Один з моїх добрих приятелів, з яким випала приємна нагода ділити службовий кабінет, в очікуванні свого дня народження перебував у «філософському» настрої.
Справа у тім, що йому мало б виповнитись 65 років.
Вік поважний і за українським законодавством граничний для перебування на державній службі. Відтак, відразу ж після святкового шампанського і компліментарних тостів імениннику належало приймати рішення, як жити далі.
Традиційні листи-поздоровлення, які надходили на його адресу, були слабкою втіхою. Мляво зачитуючи запозичені з Інтернету пустопорожні тексти, ювіляр коментував їх з іронічним гумором.
Утім одне з поздоровлень викликало у нього гомеричний регіт. Автори послання, очевидно недоглядівши у списках іменинників його підстаркуватий вік, явно скористалися заготовкою, призначеною для більш молодих ювілярів. Бо інакше чим ще можна пояснити появу серед бравурних вітань потенційному пенсіонеру побажання «подальших кар’єрних злетів у справі служіння державі».
Згадав цей випадок тоді, коли на очі потрапив текст привітання Президента РФ Володимира Путіна колективу й читачів відомої російської газети «Известия» із 100-річним ювілеєм (13 березня 2017 року).
Сам факт поздоровлення Главою держави робить честь виданню, яке за радянських часів було настільки популярним, що удостоїлось честі бути згаданим у відомому антирадянському анекдоті про діалог з продавцем газетного кіоску:
«Які у вас сьогодні газети є? – «Правди» немає. «Известия» закінчились. «Радянську Росію» продали. Залишився «Труд» за три копійки».
Читаючи привітання, спочатку здалося, що автори тексту, як і у випадку з моїм приятелем, «підсунули» Президенту РФ кліше періоду брежнєвського «застою», через що воно нагадувало невдалу пародію. Однак, згодом прийшло усвідомлення, що висловлені у вітальному листі оцінки відображають спотворені реалії, у яких живе сучасна Росія, де вибірковість у висвітленні подій минулого стала нормою.
Читайте також: Імпічмент Дональда Трампа стає дедалі ймовірнишим
Оцінюйте самі. Загальновідомо, що на відміну від цивілізованого світу, де засоби масової інформації інформують, рекламують, розважають та виконують інші соціальні задачі, в СРСР роль преси обмежувалась функцією агітатора, пропагандиста і колективного організатора.
«Я хочу, чтоб к штыку приравняли перо», – писав у 20-ті роки буремного ХХ сторіччя геніальний співець Революції Володимир Маяковський.
З таким же пафосом, але вже у 50-х роках йому вторив автор двох редакцій гімну СРСР і одного Російської Федерації (за що колеги по письменницькому цеху «поза очі» називали його «Гімнюком») Сергій Михалков: «Перо сейчас приравнено к штыку. Не время тем идти в запас, кто в боевом полку».
Комуністичними ідеологами була навіть розроблена «радянська теорія преси», яка з ленінських часів на довгі роки стала незаперечною догмою і через систему партійного контролю реалізовувалась повсюдно.
Факт несвободи і повного підпорядкування преси адміністративно-командній системі визнавався за радянських часів і був засуджений лише під час горбачовської Перебудови.
Здавалося, що це ганебне явище, яке порушувало фундаментальні права людини на доступ і поширення інформації, в Росії назавжди кануло в Лету. Однак наївним сподіванням не судилося збутися.
За час авторитарного правління Володимира Путіна в РФ фактично відбувалася реставрація радянської системи, яка супроводжується реабілітацією Сталіна та його поплічників, а також замовчуванням жахів комуністичного правління.
«Співробітники видання завжди йшли у ногу з часом, своїм талантом і професіоналізмом, відповідальним ставленням до справи служіння розвитку кращих традицій періодичної преси у нашій країні…
Газета відрізняється об’єктивністю і ґрунтовністю оцінок, упізнаним почерком, піднімає актуальні проблеми, які хвилюють людей», – наголосив у своєму вітальному звернені Путін (цитується за текстом з сайту Президента РФ).
Читайте також: Як не дозволили дніпропетровським «Бомберам» зірвати ЄВРО-2012. Розслідування
Виходить, що «Известия» були «чесними і об’єктивними» у час, коли виправдовували масові політичні репресії?
Ще більші сумніви у доцільності застосування для характеристики діяльності радянських та російських засобів масової інформації, таких епітетів як «об’єктивність і ґрунтовність оцінок», виникають після ознайомлення з «темниками» 30-х років минулого сторіччя щодо висвітлення зовнішньої політики СРСР.
Спочатку «Правда» і «Известия» в авангарді радянської преси активно впроваджували у свідомість радянських людей тезу про те, що «Нацистська Німеччина – головний ворог всього прогресивного людства, і для боротьби з фашистською заразою можна об’єднатися з режимами Європи і навіть Америки».
