Президент РФ Володимир Путін, котрий невиліковно марить манією «збирача земель руських», на день Святого Миколая підготував білоруському народу оригінальний новорічний подарунок. 19 грудня поточного року він схвалив воєнну доктрину (далі – Доктрина) конфедеративного союзу Російської Федерації і Республіки Білорусь (далі – Союзної держави). В Україні, де не раз мали нагоду переконатись, що розмови і дії росіян в стилі «Ми – один народ!» є вірним передвісником анексії, сприйняли цю звістку насторожено. Однак фаховий аналіз події поки що компенсується емоційним ґвалтом в соціальних мережах, гучними заявами політиків і поверхневими коментарями журналістів.
Звичайно, схвалення Доктрини Президентом РФ слід сприймати як черговий етап процесу поступового поглинання суверенної Білорусі імперською Росією.
Але, ситуація у стосунках двох союзних держав виглядає набагато складніше.
По-перше, мова йде про схвалення нової редакції Доктрини, а не розробку принципово нового нормативно-правового акту. Адже вперше документ з такою назвою був затверджений Вищою Державною Радою Союзної держави ще 26 грудня 2001 року. Відтоді пройшло без малого 20 років, а тому ініціатива переглянути Доктрину відповідно до змін, що відбулися протягом цього часу, виглядає цілком закономірною. Насамперед, з огляду на «нові загрози для Росії у зв’язку з ситуацією в Україні», а також «віроломним розширенням НАТО на Схід».
По-друге, нічого несподіваного у схваленні Володимиром Путіним нової редакції Доктрини не було. Експертам добре відомо, що розроблялась вона Урядом РФ відповідно до пріоритетних напрямків і першочергових завдань розвитку Союзної держави на 2018-2020 роки, а сам проект Доктрини вже підтриманий Радою Міністрів Республіки Білорусь.
По-третє, перед тим як набути чинність, Доктрина має пройти процес затвердження Вищою Державною Радою Союзної держави. Але підготовка до цього саміту проходить далеко не просто. Так, Президент Білорусі Олександр Лукашенко на початку грудня публічно зчепився з російським Президентом Володимиром Путіним з приводу ціни на газ. А через два тижні обурився натяками Прем’єр-міністра РФ Дмитра Медведєва про «поглиблення інтеграції в рамках Союзної держави», назвавши їх «наглим шантажем». Ще більш категорично він висловися на зустрічі з російськими ЗМІ: «Для нас суверенітет – це святе. Поділити Білорусь на області і впхнути в Росію – цього не буде ніколи».
Відразу ж пригадалась ще одна крилата цитата Президента Білорусі: «Якщо ви спробуєте нас розчинити в Росії, провести, так би мовити аншлюс, то ви отримаєте таку партизанську війну, у порівнянні з якою Чечня вам здасться дитячим ранком».
По-четверте, виходячи з жорсткої публічної риторики Олександра Лукашенка, Кремль не полишає планів позбавити Білорусь економічної незалежності шляхом кабальної цінової політики на енергоносії, а також приватизації російськими корпораціями білоруських НПЗ, машинобудівних, хімічних заводів. Відтак, високою є імовірність появи в Доктрині більш конкретних параметрів з непропорційного збільшення Білоруссю частки фінансування оборонних програм Союзної держави. А втрата Білоруссю економічної незалежності відкриє Кремлю шлях до реалізації сценарію з усунення Олександра Лукашенка від влади і створення у такий спосіб після 2024 року умов для збереження Володимира Путіна на посаді Президента вже Союзної держави.
По-п’яте, налякані НАТО кремлівські стратеги вважають, що система функціонування Об’єднаного (регіонального) угруповання військ (сил) Союзної держави, залишається недосконалою. Зокрема, Угодою між РФ і РБ про спільне забезпечення регіональної безпеки у військовій сфері від 19 грудня 1997 року сторони визначили склад цього регіонального угруповання, порядок управління ним у воєнний час, а також взаємодію військ, що входять до його складу, в мирний період. Утім, це не означає формування спільних Збройних Сил Росії і Білорусі, військовослужбовці яких не втрачають національної приналежності. Відтак, імовірність появи в Доктрині формулювань щодо «вдосконалення системи командування» Об’єднаним (регіональним) угрупованням військ (сил) Союзної держави на користь Генерального штабу ЗС РФ, чи принаймні якихось родів військ, залишається високою.
По-шосте, зміни до Доктрини можуть торкнутися також законодавчого врегулювання спірних питань щодо функціонування на білоруській території двох російських військових об’єктів: радіолокаційної станції «Волга» (Глянцевичі), яка відслідковує пуски міжконтинентальних балістичних ракет; 43-го вузла зв’язку ВМФ Росії «Антей» (Вілейка), через який забезпечується зв’язок Головного штабу флоту з атомними підводними човнами в Атлантичному, Індійському і частково Тихому океанах; а також розміщення авіаполку російських ВПС на аеродромі Бобруйська.
Час і умови для розширення присутності ЗС РФ на території Білорусі досить сприятливий. Кремль розглядає цей крок як адекватну відповідь на плани розміщення в Польщі американської воєнної бази, якій поляки придумали назву – «Форт Трамп».
Що ж стосується України, то нам слід очікувати закріплення Доктриною положень, які напряму загрожують нашим національним інтересам. Такі формулювання вже фігурують в документах стратегічного планування Росії і Білорусі. Зокрема, в оновленій 2016 року воєнній доктрині Білорусі «кольорові революції», які у Мінську асоціюються з Україною, включені до переліку основних загроз національній безпеці країни.
А серед небезпек і загроз, зазначених у воєнній доктрині Російської Федерації 2014 року значаться:
– територіальні претензії до РФ і її союзників, втручання в їх внутрішні справи (читай дії проти анексії Криму – примітка автора);
– наявність, виникнення вогнищ і ескалація збройних конфліктів на території держав, суміжних з РФ (читай військова агресія на Донбасі – примітка автора);
– встановлення в державах, суміжних з РФ режимів, у тому числі в результаті повалення легітимних органів державної влади, політика яких загрожує інтересам РФ (читай заколот «київської хунти», яка повалила режим «легітимного президента Януковича» – примітка автора);
– підривна діяльність спеціальних служб і організацій іноземних держав та їх коаліцій проти РФ (читай протидія діяльності СБ, СЗР, ГУР МО України, правоохоронних органів і добровольчих батальйонів – примітка автора).
Вочевидь, перед тим як поставити підпис під Доктриною, Олександр Лукашенко заграватиме з капіталістичним Євросоюзом і комуністичним Китаєм, торгуватиметься з Росією, випрошуючи у Кремля знижки цін на енергоносії та інші преференції. Однак після імплементації Доктрини його запевненням: «Ми рідні люди, ми можемо прийти до вас чи приїхати на тракторі, щоб допомогти орати землю», – в Києві вже ніхто не повірить. Україна буде змушена вносити суттєві корективи в документи оборонного планування. Робити це слід відкрито, спираючись на допомогу іноземних партнерів по НАТО, аби нас зрозумів, насамперед, білоруський народ, до якого в Україні завжди ставились з симпатією. А у тому, що так саме й станеться, переконує білоруська мудрість: «Не той сябра, хто вусны мёдам мажа, а той, хто ў вочы праўду кажа».
Борис Дніпров
