Слово «Скіфія» в Краматорську на Донеччині напрочуд популярне – принаймні в царині культури. Різноманітні заходи, мистецькі твори відповідної тематики тут на слуху – і вже не перший рік. А все завдяки творчим людям. Чільне місце у «скіфізації» місцевого культурного простору належить двом митцям – братам Гутирям.
Більш як рік тому в середмісті Краматорська, в раніше занедбаному Сквері Профспілок із фонтаном, що не функціонує, постала монументальна композиція на тему Скіфії. Це ініціатива митця-земляка, заслуженого художника України В’ячеслава Гутирі. 
Він організував у місті міжнародний симпозіум скульпторів і разом із грузинськими монументалістами Іродіоном Гвелісіані й Іваном Цискадзе восени 2015-го було зроблено перший крок до створення парку сучасної скульптури. Саме на пріоритетності цього проекту наголосив В’ячеслав Гутиря на презентації його персональної виставки «Відлуння Скіфії», що відкрилася в міському Художньому музеї 17 листопада. Колеги-митці, присутні на заході, висловили сподівання, що й реконструйований міський сквер у майбутньому матиме таку саму звучну назву – «Відлуння Скіфії». Парк буде не лише красивим, а й комфортним, зручним для відпочинку дорослих і дітей, обіцяють архітектори.
У непростий час, який переживають Україна і її окуповані російсько-терористськими військами території, В’ячеслав багато робить для культурного розвитку міста, відзначають краматорчани. Він втілює задуми спільно з братом Олександром і з творчими людьми, яких запрошує з Харкова, Києва, Полтави. Митці працюють за підтримки меценатів, зокрема Клубу підприємців Краматорська й колективу заводу «Донмет».
Для майстрів мистецтв у місті є до чого прикласти рук, зауважує відвідувач виставки художник Олексій Шевченко, з яким автор цих рядків напередодні пройшовся вулицями Краматорська. На центральній площі Миру нагадує про «Ленінопад» осиротілий чорний постамент, розфарбований, вочевидь, з народної ініціативи, у синьо-жовті кольори. На вулиці Парковій лише не так давно набув веселішого вигляду майданчик перед сірим постаментом, на якому 1973-го встановлено мілітарний символ СРСР – військовий літак. Під ним вигравіювані на граніті зірка й напис, що не надто узгоджуються з духом декомунізації: «Слава Советским летчикам»…
«Хочеться, щоб Краматорськ був яскравим, цікавим містом», – переповідає слова В’ячеслава учасник презентації виставки київський художник Сергій Лаушкін, який жартома називає свого суперенергійного колегу «людиною-вулканчиком». На запрошення Гутирі киянин приїхав на Донеччину й виготовив десятки оригінальних розфарбованих аплікацій з дерева, що нині прикрашають місто. «Дерево – матеріал не такий довговічний, як метал чи камінь, проте кілька років ці твори людей порадують. А потім створимо ще, – сміється митець. – Є ідея робити комплекси композицій, які поступово заповнять місто, і можна пропонувати іншим художникам створювати подібні речі в оригінальному стилі».
Організатори персональної виставки вважають, що історію і культуру скіфів і сарматів, які жили кілька тисячоліть тому на землях теперішнього Донбасу, потрібно знати й шанувати. В експозиції, крім художніх творів земляка, уродженця Донеччини (нинішнього міста Бахмут), є фотографії монументальних робіт, зменшені копії майбутніх скульптур і найновіша – третя за ліком після проведеного конкурсу – версія проекту реконструкції скверу в Краматорську. Увагу відвідувачів привертають і документальний фільм про соляну шахту (такий собі «підземний храм солі»), і підсвічена інсталяція з кристалів життєдайного мінералу. Останні роботи народжені натхненням автора після його поїздки з друзями до Соледара на Донеччині. «Для творчості важливий не матеріал, – пояснює художник, – працювати можна з деревом, залізом, каменем… Але найголовніше – як ти мислиш. Працювати треба з головою».
На урочистій церемонії відкриття виставки В’ячеславу Гутирі вручено подяку за підписом мера Краматорська Андрія Панкова – за внесок у розвиток міста; нагороджений тут же дотепно назвав відзнаку «мандатом» на втілення проекту парку. Схвально оцінив зроблене митцями за останні роки й заступник голови Донецької обласної військово-цивільної адміністрації з гуманітарних питань Ігор Стокоз. Він висловив думку, що «через певний час Краматорськ асоціюватиметься з братами Гутирями, які дивляться в майбутнє і вглиб століть». У відповідь на компліменти автор зауважив, що експозиція лише відображає ідеї, які мають втілюватися в життя. «Уся моя творчість присвячена моїм предкам і моїй землі, – сказав митець. – Я тут народився й виріс, тут хочу жити, творити й нікуди їхати не збираюся». Розповідаючи про оновлений проект реконструкції скверу, промовець відрекомендував художників, фахівців, меценатів, з якими задуми втілюватиме в життя. Серед однодумців – Тетяна і Василь Єрьоміни (сім’я архітекторів з Харкова), члени Клубу підприємців Краматорська Ірина Сергієнко і її чоловік Володимир, згаданий вище художник Сергій Лаушкін та інші.
За словами директора Художнього музею Олени Орлової, персональна виставка триватиме місяць і буде майданчиком для дальшої активної роботи у сфері культури. Виставку відвідуватимуть групи школярів, заплановано майстер-класи для дітей, а 1 грудня митець проведе «день відкритих дверей» своєї творчості. На «день Скіфії» 14 грудня до музею завітають вчені – знавці історії кочових племен, що населяли степи нинішньої України за кілька століть до нашої ери. Директор наголосила й на важливості культурного обміну, дальшого розвитку зв’язків Донеччини з іншими регіонами України. І це вже робиться в музейній сфері – зокрема з Києвом, Львовом, Івано-Франківськом, а в найближчих планах – ознайомлення краматорчан із творчістю художників Полісся.
Відповідаючи на запитання журналістів про експоновані на виставці картини, В’ячеслав Гутиря зазначив, що на нього істотно вплинула творчість художників-імпресіоністів і символістів. У відомому циклі «Мандри до Трої», приміром, він асоціював історичні події з програною партією в шахи. Троя, упевнений майстер, існувала не на території нинішньої Туреччини, як стверджував Генріх Шліман, а на півдні України. Троянський кінь – це шахова фігура в руках переможця, що поклала кінець кровопролиттю, вважає митець. «Історія повторюється, тому я мимохіть порівнюю Троянську війну з подіями сучасними», − каже художник. І в картині «Хід конем» (олія, 1999), він мав асоціації не так з міфічною Троєю, як з історією України. А на банальне запитання, які зі своїх творів він вважає найвагомішими, В’ячеслав відповідає не замислюючись – «ті, що будуть попереду».
