Перед відкриттям 53-ї Мюнхенської конференції з питань політики безпеки (17-19.02.) експерти-міжнародники з нетерпінням чекали публічних виступів президента РФ, які б дозволили спрогнозувати поведінку російської делегації на цьому форумі. Сам Глава російської держави ось вже другий рік поспіль відмовляється від поїздок на цей важливий захід, для участі в якому щорічно прибувають лідери держав, урядів, керівники авторитетних міжнародних організацій. Мотиви Володимира Путіна розгадати нескладно, адже це не комфортний «Валдайський форум» з ретельно відкаліброваними учасниками і заздалегідь підготовленими питаннями. Того й гляди, хтось із присутніх у Мюнхені надумає запитати, а як же сам президент РФ оцінює наслідки реалізації ініціатив, визначених у його реваншистскій доповіді «Роль Росії у світовій політиці» (Мюнхен, 2007). Адже саме після «Мюнхенської промови» путінська Росія взялася руйнувати засновану в 1945 році Ялтинсько-Потсдамську систему міжнародних відносин. Не готовим до конструктивного обговорення актуальних питань міжнародної політики в форматі Мюнхенській конференції виявився і Дмитро Медведєв, який представляв Росію в 2016 році. У 2017-му Кремль знизив представницький рівень російської делегації до міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова, доручивши саме йому «віддуватися» за авантюризм у зовнішній політиці Кремля.
І ось, безпосередньо перед початком конференції в Мюнхені, Володимир Путін нарешті публічно окреслив контури позиції Росії з питань міжнародної безпеки, обравши для цього знаковий майданчик. Президент РФ, котрий особисто курирує роботу силових відомств Росії, традиційно взяв участь у щорічній підсумковій колегії ФСБ РФ, яка відбулася 16 лютого 2017 року на Луб’янці. Як і зазвичай, в присутності преси Володимир Путін звернувся до учасників наради з короткою промовою, у якій дав оцінку роботі ФСБ в 2016 році, перерахував основні загрози державній безпеці Росії і поставив перед відомством нові завдання. Головною загрозою безпеці Росії президент РФ назвав міжнародний тероризм, похваливши співробітників ФСБ РФ за запобігання 45 злочинам терористичної спрямованості, у тому числі 16 терактам. Втім, він не уточнив, чи входять у цю статистику незаконні арешти лідерів Меджлісу кримськотатарського народу; фейкові кримінальні справи за звинуваченням у тероризмі членів кримських осередків «Хізб ут-Тахрір»; сфабриковані ФСБ РФ звинувачення заарештованих в окупованому Криму уявних «учасників українських ДРГ».
Говорячи про терористичну загрозу, на відміну від минулого року, коли практично половину своєї промови перед співробітниками ФСБ РФ Володимир Путін присвятив сирійської проблематики, слово «Сирія» у його виступі жодного разу не прозвучало. Мабуть у Кремлі ще сподівалися на пом’якшення офіційної позиції нової американської адміністрації з цього питання. Однак, надії Кремля виявилися марними. Вже наступного дня Держсекретар США Рекс Тіллерсон на зустрічі міністрів закордонних справ країн «G-20» однозначно заявив про неможливість військового співробітництва між Вашингтоном і Москвою, поки Росія не визнає, що «не вся сирійська опозиція — це терористи».
