Краса Карпат є неймовірною за будь-якої погоди та пори року. У цьому нещодавно зайвий раз переконалися відчайдухи-туристи, прихильники активного способу відпочинку, вже знайомі читачам “Вектор ньюз” за своєю участю в Gorgany Race. Цього разу ми познайомимо вас із зимовими Карпатами в пересказі від першої особи, оскільки автор була безпосереднім учасником різдвяного гірського походу.
Цього морозного та сніжного Різдва ми з друзями вирішили поринути у зимову казку та провести вихідні цікаво – сходити в гори. Зимові Карпати по-особливому красиві – кілометри стежок, сплячі засніжені вершини, морозне повітря дарують особливі емоції. Похід у гори взимку це не лише мальовничі краєвиди, пухкий сніг чи казкова атмосфера, а й кожного разу нова історія.
Всього в десяти кілометрах від популярного гірського курорту Буковель є мальовничий хребет Синяк із гострими вершинами – г. Синяк (1665 м) і г. Малий Горган (1592 м). Неподалік височіє вкрита кам’яними розсипами гора Хом’як (1542 м) – надзвичайно популярний пункт у одноденних туристичних маршрутах вихідного дня. Теплої пори на Хом’як піднімається чимало туристів, в тому числі сім’ї з дітьми, а попід вершиною, на полонині Хом’яків, завжди стоїть багато наметів.
Потрапити на початок маршруту, що веде на гору, неважко. Поряд знаходяться села Яблуниця, Татарів, Поляниця, Буковель, до яких з Івано-Франківська їхати близько двох годин.
Варіантів підйому на Хом’як декілька, і більшість з них — це прогулянка серпантинною стежиною, що в’ється казковим лісом, поступово набираючи висоту. Зазвичай, в теплу пору, дорога до полонини займає кілька годин. Взимку цей шлях у снігоступах ми подолали аж за шість годин. На заваді стали замети глибокого свіжого снігу та вітер.
Перед сутінками ми дісталися полонини Хом’яків та поставили намет прямо посеред старої заметеної снігом колиби із дірявими стінами. Увесь вечір ми грілися у теплих спальниках, топили сніг на ароматний чай та слухали пісні, які надворі співав холодний вітер.
Зранку із-за хмар ненадовго вийшло сонце. Високі ялини вкриті хрумким білим снігом заіскрилися та ледь чутно затріщали. Вітер тільки дужчав і продовжував виспівувати свою пісню, час від часу здіймаючи у повітря свіжий сніг. Ми вийшли із нашого прихистку у напрямку гори Синяк. За ніч сніг на полонині став твердим, а ледь помітну стежку, що піднімається через ялинковий ліс – замело повністю. Вказівник сповістив нас, що до гори Синяк всього 4 км – дві з половиною години пішки. За чотири години ми змогли лише піднятися до кінця лісу – кучугури свіжого снігу місцями сягали чималої висоти.
На виході із лісу трапилась неймовірна зустріч. Біля невисокої молодої ялини на снігу сидів вгодований самець глушця. Це досить великий, красивий та дуже обережний птах і побачити його у лісі непросто. Я милувалася пернатим недовго, за кілька секунд він мене помітив і у кроні ялини гучно зашурхотіли крила. Великий птах полетів геть. Від несподіванки я навіть гепнулась у сніг.
Здивовані зустріччю із представником Червоної книги, втомлені, ми піднялися на криволісся – сланкі зарості гірської сосни, або жерепу. Взимку він лягає під вагою снігу, а влітку випростовується та продовжує рости. На перший погляд засніжене криволісся виглядає як звичайнісіньке поле, але вже через кілька кроків стає зрозуміло, що під шаром снігу утворилися пастки – неглибокі пустоти із гіллям сланика. Із кожним кроком ми провалювались під сніг разом із снігоступами. Пластик застрягав, чіплявся за гілки. Тенета сосни гірської не хотіли нас відпускати. Під свист холодного вітру, який тільки дужчав ми вирішили не йти на Синяк, а повернутися назад на полонину Хом’яків.
Зворотній шлях був коротким – ми швидко спустилися вниз та вже за годину пили чай і готували обід.
Різдвяну ніч ми провели в наметі у колибі. Термометр показував -9 градусів, а надворі гуляв вітер, сипав сніг та було чутно спів компанії у сусідній хатині.
Зранку погода не змінилася – вітер та погана видимість стали на заваді підйому на Хом’як, тож ми найкоротшим шляхом попрямували донизу. Засніжена стежка вела просто вниз. Подекуди снігоступи ковзали неначе лижі і ми з’їжджали проторюючи глибоку стежку. Уже внизу, біля річки Женець, зняли снігоступи та поволі покрокували у напрямку траси.
Дорогою зустріли гурт веселих гуцулів у традиційних одежах. Вони співали веселих пісеннь та віталися:
– Христос народився!
Андрій, який ішов попереду, усім відповідав:
– Христос воскрес!
Лише, як минув останній гуцул він зрозумів, що сказав дурницю та поспішив виправити ситуацію:
– Ой, з Різдвом вас! Христос народився!
Але здивовані чоловіки уже пішли геть у напрямку теплих хазяйських колиб у підніжжі гір.
Ми ж повечеряли у гостинній садибі та на переповненому рейсовому автобусі вирушили до Івано-Франківська на вокзал, де на нас чекав столичний поїзд.
Автор: Анна Петраускене
Фото: Андрiй Нагорний та Анна Петраускене
