Минулого року країни ОПЕК і Росія домовилися про скорочення видобутку нафти на 1.8 млн на день. Попри традиційну необов`язковість подібних домовленостей, цього разу країни картелю старанно виконували свої зобов`язання, що призвело до зростання цін на нафту з рівня у 50 доларів до понад 80 доларів за барель. У цьому вбачався, насамперед, головний інтерес двох лідерів світового видобутку – Росії і Саудівської Аравії. Для Росії це чи не єдиний шанс виправити справи з балансуванням бюджетних витрат (попри бравурні заяви з Кремля санкції дуже добре працюють), але і для Саудівської Аравії ці кошти зовсім не зайві, враховуючи вкрай нестабільну ситуацію на кордонах, насамперед – у Ємені, напруженість з Іраном, і необхідність закупівлі великих обсягів зброї.
Від часу заснування ОПЕК Сполучені Штати виступали проти картельних змов у контексті регулювання цін на нафту. І цього разу різке підвищення цін не залишилося поза увагою Вашингтона. Президент Трамп видав черговий твіт, у якому зазначив «Здається, ОПЕК знову це робить. І це за умов рекордних обсягів нафти скрізь, включаючи повністю завантажені танкери у морі. Ціни на нафту штучно дуже високі! Це не добре і не буде сприйматись». Емоційна заява Трампа, як виявилося, мала наслідки.
Справа у тому, що потенціал видобутку сланцевої нафти у США дуже високий. Як тільки ціни перевищують 60 доларів за барель, стає економічно вигідним різко активізувати видобуток і експорт, що і сталося цього разу. Зростання цін завдяки домовленості ОПЕК спонукало американські компанії до активних дій, і доля сланцевої нафти на європейському ринку зросла з 7% у 2017 році до 12 % у поточному. У квітні США поставили до Європи (переважно, це Британія, Італія та Нідерланди) рекордну кількість нафти – 550 тис. барелей на день. Поставки за січень-квітень 2018 року у чотири рази перевищують минулорічні показники. Трейдери відзначають, що американська нафта різноманітних брендів пропонується практично на всіх торговельних майданчиках, що робить значно складнішим продаж не тільки російської та саудівської, але і каспійської нафти. Цього року, як прогнозується, США вийдуть на рівень видобутку 10.7 млн. барелей нафти на день, що практично дорівнює показникам Росії і Саудівської Аравії. Ціла низка нафтопереробних компаній в Європі зараз тестують нафту зі США, і очікується, що вони можуть цілком відмовитися від, зокрема, нафти з Росії. Окрім фактору якості, який завжди присутній, для переробників вкрай привабливим є цінова політика американських виробників, які пропонують різноманітні скидки за умови довготермінових контрактів. Різниця у деяких випадках сягає чотирьох і більше доларів, що, безумовно, грає на користь постачальників з США.
Слід відзначити, що сланцевий бум, який розпочався у 2009 році у зв’язку з впровадженням революційних технологій видобутку нафти і газу зі сланцевих покладів у США, до 2015 року майже не впливав на світовий ринок. Протягом шести років діяли обмеження на експорт, допоки внутрішній ринок США не виявився перенасиченим. Зняття обмежень і створення інфраструктури експорту вивело Сполучені Штати відразу у число лідерів ринку. Надзвичайно низька собівартість сланцевої нафти призвели до багатомільярдних інвестицій у цю галузь, причому навіть з боку хеджевих фондів, які раніше втрачали інвестиції у зв’язку з волатильністю світових цін.
Нині навіть політичні ускладнення навколо Ірану, Венесуели або Сирії значно менше впливають на коливання попиту і пропозиції, оскільки можливості м’якого коригування обсягів видобутку сланцевої нафти значно покращилися. Ефективна участь США у «справедливому» функціонування світових ринків енергоресурсів було одним з важливих аспектів передвиборчої програми Трампа. Нинішні події свідчать, що він не обмежується твітами і погрозами. Для України така політика є опосередкованим фактором підтримки, оскільки зменшує доходи російського бюджету, які Москва використовує для проведення агресивної політики проти України і Заходу. На думку експертів ринку, які відзначають різке збільшення пропозицій американської нафти на ринку, подібна тенденція має тенденцію до закріплення, тобто є сприятливою для України.
Сергій Корсунський, український дипломат