Згадав Володимир Путін також про успіхи контррозвідки ФСБ РФ, якій нібито вдалося припинити діяльність 53 кадрових співробітників і 386 агентів іноземних розвідок. Імовірно, в їх число увійшли громадяни України, звинувачені в шпигунстві, як у Росії (Роман Сущенко, Юрій Іванченко), так і на території анексованого Криму (Валентин Виговський) і тимчасово окупованих «ДНР-ЛНР» (Артем Шестаков і ще близько 20 чоловік). Проте, «за кадром» залишилася оцінка президентом РФ арешту за звинуваченням у державній зраді керівника одного з підрозділів Центру інформаційної безпеки (ЦІБ) ФСБ РФ полковника Сергія Михайлова та його заступника Дмитра Докучаєва. Це був успіх чи невдача російської контррозвідки? Адже ЦІБ входить в структуру Служби контррозвідки ФСБ РФ, і був створений на базі Управління комп’ютерної та інформаційної безпеки колишнього Департаменту контррозвідки ФСБ РФ. Саме там формувалася ідеологія і концепція використання інформаційного простору для проведення російськими спецслужбами спеціальних акцій впливу за кордоном через електронні ЗМІ та інші ресурси. Тому, після гучних скандалів, причиною яких послужила причетність керівництва Росії до хакерських атак з метою вплинути на результат виборчих кампаній в США, Німеччині та Франції, спроби Володимира Путіна «перекласти провину з хворої голови на здорову» виглядають нікчемними. Заявивши про нібито триразове збільшення кількості хакерських атак на інформаційні системи російських державних органів, президент РФ закликав активізувати протидію загрозі з боку кіберзлочинності. Чомусь одразу пригадався висновок одного з героїв «Весілля в Малинівці» з приводу палких обіцянок і закликів пана отамана Гриціяна Таврійського: «Значить, будуть грабувати».
Говорячи про загострення викликів і загроз національній безпеці Росії, Україна була названа в одному ряду з НАТО. Путін нагадав, що в липні минулого року на саміті НАТО у Варшаві, вперше з 1989 року Росія була визнана основною загрозою безпеки для Альянсу. «Стримування Росії офіційно проголошено новою місією НАТО. З цією метою прискорилися процеси розміщення стратегічних і звичайних озброєнь за межами національних кордонів держав», – наголосив Володимир Путін. Разом з тим, він закликав відновити діалог зі спецслужбами США та інших країн НАТО, насамперед у сфері боротьби з тероризмом: «Не наша вина в тому, що він перервався і не розвивається». Інакше кажучи, президент РФ запропонував забути причини економічних санкцій, вигнання Росії з G-8, відмови НАТО від партнерства в рамках спеціальних програм. Невже у Кремлі розраховують, що цивілізований світ погодитися вважати законним правом Росії на захист своїх національних інтересів анексію Криму, всебічну підтримку сепаратистів на Донбасі, втручання у внутрішній конфлікт в Сирії, причетність до підготовки державного перевороту в Чорногорії, систематичні провокації ВПС РФ у повітряному просторі країн Євросоюзу?
За словами президента РФ, Росію: «… постійно провокують і прагнуть втягнути в конфронтацію». У цьому зв’язку він закликав ФСБ РФ ефективно протистояти спробам втручання у внутрішні справи Росії з метою дестабілізувати суспільно-політичну ситуацію всередині країни. Саме в такому контексті Володимир Путін згадав Україну: «Ми бачимо і серйозне загострення ситуації на південному сході України останнім часом. Мета цього загострення очевидна – зірвати Мінські угоди. Сьогоднішня влада на Україні явно не готова до мирного вирішення цієї складної проблеми і робить ставку на силове вирішення. Більше того, відкрито говорять і про організацію диверсійно-терористичної, підривної роботи, у тому числі і в Росії». Хто з впливових українських політиків причетний до таких грізних заяв, президент РФ не уточнив. Невже знову Арсеній Яценюк, щодо якого Слідчий комітет РФ й досі мабуть, розслідує «справу століття» за брехливим звинуваченням його в участі у конфлікті на Північному Кавказі в 1995 році? У підсумку, вийшло, як у тій відомій пісні про анонімному лиходія: «Если кто-то, кое-где у нас порой, чесно жить не хочет». Хоча співробітникам українських спецслужб і правоохоронних органів слова Володимира Путіна слід сприймати серйозно. Колишні партнери з ФСБ РФ вже демонстрували вміння під приводом навчань закладати «цукор» у підвальні приміщення житлових будинків в Рязані.
