У експертному середовищі полюбляють згадувати слова німецького філософа Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля, приписані пізніше Карлу Марксу, про те, що «всі великі всесвітньо-історичні події і особистості повторюються двічі: перший раз як трагедія, а другий – як фарс». От і автор піддався спокусі і згадав це висловлювання, коли дізнався про Всесвітній фестиваль молоді і студентів, що розпочався з карнавальної ходи 14 жовтня в Москві і проводиться з 15 по 21 жовтня в Сочі. Хоча у даному випадку висловлювання потребує умовної видозміни, адже Фестиваль проводився в Москві вже двічі – в 1957 і 1985 році, у часи хрущовської відлиги і горбачовської перебудови. І тоді це було свято, незважаючи на засилля радянської ідеології, свято інтернаціональної єдності молоді, свято боротьби за мир, свято падіння залізної завіси, свято спілкування і надії на оновлення країни. А для сталіністів, прихильників тієї ж залізної завіси та «сильної руки» і поліцейської держави – це була трагедія.
А сьогоднішній фестиваль і справді виглядає фарсом. Адже ті цінності, які декларуються організаторами фестивалю, полярно відрізняються від тих, що уособлює сьогоднішня Росія, у першу чергу, як країна-агресор, яка розпалює вогнища війни у багатьох країнах, анексувала частини територій сусідніх держав, підтримує терористичні і сепаратистські рухи. Про яке спілкування і дискусії може йти мова, коли з російського боку до участі у фестивалі ретельно відбиралися молоді кар’єристи і члени спеціально створених пропутінських рухів.
Організатори заявили про 20 тисяч учасників з безпрецедентної кількості країн – 180, однак списки учасників і перелік країн на офіційних сайтах фестивалю відсутні, а більше половини учасників фестивалю є росіянами. Фестиваль курує адміністрація президента Росії, бюджет фестивалю складає біля 4,5 млрд. рублів.
Людиною-символом фестивалю оргкомітет оголосив померлого у 2016 році Мухаммада Абдельазіза, який більше 40 років беззмінно вважався президентом частково визнаної Сахарської Арабської Демократичної Республіки – Західної Сахари. Він також займав посаду генерального секретаря Фронту Полісаріо, що за військової і фінансової підтримки СРСР та Росії тривалий час боровся за незалежність Західної Сахари. Іншими людьми-символами фестивалю оголошені Че Гевара і Фідель Кастро, які власною діяльністю створили приклади того, до яких людських жертв і страждань може призвести фанатична реалізація ідей соціалізму без демократії і приватної власності. Але те, що з їхніми портретами та закликами проти багатіїв тисячі лівих активістів і глобалістів пройшли вулицями столиці капіталізованої і приватизованої Росії з урядом мультиміліардерів – це справді фарс!
Яку ж мету насправді переслідує керівництво путінської Росії під час організації Фестивалю і що об’єднує ці заходи, проведені у радянські часи і зараз?
Офіційно: Було вирішено використовувати аналогічний успішний досвід СРСР шістдесятирічної давнини, і цей дійсно авторитетний міжнародний майданчик для презентації вигляду Росії як країни, яка є сучасною, що не налаштована ізоляціоністськи, знайти нові канали впливу комунікацій з західною аудиторією в обхід еліт. Тобто це розглядається Кремлем як інструмент так званої «народної дипломатії» для покращення іміджу Росії.
Але крім цього, є ще одна мета. Формування безнадійно хворої лівацької і антиглобалістської свідомості розпочинається в студентські роки, коли більшість молодих людей запалюються ідеями загальної справедливості і рівності. І якщо частина з них потім втратить молодечий запал і переорієнтується на цінності сім’ї та суспільства, то інша все ж продовжить політичну кар’єру у лівацьких політичних структурах і надовго залишиться у полі зору російських спецслужб. Саме цим і пояснюється той інтерес, який проявляють владні структури Росії до Всесвітнього фестивалю молоді і студентів.
Такий же інтерес вони проявляли і до профінансованого російською владою Всесвітнього з’їзду неонацистів або «Міжнародного руського консервативного форуму», що відбувся в 2015 році в Санкт-Петербурзі, на який з’їхались представники провідних неонацистських і ультраправих партій з 11 країн Європи: Італії, Іспанії, Греції, Данії, Швеції та інших. Саме цікаве полягає в тому, що російська поліція захищала неонацистський з’їзд і розганяла антифашистський мітинг. Починаючи з 2006 року такі заходи за участі лідерів ультраправих і сепаратистських партій і рухів країн Західної Європи проводились російською владою неодноразово. При чому родзинкою таких заходів були двосторонні зустрічі керівництва російських спецслужб з лідерами цих рухів. Тож чи є випадковістю активізація політичної діяльності ультраправих і сепаратистських рухів в країнах Західної Європи в останні роки? І чи очікувати такої ж активності з боку лівацьких партій і рухів у найближчій перспективі? Хто їх очолить і буде боротись за місця в парламентах своїх країн і Європарламенті, а після їх отримання проводити проросійську політику: агенти впливу чи «корисні ідіоти»? Питання риторичні.
За деякими джерелами авторство терміну «корисні ідіоти» приписують В.І.Леніну, хоча це словосполучення відсутнє у опублікованих ленінських працях. За іншими джерелами – Карлу Радеку. Водночас, як писав Брюс Торнтон, професор Унівеситету штату Каліфорнія, Ленін називав «корисними ідіотами» тих, хто проживав у ліберально-демократичних країнах і надавали допомогу ідеям тоталітаризму, насолоджувались свободою і процвітанням західних країн та одночасно підтримували ідею їх знищення. В якості прикладу можна навести Анрі Труайя чи Луї Арагона, котрі вважали, що в СРСР немає голоду і бідний мирний Радянський Союз атакують імперіалісти зі всього світу. Ще в 1920-х роках сталінськими спецслужбами були створені системи маніпулювання «корисними ідіотами», які використовувалися і радянською розвідкою протягом всього часу існування СРСР.
І сьогодні з великим успіхом російськими спецслужбами продовжується традиція використання «корисних ідіотів», про що можуть свідчити дії Едварда Сноудена, Олівера Стоуна чи президента Чехії Мілоша Земана та багатьох інших.
Севастян Григорович
