Побоюючись зайвої політизації, можливих провокацій проросійських активістів та наголошуючи на виключно науковому характері заходу, організатори конференції «Три революції – портрети України» (28 лютого – 1 березня 2012 року) обмежили участь у ній представників засобів масової інформації як польських, так і закордонних.
Тож з офіційних повідомлень прес-служби віце-прем’єр-міністра України відомо лише, що В’ячеслав Кириленко, який був активним учасником усіх доленосних подій політичного життя сучасної України, окрім участі в конференції, мав насичену програму робочого візиту до Польщі. Він зустрівся з віце-маршалком Сейму Ришардом Терлецьким, головою інституту національної пам’яті Польщі Ярославом Шареком, разом з дипломатами Посольства України в Польщі вшанував пам’ять воїнів УНР, які поховані на православному цвинтарі у Варшаві, запалив свічки біля пам’ятника жертвам Голодомору в Україні 1932–1933 років.
У рамках конференції Президент України Віктор Ющенко взяв участь у програмі «Право на ліво» телеканалу «Polsat News 2». Народний депутат України, член парламентської фракції партії «Батьківщина», колишній міністр закордонних справ України Борис Тарасюк, котрий під час Помаранчевої Революції і Революції Гідності відігравав визначальну роль комунікатора з лідерами країн західної демократії, також провів низку зустрічей з відомими польськими політиками. Лідер парламентської партії «Самопоміч», мер міста Львова Андрій Садовий зустрівся з Президентом Варшави Ганною Гронкевич-Вальтц.
І все ж власному кореспонденту «Укрінформу» Юрію Баханевичу в кулуарах конференції вдалося поспілкуватися з Президентом Польщі Олександром Кваснєвським, який поділився деякими думками щодо дискусії, яка точилася на конференції. Відомий своєю симпатією до України політик висловив упевненість, що роль усіх трьох революцій в Україні не варто недооцінювати, бо вони формували свідомість українців як громадян незалежної держави. Водночас, О.Кваснєвський зауважив: «На моє переконання, якщо йдеться про реформи, створення сучасної держави, викорінення хвороб, зокрема корупції, а також формування стратегічної політичної думки і співпраці політичних сил, то в цьому сенсі можна було зробити набагато більше». Виступаючи на симпозіумі, президент Польщі нагадав, що елементи гібридної політики від президента Росії Володимира Путіна він помітив ще наприкінці 90-х – на початку 2000-х років. Розвиваючи цю тезу, О.Кваснєвский пояснив: «Найближче до НАТО Україна була на зламі віків – наприкінці 90-х років – на початку нинішнього століття. Й тодішні резонансні політичні події можна вважати елементами дій Росії. Ми це зараз так називаємо. А тоді ще ніхто не мав уявлення, що це так називатиметься. Найближче до НАТО Україна була на зламі віків – наприкінці 90-х років – на початку нинішнього століття, під час президентства Леоніда Кучми. Він тоді багато робив для членства України в Альянсі. І щоразу виявлялося, що за цим стоять певні дуже резонансні політичні події, наприклад, вбивство Георгія Гонгадзе і втеча охоронця Кучми Мельниченка за кордон. Пізніше були звинувачення, що всупереч ембарго Україна продає Саддаму Хусейну радіолокаційні станції «Кольчуга». На моє переконання, все це було елементами дій Росії».
