Учора в «Фейсбуці» уважно подивився запис засідання комітету з питань національної безпеки Верховної Ради України. На ньому міністр соціального захисту Андрій Рева, який 1987 року закінчив Ленінградське вище військово-політичне училище імені Ю.В.Андропова, доповідав про проблеми розробки законопроекту щодо підвищення пенсій військовослужбовцям.
М’яко кажучи, розчарував непрофесіоналізмом. Замість того щоб вибачитись за перенесення введення в дію Постанови Кабміну України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», він влаштував «лікнеп», перекладаючи відповідальність на «папєрєдніков». Очевидно спрацював досвід колишнього політпрацівника, військова кар’єра якого завершилась на посаді замполіта роти.
Мало того, що Андрій Рева дезінформував депутатів про термін служби в Збройних Силах СРСР, який був 25, а не 30 календарних років. Він увів членів комітету в оману щодо існування 50% обмеження на розмір пенсійного забезпечення, а також допустив низку інших неточностей. Прикро, що урядовці схоже вже остаточно відмовились від запровадження формули підвищення пенсій пропорційно підвищенню посадових окладів.
Але найбільше здивувало й насторожило те, що, за словами міністра, керівники силових відомств нібито погодились з його пропозиціями розділити військових пенсіонерів на звільнених в запас до 2014 року, і тих, хто звільнився чи буде звільнятися після Революції Гідності. Відтепер, за задумом ініціаторів законопроекту, для першої категорії пенсія буде підвищуватись мінімально, а для другої – максимально. Такого підходу не було навіть після розвалу СРСР, коли Україна взяла на себе зобов’язання виплачувати пенсії громадянам України, які служили Радянському Союзу, а не новій державі, утвореній на його уламках.
Якщо це правда, то очільники військових відомств, кожному з яких старші товариші «переставляли ноги, навчаючи ходити по землі», покрили себе позором. І цю ганьбу вже ніколи не змити дешевими подарунками або вітаннями на День захисника Вітчизни та професійні свята.
Поки не пізно, нехай вони поспілкуються з ветеранами військової служби, які розкажуть їм про те, яке значення свого часу відіграв Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 1992 року. В умовах розвалу економіки й галопуючої інфляції Верховна Рада України знайшла мужність прийняти далекоглядне рішення, яким було встановлено низку пільг, гарантій та компенсацій, щоправда згодом «тимчасово» відмінених. Не те щоб без щомісячних «пайків» чи компенсацій було не прожити, але коли їх відмінили стало ясно – ратну працю військовослужбовців влада не цінує. Саме тоді й почав зароджуватися процес втрати довіри військовослужбовців до керівництва держави.
Довершив гнітюче враження про засідання комітету його голова Сергій Пашинський, який менторським тоном повчав Андрія Реву, що Україні не варто виділяти бюджетні кошти на ветеранські організації учасників збройних конфліктів на території інших держав. А це вже гірше за вирок перебудовних часів: «Ми вас в Афганістан не посилали».
Військові пенсіонери люди освічені й законослухняні. Суворі випробування разом з ними пройшли також члени їх сімей: дружини, які через відсутність страхового стажу змушені зараз отримувати мінімальні пенсії, а також діти, для яких не існувало умов для отримання гарної освіти. Більшість з ветеранів військової служби наївно довіряли державі, добросовісно «тягнучи лямку» до омріяного «дембеля», поневіряючись по гарнізонах, зйомних кімнатах, надіючись, що з виходом на достойну пенсію вони, від сержанта, прапорщика до генерала, будуть надійно захищені гарантіями, встановленими чинним законодавством.
Зіткнувшись з таким зневажливим ставленням чинної влади до себе, колишні військовослужбовці змушені терміново надолужувати прогалини, спричинені забороною займатися політикою. Охочих використати їх у політичній боротьбі достатньо, але вони гуртуються навколо ідеї створення власної опозиційної сили. Здається, що якщо її навіть не встигнуть створити до майбутніх виборів, вибір ветеранів вже зроблено.
Залишки ілюзій щодо ставлення «сучасної політичної еліти» до долі радянських військових пенсіонерів, вщент розніс лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок.
7 лютого 2018 року у програмі «Vox Populi» на телеканалі «ZIK» він закликав взагалі позбавити їх грошових виплат: «Усі ці ветерани-енкаведисти, всі ці ветерани-кагебісти, ці так звані радянські ветерани, які отримували величезні пільги під час окупаційного режиму, який називався Українська Радянська Соціалістична Республіка, вони отримували неспівмірні пенсії, порівняно з іншими пенсіонерами, вони взагалі повинні бути позбавлені, як представники окупаційного режиму, будь-яких матеріальних дотацій сьогодні, при теперішній українській владі».
Отже, все за простим принципом Поліграфа Шарікова і його донора Клима Чугункіна з безсмертного «Собачого серця» М.Булгакова: якщо в одного багато, а іншого мало, потрібно взяти все та й поділити.
А ви кажете, Конституція, законність, не мають права …
Борис Дніпров
