Днями керівник Українського інституту національної пам’яті (УІНП) В.В’ятрович знову розколов наше й без нього розідране протиріччями суспільство. Цього разу на противників і захисників святкування 8 березня Міжнародного жіночого дня.
Нагадаємо, рік тому на сайті УІНП був оприлюднений розроблений співробітниками цього закладу законопроект «Про державні та інші свята, пам’ятні дати і скорботні дні». У ньому, зокрема, пропонувалось відмовитись від святкування 8 березня на державному рівні, позбавити цей день статусу вихідного дня «оскільки він був встановлений як масове свято за перших років більшовицької влади і впроваджувався на підтримку соціально-політичних рухів». У «Пояснювальній записці» до законопроекту були вказані мотиви розробки такого закону: «В умовах воєнного протистояння й інформаційної агресії, яка сьогодні ведеться проти України, нагальною є потреба консолідації суспільства (виділене автором), у тому числі довкола історичного минулого, національних цінностей і традицій».
Окрилений успіхами «декомунізації», Володимир В’ятрович намагався революційним напором компенсувати власне невігластво й відсутність досвіду законотворчої роботи. Так, головні аргументи осліпленого ідеєю перебудови України на свій лад керівника УІНП зводились до того, що святкування Міжнародного жіночого дня є рудиментом радянської епохи, який після розпаду Радянського Союзу нібито відзначається на державному рівні тільки в країнах СНД (РФ, Азербайджані, Білорусі Грузії, Казахстані, Молдові, Таджикистані, Туркменістані, Узбекистані), а також в Анголі, Біркуна-Фасо, Гвінеї-Бісау, Камбоджі, Китаї, Конго, Лаосі, Македонії, Монголії, Непалі, Північній Кореї й Уганді. Однак, ці твердження не мають нічого спільного з реальністю. Для того щоб переконатися в цьому достатньо зайти на сайт Організації Об’єднаних Націй (ООН), кликнути віконце «Пам’ятні дати ООН», знайти 8 березня в рубриці «Міжнародні дні» і впевнитись, що календар ООН визначає цю дату як «Міжнародний жіночий день». Мало-мальськи освічена людина повинна була б знати, що, починаючи з 1975 року, ООН щорічно відзначає його на офіційному рівні, а 16 грудня 1977 року Генеральна Асамблея ООН резолюцією A/RES/32/142 закликала всі держави проголосити будь-який день Міжнародним Днем боротьби за права жінок і миру відповідно до їхніх традицій і звичок.
Крім цього, у багатьох державах на національному рівні святкування 8 березня увійшло в традицію. Наприклад, у докорінно «декомунізованій» Польщі, де за часів Польської Народної Республіки Жіночий день був особливо популярним, його продовжують відзначати поряд з Днем бабусі (21 січня), Днем Святого Валентина (14 лютого), Днем матері (26 травня). Попри те, що 8 березня зараз там є звичайним робочим днем, чоловіки використовують його як нагоду подарувати жінкам квіти, солодощі та інші подарунки. Артисти, музиканти, художники до цього дня готують святкові програми, виставки, запрошуючи на них жінок.
По-своєму відзначають 8 березня в Німеччині, Італії, Чехії та інших країнах Євросоюзу.
Тому зовсім не дивно, що половина українського суспільства не сприйняла минулорічні ініціативи УІНП. Це засвідчили результати лютневого 2017 року дослідження громадської думки, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології на тему ставлення українців до офіційних свят. Виявляється, що 49% опитаних респондентів вважають Міжнародний жіночий день одним з шести найпопулярніших свят українців. Для порівняння: святкування Пасхи (Великодня) підтримують – 80%, Різдва Христова – 80%, Нового року – 76%, Дня Перемоги – 37%, Дня Незалежності України – 17%.
Тоді ж Громадська рада при Національній Раді України з питань телебачення і радіомовлення своїм рішенням від 7 березня 2017 року № 12 визнала розроблений УІНП законопроект таким, що потребує доопрацювання і обговорення широкими верствами населення. «Законотворцям» з УІНП нагадали також, що Інститут не є суб’єктом законодавчої ініціативи, а відтак, як центральний орган виконавчої влади, він повинен не друкувати у ЗМІ свої пропозиції із вдосконалення чинного законодавства, а через Міністерство культури надсилати їх в Кабінет Міністрів України. Відверто потішили професійних юристів спроби УІНП ввести в обіг чи розтлумачити такі поняття як «видатна особа», «день жалоби», «скорботний день». Самі ж чільники УІНП на певний час стали головними персонажами анекдотів й насмішок «95 кварталу» і «Дизель-шоу».
Цього року, оговтавшись після гучного ляпасу, а можливо й дочитавшись, нарешті, до вищезазначеної Резолюції Генасамблеї ООН, Володимир В’ятрович дещо змінив риторику. 23 лютого 2018 року в інтерв’ю ЗМІ він вже не пропонував відправляти державне свято 8 березня на смітник історії, а висловився за «переформатування» Міжнародного дня жінок на День боротьби за права жінок, надавши йому характер правозахисного. Що ж до статусу вихідного дня, думка керівника УІНП залишилася незмінною – позбавити і крапка! Більш того, якщо Кабмін не підтримає ініціатив УІНП, В.В’ятрович пригрозив звернутися до народних депутатів України: «… маємо вже підтримку значної кількості народних депутатів, тому будемо подавати його як депутатський законопроект. Я вважаю, що для країни це буде дуже важливий крок вперед. Це – продовження декомунізації. Тому що ми нарешті повинні припинити жити синхронно з державою-агресором», – заявив пресі «дисциплінований» державний службовець високого рангу.
Щоправда, «невтомний декомунізатор» не пояснив, яким чином автори пропозицій будуть обходити вимогу статті 22 Конституції України, якою гарантуються права і свободи громадян України, у тому числі на відпочинок вихідними днями. Чи в УІНП забули, що «при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод»?
В Україні свято 8 березня давно втратило своє міфологізоване забарвлення «дня боротьби за ґендерну рівність проти дискримінації однієї статі іншою». Про феміністичний рух, Клару Цеткін і конспірологічну версію, що її ініціатива відзначати Міжнародний жіночий день пов’язана із святом євреїв Пурим, чи Олександру Коллонтай з її «теорію кохання як випитої склянки води»» згадували рідко. В останні роки СРСР 8 березня перетворилося на одне з небагатьох неідеологічних свят, яке міцно вкоренилося в побут, як свято квітів, поцілунків, перших проявів уваги до жінок й освідчень у коханні. Починаючи із дитячих садочків і шкіл, його культивували не як більшовицьке свято революціонерок, а просто як свято бабусь, матерів, дружин, сестер, затишне сімейне свято.
То навіщо ж, наслідуючи більшовиків, «переформатовувати» 8 березня на правозахисний День боротьби за права жінок? Якщо тільки заради того, щоб по В.В’ятровичу «припинити жити синхронно з державою-агресором», то на черзі Новий рік, відзначення якого 1 січня запровадив своїм указом ненависний російський цар Петро І.
Борис Дніпров