Але 16 лютого виявився для глави російської держави явно «не його днем». Спочатку ватажок бойовиків маріонеткової «ДНР» Олександр Захарченко у властивій йому манері розставив усі крапки на «і», дезавуювавши висловлені Володимиром Путіним звинувачення в неготовності Києва вирішувати конфлікт на Донбасі мирним шляхом. Виступаючи на прес-конференції в окупованому Луганську, він заявив про готовність почати військові дії: «Ми завжди говорили, що звільнення окупованих територій Донецької та Луганської областей – це наше колективне завдання. І ми завжди говорили, що бажано це зробити політичним шляхом. Якщо ж вони не розуміють, то нагадаю, що ми можемо зробити це і військовим», – сказав він. Прес-секретарю президента РФ Дмитру Пєскову навіть довелося відхрещуватися від загроз ставленика Кремля в Донецьку (нинішній глава ДНР є креатурою Владислава Суркова) і констатувати, що заява Захарченка про військове вирішення конфлікту на Донбасі суперечить Мінським домовленостями.
Але якщо заяву Захарченка ще можна якось пояснити висновками харківських психіатрів про його інвалідність внаслідок незворотних розладів психіки, то висловлювання радника президента РФ Сергія Глазьєва з приводу обрання президентом Німеччини Франка-Вальтера Штайнмайера емоційними вже ніяк не назвеш. Його хоч і вигнали нарешті з Національної академії наук України, але він все ж залишається чинним академіком Російської академії наук. Явно розраховуючи на те, що викладену у «Twitter» інформацію прочитають не тільки в Росії, Глазьєв напередодні конференції в Мюнхені, написав: «Парламент Німеччини обрав президентом співучасника нацистського путчу в Києві». А зарахувати одного з лідерів Соціал-демократичної партії Німеччини до нацистів, ще гірше, ніж назвати Папу Римського войовничим атеїстом. Знову довелося Дмитру Пєскову робити заяву для преси, що Володимир Путін не поділяє думки свого радника з приводу Штайнмайера: «Ви знаєте, що президент привітав свого колегу, надіслав йому вітальну телеграму достатньо теплу. І в даному випадку, безумовно, подібні повідомлення в «Twitter» є ні чим іншим, як вираженням особистої точки зору, досить спірною».
Найпростіше знайти пояснення таким заявам у тексті шекспірівського «Короля Лір» у перекладі Самуїла Маршака:
Все умники страны
Мозги надели набекрень
И стали им равны»!
Спіч Сергія Лаврова шансів стати подією Мюнхенській конференції не мав. Організатори надали слово очільнику російської делегації вже після виступу віце-президента США Майка Пенса, в ході якого той заявив, що Росія повинна відповідати за свої дії на міжнародній арені і США будуть вимагати від Кремля дотримання Мінських домовленостей, покликаних покласти край конфлікту на сході України. А якщо врахувати, що днем раніше міністр оборони США Джеймс Мэттіс стверджував, що США на даний час не готові до співпраці з Росією на військовому рівні, то позиція нової адміністрації США щодо РФ виглядає досить однозначною. Мабуть, Сергій Лавров тому й виглядав роздратованим, зайво емоційним, хоча від вживання характеристик типу: «Дебіли, *ля…», – на цей раз утримався. Його виступ являв собою розширену версію вищезгаданої промови Володимира Путіна на колегії ФСБ РФ. Трибуна такого поважного міжнародного форуму була використана міністром закордонних справ РФ для повторення незмінного, ось вже три роки набору пропагандистських кліше, що виправдовують реваншистський зовнішньополітичний курс країни. Суворо дотримуючись директив Кремля, Сергій Лавров був оригінальним хіба що в частині, що стосується захисту «честі і гідності» президента РФ, реклами російських інформаційно-пропагандистських військ і звинувачень авторитетних зарубіжних ЗМІ у відсутності інтересу до подій на Донбасі.