Цілу низку цікавих думок озвучив на конференції співкерівник проекту «Три революції – портрети України», доктор Павел Коваль з Інституту політичних досліджень Польської академії наук, про що повідомляє «Діалог.UA», посилаючись на «Польське радіо». Порівнюючи трансформацію України з аналогічними процесами в Польщі, він пояснив її складність тим, що мова йде про об’єднання країни, розділеної на сім, а можливо й на вісім регіонів, які відрізняються один від одного, зокрема за своїми політичним традиціями. «Україна також значно більше релігійно, культурно і етнічно різна, аніж Польща. Все це призводить до того, що викликом є не лише системна трансформація, але й об’єднання держави», – наголосив авторитетний вчений. Відтак, на думку дослідника, протягом декількох десятиліть Україні доведеться пережити випробування, які проходили Італія чи Німеччина при об’єднанні цих держав. Крім цього, Україна зіткнулася з такими невідомими Польщі викликами, як військова агресія Росії, глибоко вкорінена радянська традиція, олігархізація державного життя, корупція чиновництва. Водночас визнаний науковець вважає, що на найближчі роки вже немає необхідності у змінах українських політичних еліт за допомогою протестів, оскільки Україна вийде на шлях еволюційних змін, а не революційних. «Революції останніх трьох десятиліть – це вінець формування політичної нації», – вважає політолог. Ще одним наслідком революцій в Україні стало визначення противника незалежності України, яким стала Росія. «Можна сказати, що президент Росії Володимир Путін, як не парадоксально, стає засновником сучасної України, оскільки попри йому і завдяки його політиці українці мобілізуються, а це натуральний спосіб формування народів», – заявив Павел Коваль, згадуючи про анексію Криму і російську агресію на Донбасі.
За останні десятиліття Польща неодноразово демонструвала підтримку європейським прагненням України. Зокрема, відомий польський кінорежисер і сценарист Єжі Гофман, натхненний книжкою Леоніда Кучми «Україна – не Росія», створив неперевершений документальний фільм «Становлення нації». Цей кіношедевр український глядач вперше побачив у кінотеатрах країни 2008 року (до речі, жодний український телевізійний канал поки що не знайшов ефірного часу, щоб показати його широкому загалу). Визнаний майстер, лауреат декількох премій міжнародних кінофестивалів, використав і творчо розвинув тези, якими Леонід Кучма поділився з читачами. Зокрема, в емоційній дохідливій формі Єжі Гофман пояснив, чому Україна не може бути Росією, розкрив власне бачення відмінностей української ментальності від російської, спробував відповісти на питання, чому два братні народи мають різні погляди на культурно-історичне минуле і в чому суть взаємних претензій.
Утім, сплинуло не так багато часу й Україну почали порівнювати не те щоб з авторитарною Росією, а… з країнами Африки. То один з колишніх верховних представників Євросоюзу, котрий брав активну участь у переговорах сторін протистояння під час Помаранчевої революції, назвав її лідерів пігмеями, які через вузькість корпоративних інтересів виявились нездатними очолити трансформацію українського суспільства. То Президент Грузії Михаїл Саакашвілі, очолюючи Одеську обласну державну адміністрацію, також не знайшов більш переконливих аргументів, як «при всій повазі до Африки» порівняти рівень життя в Україні з Габоном.
На конференції «Три революції – портрет України» нашу державу також порівняли з Тунісом, молодь якої виступила ініціатором революційних змін у деяких країнах Північної Африки і Близького Сходу, які увійшли в історію під назвою «Арабська весна». Сказано це було без зла і, можливо, комусь і до вподоби такі порівняння. Але хотілося, щоб при слові «Україна» виникали зовсім інші асоціації.
Недаремно ж такий досвідчений американський політик, як Кондоліза Райс, перебуваючи рік тому в Києві, закликала українців до звитяжної праці: «Чекайте, чекайте і ще раз чекайте, дорогі українці – і не треба ніяких революцій. За останні 25 років у вас уже було три революції. Можливо, настав час керувати країною? Створити справжню демократію дуже складно. Вона не може виникнути раптово, вона створюється завдяки тривалій і клопіткій роботі. Інституційні зміни мають проводитися в рамках конституції. Часті внесення змін в конституцію не сприятимуть розвитку». Інакше, на думку цього видатного члена Республіканської партії США: «Вам варто з’їздити в Ліберію, де рівень життя набагато нижчий, і тоді ви будете вдячні за те, що ви народилися в Україні».
То, можливо, в Африку, хоча б на екскурсію, слід спочатку відправити тих українських охлократів, які, відпрацьовуючи «кремлівські гроші», закликають до «Третього Майдану»?
