на відміну від «увічливих людей» РФ, і з візиткою Яроша на випадок провалу, щоб усе звалити на нього. Скільки Ярош заборгував Кремлю з 20 січня 2014 р. за піар – важко уявити.
Не дивно, що Генштаб ВСУ все це назвав черговим фейком із фабрики неправди Кремля, потрібним для виправдання репресій в окупованому Криму й для створення негативного іміджу України. З політичними репресіями й етнічними чищеннями в Криму, спрямованими, насамперед, проти українців, усе давно очевидно, але це завдання третього рівня, які Кремль сподівається вирішити, розробляючи із серпня тему «українські диверсанти».
Першочергове завдання, яке Москва хоче вирішити таким способом, – виправдати захоплення й анексію Криму. Проблема в тому, що Росія – це єдина у світі держава, яка після 1951 р. захопила й помпезно анексувала частину території іншої держави. Нічого подібного, за винятком захоплення Хусейном Кувейту, на планеті за 65 років не траплялося, і цим Кремль кинув виклик світовому співтовариству чи світовому порядку, як кажуть у Москві, який почав формуватися з 1946 р. після розвалу імперсько-мілітаристських режимів у Німеччині, Італії і Японії. ООН, яка почала працювати як світовий уряд з жовтня 1945 р., стежила, щоб ніхто більше нічого не захопив і не анексував. Загалом у неї це виходило: нічого не захоплювали, тільки повертали. США в 1945 р. вигнали японців із Філіппін, але вже в 1946 р. надали їм незалежність. Нідерланди, Франція й Великобританія до 1952 р. теж відмовилися від своїх колоній в Азії, в 1960 р. – в Африці, згідно з Декларацією ООН про її деколонізацію. Після Революції гвоздик зникла й Португальська імперія. Останні штрихи – повернення Китаю Макао й Гонконгу, відмова в 1990 р. ПАР від Намібії й деколонізація народів СРСР/ Російської імперії, яка затягується Москвою, і ООН явно слід прийняти рішення щодо цієї проблеми.
Із 1946 р. було лише три анексії чужих територій. У 1951 р. «червоний» Китай анексував державу Тибет, яка виникла в 1912 р. у результаті Китайської революції 1911 р. і ліквідації імперії Цин. У 1975 р. Марокко за допомогою «зеленого маршу» анексувало Іспанське Марокко, із чим не погодилася частина його жителів. У 2005 р. вони заявили про створення Сахарської арабської демократичної республіки, яку врешті визнали 59 держав Африки, Азії, Латинської Америки й Океанії. На анексію Іраком в 1990 р. Кувейту ООН відреагувала міжнародною військово-визвольною місією, а потім і поваленням режиму Хусейна.
Окупація й анексія Росією Криму – украй небезпечний прецедент, бо випускає міждержавні війни з «ящика Пандори», де ООН утримувала їх 70 років. Із 1946 р. було всього чотири «класичні» і три «гібридні» міждержавні війни. До перших належать ірано-іракська 1980-1988 рр., Фолклендская 1982 р., китайсько-в’єтнамська 1980 р. і китайсько-індійські зіткнення 1962 і 1964 р., урегульовані в 1990-і угодами між Індією й Китаєм. До перших «гібридних» воєн після 1946 р. можна віднести радянсько-угорську війну 1956 р., радянсько-чехословацьку 1968 р. і радянсько-афганську війну 1979-1989 г. Усі інші війни були або антиколоніальними, включаючи й чечено-російську війну, або внутрішніми й громадянськими. Серед них можна виділити постколоніальні війни, наприклад, індійсько-пакистанський конфлікт за Кашмір, і громадянські війни в Кореї й В’єтнамі, на які наклало сильний відбиток глобальне протистояння між демократією й авторитаризмом. У минулому громадянські війни теж не були вільними від впливів ззовні, але це було не настільки масштабним. Арабо-ізраїльський конфлікт має особливий статус.
У результаті за 70 років планета стала набагато безпечнішою, ніж раніше: маємо всього чотири анексії, включаючи Крим. Анексія Тибету відбулася на початку становлення ООН, коли вистачало проблем без далекого й загадкового Тибету, але шлейф від неї створює проблеми самому Китаю й накладає відбиток на його політику. Щодо колишньої іспанської частини Сахари в міжнародному співтоваристві думки сильно розділилися, і 18 держав визнають суверенітет Марокко над нею. Позиція ООН – рішення має винести референдум її жителів, але султан Марокко затягує його проведення й шукає підтримки Москви, тому й дозволив заправку ескадри з «Адміралом Кузнєцовим».