Керівник російського МЗС повторив звинувачення на адресу НАТО, назвавши його «інститутом «холодної війни» у сучасному світі. Водночас, в унісон з президентом РФ Сергій Лавров заявив про готовність Росії відновити військову співпрацю з Альянсом і закликав США також розвивати з нею прагматичні відносини. Заодно, головний російський дипломат спростував звинувачення у втручанні Росії шляхом хакерських атак у виборчі процеси в США, Франції та Німеччині. Вимагаючи доказів, він чудово розумів, що Європа їх привести, поки не ризикує. По-перше, у разі їх оприлюднення, потрібно реагувати шляхом посилення санкцій, а втомленому від української кризи та економічних санкцій Євросоюзу це не вигідно. По-друге, занадто велика ймовірність розшифровки джерел інформації. З приводу врегулювання ситуації на Донбасі, Сергій Лавров також нічого нового не сказав. Він заявив про уявну відданість Росії Мінському процесу і повторив російську версію тлумачення угод «Мінськ-1» та «Мінськ-2». При цьому, російський міністр закордонних справ назвав нібито нелогічним пов’язування економічних санкцій щодо Росії з прогресом у вирішенні конфлікту на Донбасі, переклавши відповідальність за його затягування на Україну: «…врегулювання на Україні повинно досягатися в прямому діалозі Києва з Донецьком і Луганськом». Важко сказати, чи був указ президента РФ Володимира Путіна про визнання паспортів «ДНР» і «ЛНР» сюрпризом для Сергія Лаврова, але авторитету йому ця новина не додала. Чи то головний російський дипломат-пропагандист знав про нього і приховував від присутніх, чи то в Кремлі приймають рішення уже без урахування його думки й участі. В цілому ж, вихована аудиторія конференції сприймала міркування глави російського МЗС з погано приховуваним скептицизмом. Як точно зазначила офіційний представник МЗС РФ Марія Захарова, головним досягненням його виступу стало те, що: «Ніхто не улюлюкав, не тупотів ногами і не сміявся, як два роки тому».
Значення Мюнхенської конференції, на якій відбувся дебют адміністрації президента США Дональда Трампа і перші зустрічі її представників з європейськими політиками, виходить далеко за межі європейського континенту. В ході дискусій намітилися контури відповідей на запитання, якою буде подальша доля НАТО, скільки триватиме епідемія популізму, що вразила істеблішмент європейських країн внаслідок міграційного кризи, і які додаткові випробування ще належить пережити Євросоюзу після «Брексіту». Висловлені думки ще довго слугуватимуть світовим лідерам своєрідним компасом для визначення векторів зовнішньої політики. Всупереч песимістичним прогнозам зарубіжних і переважно вітчизняних скептиків, українське питання, хоча й не було пріоритетним, однак звучало рефреном у виступах багатьох авторитетних політиків. Канцлер Німеччини Ангела Меркель, президент Польщі Анджей Дуда, віце-президент США Майк Пенс, американський сенатор Джон Маккейн, міністр закордонних справ Великобританії Борис Джонсон, глава МЗС Нідерландів Берт Кендерс та інші, в тій чи іншій формі підтримали Україну, закликавши Росію дотримуватися Мінських домовленостей.
Володимир Путін, зберігаючи надію на особисту зустріч з Дональдом Трампом, продовжує тримати паузу, через що в ході Мюнхенської конференції однозначної відповіді на питання про перспективи укладення «Великої угоди» між США і Росією не отримано. Тому, застереження Президента України Петра Порошенка про те, що: «… політика умиротворення не зупинить агресора і будь-яка угода з Росією за спиною України неможлива і тільки погіршить ситуацію», – прозвучало, як ніколи, своєчасно. «Для мене честь представляти тут 45-мільйонну європейську націю. Від її імені дозвольте мені запевнити вас, що ми ніколи не погодимося, щоб хтось десь визначатиме нашу долю без нас. Будь-яка угода за нашою спиною буде негайно рішуче анульована мільйонами українців, які вже довели здатність боротися за свою незалежність», – сказав Глава держави, наголосивши, що українці не мають наміру здаватися і готові захищати свою країну. «Мій меседж простий – нічого про Україну без України. Будь-яка угода з Путіним за спиною України тільки погіршить ситуацію», – також зазначив Петро Порошенко.