Однак з кінця серпня 1939 й до самого 22 червня 1941 позиція редакції кардинально змінилася: «Націонал-соціалістична Німеччина – єдиний союзник у боротьбі всього прогресивного людства із загниваючим імперіалістичним Заходом».
Не говорячи вже про «об’єктивність і ґрунтовність оцінок» газетярів «Известий» у розвінчанні «культу особи Сталіна», а згодом «волюнтаризму Хрущова»; підміні лозунгу «будівництва комунізму» терміном «розвинутого соціалізму», який виявляється вже був побудований «в цілому»; критиці брежнєвського «застою» і пропаганді проголошеної Михайлом Горбачовим Перебудови, «гласності» та «прискорення».
Як тут не провести аналогію з відомим анекдотом про Рабиновича, який «коливався разом з генеральною лінією партії».
Віддавши шану журналістам «Известий», які воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни, Путін жодним добрим словом не згадав працівників редакції «Известий» – невинних жертв політичних репресій. Уяву про їх справжні масштаби можна скласти дізнавшись, що половина головних редакторів газети (шестеро з дванадцяти), котрі працювали у період з 1917 по 1941 рік, постраждали внаслідок реалізації сталінської каральної політики.
Так, перший очільник редакції «Известий» Юрій Стеклов був заарештований НКВС за контрреволюційну агітацію і помер 1941 року у тюрмі.
Відомий лідер меншовиків Федір Дан, який працював другим редактором, неодноразово арештовувався ЧК і зрештою 1922 року був висланий з СРСР. Жертвами сталінських репресій 30-их років стали головні редактори офіційного друкованого органу Верховної Ради СРСР довоєнної пори Іван Гронський, Гаральд Крумінш (помер в таборі ГУЛАГ), Борис Таль (розстріляний), а також «улюбленець партії» більшовик-ленінець Микола Бухарін (розстріляний).
Зараз, як і п’ять, десять, сто років тому «Известия» чітко слідує у визначеному Кремлем фарватері: критикує «київську хунту», пропагує «Новоросії», бере участь у пропагандистському екстазі на тему «Крим наш», займає антиамериканську позицію, відстоюючи ідеї «РуSSкого мира».
Через це газета вже давно втратила реноме ліберальної, хоча ще й не «досягла дна» відданості владі, на якому перебувають такі «підрозділи інформаційно-пропагандистських військ» Путіна , як «Russia Today» чи «Life news».
Текст привітання Президента РФ колективу «Известий» не є прикрою помилкою. Навпаки, він став ще одним прикладом того, що в Росії йде процес сповзання суспільства до тоталітарного маразму.
Наявність «розрухи в головах» представників російської політичної еліти засвідчив нещодавній виступ Голови Державної Думи РФ В’ячеслава Володіна, котрий видав таку абракадабру, яку без залучення психіатрів розшифрувати неможливо.
Єдине, що стає зрозумілим із почутого потоку підсвідомості спікера нижньої палати парламенту РФ, так це негативне ставлення до критики царського і радянського періодів в історії Росії: «Давайте виходити з того, що той, хто атакує Росію до 1917 року, атакує Росію, той, хто атакує історію радянського періоду…, атакує Росію.
Читайте також: Росія переселяє людей з Сибіру до Криму
Але не можна говорити, що той, хто атакує історію радянського періоду, атакує Росію, але при цьому, якщо атакує історію Росії до 1917 року, що він говорить абсолютну істину».
У країнах західної демократії засоби масової інформації здавна називають «четвертою владою». В СРСР такої честі преса удостоїлась лише у середині 80-х років минулого століття, коли під час горбачовської Перебудови всерйоз задумались над відміною конституційної норми про «керівну роль КПРС» і необхідність дотримання донедавна «буржуазного» принципу розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову, які вважаються відповідно «першою», «другою» і «третьою».
Однак пройшло зовсім небагато часу і зараз в путінській Росії «четвертою владою» все частіше називають Прокуратуру РФ.
На втрату російською пресою престижу і значення важливого регулятора соціальних процесів, вказує також те, що на роль «п’ятої влади» в РФ реально претендує обласкана Кремлем Російська православна церква.
Так що підняти авторитет «Известий» може хіба що тісна співпраця із створеними 2017 року у Збройних Силах РФ «Військами інформаційних операцій». На думку Президента РФ, для цього колектив газети має відповідний потенціал: «Відрадно, що нинішнє покоління журналістів «Известий» зберігає вірність творчим завітам своїх попередників і впевнено тримає планку якості роботи».
Хіба що через дошкульні санкції, введені після анексії Криму і військової агресії на Донбасі, у Кремля скоро не вистачить бюджетних коштів на проведення самих «інформаційних операцій».