Із Хусейном і Кувейтом усе однозначно, і скарги Москви, що коаліція не мала права входити в Багдад і звалювати режим, на рахунку якого напад на Іран і геноцид курдів, звучать настільки ж безглуздо, як наче у 1945 р. Москва запропонувала б не брати Берлін. У 1942 р. США й Великобританія такий варіант розглядали, але за умови, що німці самі заберуть Гітлера й усе повернеться до кордонів 1939 р. Але це означало незалежність Литви, Латвії й Естонії, повернення Молдови Румунії й поява незалежної України й Білорусі в межах їхніх західних областей. СРСР довелося б повернути й території, відняті у Фінляндії. Сталін погодитися з цим не міг і в 1943 р. заборонив Судоплатову й НКВД готувати замах на Гітлера. Німці й англо-американці в 1943 р. зробили сім невдалих замахів на Гітлера. Іракці з 1991 р. мали 12 років на усунення режиму Хусейна, але нічого не зробили, тому в 2003 р. його довелося ліквідувати ззовні.
У Кремлі історію Хусейна й установку ООН – більше ніяких анексій, знають, і захоплення Криму спробували замаскувати пародією на референдум. Це єдиний в історії «референдум», який відбувся за два тижні без згоди уряду країни, без її участі в організації й підрахунку результатів голосування. За повної заборони агітації іншій стороні, за відсутності спостерігачів, зате в присутності військ РФ. Логічно, що його законність не визнана ніким, крім РФ і її васалів. Невизнання анексії Криму обумовлене трьома основними причинами. Якщо її визнати, то виникне прецедент і буде з’явиться «зелене світло» для захоплення територій по усьому світу. Це зробить війни між державами звичайним явищем, виникнуть союзи одних держав для захоплення інших, і планета повернеться в стан 1939 року, коли Гітлер, Сталін і Муссоліні ділили Євразію й Африку між собою. Третя причина – прагнення РФ до безперервних територіальних захоплень стало остаточно очевидним після анексії Криму й окупації частини Донбасу.
Тому світ стоїть перед дилемою: відкотитися в епоху воєн і варварства чи раз і назавжди покінчити з московсько-російським імперіалізмом як джерелом воєн і тероризму. Запровадження санкцій проти РФ за анексію Криму й захоплення Донбасу свідчать, що вибраний другий варіант. Тому вже в 2014 р. виник прогноз: анексія Криму – це початок кінця Росії. Зрозуміло, Москву такий варіант не влаштовує, і вона докладає величезних зусиль, щоб зіштовхнути планету в ланцюг локальних воєн, сподіваючись, що в їхньому хаосі в неї будуть розв’язані руки для нових захоплень.
Але досягнення цієї стратегічної мети № 1 вимагає попередніх дій для вирішення завдань другого рівня. Одне з них – створення теми «українських диверсантів» у Криму. Поява їх в окупованих РФ районах Донбасу неможлива, оскільки Кремль визнає його частиною України, і українські диверсанти в Україні – це як московські диверсанти в Москві. Тому «диверсанти» із тризубами можуть бути агентам ФБР тільки в РФ або в Криму, якому Кремль поки віддає перевагу. Кремль запуском цієї теми хоче вирішити три завдання другого рівня. Вселити й привчити всіх до думки, що Крим – це РФ, якщо там діють «українські диверсанти». Друга, – ФСБ не може весь час ловити «диверсантів», які нічого не підривають. Підірвати ФСБ щось доведеться, і краще на чужій території, ніж на своїй. Тому «диверсантів» ловлять у Криму, і там слід очікувати на «теракт», який потрібен Кремлю, щоб звинуватити Україну в нападі на РФ і створити привід до «оборонної війни» і «захисту батьківщини» від «української агресії». Це третє й головне завдання.
Показово, що недавній «затримці диверсантів» передував запуск у РФ теми “Україна готується завдати ракетного удару по Ростову й Москві із системи «Грім», створеної на гроші Саудівської Аравії”. Тобто тема «українських диверсантів», які готують вибухи й землетруси в Криму й на Кубані, буде розроблятися доти, поки у Кремля не набереться «доказова база» про «агресію України» для пред’явлення її ООН і створення приводу для офіційного вторгнення. Тому число «затримок» у Криму, а потім і в РФ буде збільшуватися, переходячи в кількість і якість, і попутно використовуватися в інформаційній війні проти України.
Телесеріал за сценарієм ФСБ «Пригоди українських диверсантів у Криму й Росії» включений. Коли чекати на нові серії?
