За радянських часів партійно-господарські начальники і командири військових з’єднань мали звичку напускати жах на підлеглих двома способами: публічним «розпинанням» обраних жертв, нерідко з матюччям і приниженням людської гідності, а також грізними натяками на кшталт: «Ми знаємо поіменно всіх тих, хто десь і подекуди чесно жити не хоче, але з певних міркувань, поки що їх не називаємо». Розрахунок був на те, щоб тремтячі від страху підлеглі, аби не стати об’єктами нищівної критики, переглянули свою поведінку і відмовились від ганебних вчинків.
Ось уже скоро 28 років, як разом з КПРС, КДБ і непереможними Збройними Силами СРСР пішов у небуття Радянський Союз, але в сучасній Росії від цих традицій ніяк не відмовляться. Їх навіть почали культивувати на дипломатичному рівні для навіювання страху на цілі держави і народи.
Так, 22 лютого 2019 року, не називаючи конкретну країну Центральної Азії, Департамент інформації і друку МЗС РФ поширив коментар «у зв’язку з інсинуаціями навколо трагедії, викликаної голодом в СРСР у 1932-1933 роках». У ньому, зокрема, говориться: «Останнім часом в інформаційному просторі низки держав Центральної Азії штучно роздувається тема голоду 30-х років минулого століття. При цьому прихильники націоналістичних поглядів нав’язують громадськості своїх країн тлумачення цієї трагічної події як «голодомор» і навіть «геноцид» корінних народів регіону, організованого керівництвом СРСР». Далі, окрім чергового таврування «ім’ярек-націоналістів», йшов набір уже звичних пропагандистських штампів Кремля щодо «невибіркового характеру трагедії», спричиненої «сильною засухою і неврожаєм, на які наклались надзвичайні заходи уряду». З огляду на викладене, автори коментарю стверджували, що: «… розглядати загальну для народів СРСР трагедію як цілеспрямоване «знищення» окремих груп населення за расовими, національними чи релігійними мотивами немає жодних підстав, більш того – є навмисною провокацією, спрямованою на розпалювання антиросійських настроїв і міжнаціональної ворожнечі в дружніх нам країнах з великим числом російськомовного населення».
Певні знання специфіки центральноазіатського регіону і сучасні інформаційні технології дозволяють «вирахувати», яку ж країну намагається залякати російське зовнішньополітичне відомство. Вочевидь, мова йде про Республіку Казахстан, де на початку 2019 року відбулись дві знакові події.
Насамперед, це виставка художниці Сауле Сулейменової «Residual Memory – Калдык Естелік – Залишкова пам’ять», яка відкрилася в Алмати. Вона присвячена трагічним періодам в історії Казахстану: Голоду 1930-х років, сталінським репресіям, придушенню Грудневих подій 1986 року («Желтоксан»).
Друга – прем’єрний показ документального фільму опозиційного журналіста Жанболата Мамая «Зулмат».
Ця емоційна кінострічка, яку 30 січня 2019 року, в перший же день прокату, за 4 години переглянули близько 2000 казахстанців, розповідає про Голод 1921-1922 і 1932-1933 років в Казахстані, спричинений насильницькою колективізацією, ліквідацією байства і куркульства. Що ж спровокувало таку нервову реакцію Кремля? Адже казахстанські кінематографісти, починаючи з 90-х років минулого століття, вже неодноразово зверталися до теми Голоду. Достатньо згадати стрічки режисерів Калипа Умарова «Великий Джут», Болата Шарипа «Заманай», Еркіна Ракішева «Ашаршилик», Ермека Турсунова «Жат».
Відповідь на це питання стає очевидною після перегляду самого фільму Жанболата Мамая «Зулмат».
По-перше, раніше створені стрічки супроводжувались авторським текстом казахською мовою, через що були недоступні російськомовному глядачеві Казахстану і країн СНД. Фільм же «Зулмат» був озвучений і продубльований російською мовою, у зв’язку з чим його аудиторія виросла в рази, насамперед, за рахунок користувачів соціальних мереж.
По-друге, при створенні фільму автори стрічки за традиційною допомогою до «старшебратських» російських істориків не зверталися, а користувалися спогадами очевидців, державними архівами Республіки Казахстан, загальновизнаними оцінками авторитетних міжнародних організацій. Відтак, стрічка не тільки розкриває відмінні від російських експертів причини, характеризує етапи і показує масштаби рукотворного Голоду, у ній поіменно названі його організатори. Так, за оцінками авторів стрічки, у 1931-1932 роках від інспірованого Москвою голоду в Казахстані загинуло близько 1,5 мільйона казахів, що становило 38% від всього населення і є найвищим показником серед будь-якої національності Радянського Союзу. Цю цифру, вочевидь, взято з роботи американського історика Нормана Н. Наймарка «Геноциди Сталіна». Режисер фільму Жанболат Мамай стверджує, що Голод корінним чином змінив демографічний баланс в Казахстані на користь росіян, перетворивши казахів у меншість у власній державі.
По-третє, в фільмі розкрито таку маловідому сторінку історії Казахстану, як масовий повстанський рух казахів проти колективізації 1929-1931 років «Сары баз». За їхніми оцінками, в той період в Казахстані вибухнуло 372 повстання, участь у яких взяли близько 80 000 осіб.
По-четверте, автори фільму звертаються до влади Казахстану не боятися невдоволення Росії і дати нарешті політичну й юридичну оцінку Голоду. Передусім, визнати його на державному рівні Геноцидом, за аналогією з Голокостом євреїв і Голодомором українців.
По-п’яте, в кремлівських кабінетах, стовідсотково гуляє версія про неофіційне благословення фільму з боку влади Казахстану. Російські «лицарі плаща і кинджалу», яких в Казахстані сконцентровано чимало, обов’язково доповіли в штаб-квартири ФСБ на Луб’янці і СЗР в Ясенево, що режисер фільму Жанболат Мамай 2017 року провів сім місяців в тюрмі по справі за «відмивання коштів». Але, попри це, отримав доступ до секретних архівних матеріалів. Але найбільше розлютило Кремль – посилання авторів фільму на приклад України з дослідження Голодомору 1932-1933 років, вшанування пам’яті мільйонів співвітчизників, які стали жертвами нелюдських експериментів більшовиків над власним народом. Можна тільки уявити, з яким остервенінням в Москві сприймали не стільки оцінки Голоду в Казахстані авторитетних українських істориків Юрія Шаповала, Людмили Гриневич, Василя Марочка, як їхні методичні рекомендації казахстанським колегам з дослідження проблемних питань цієї трагічної сторінки історії казахів.
Парадоксально, але коли минулого року Президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв прийняв остаточне рішення перевести алфавіт казахської мови з кирилиці на латиницю, окресливши своє прагнення віддалися від «РуSSкого мира», Кремль промовчав. «Проковтнула» Москва і затвердження в Казахстані нової концепції дизайну грошових знаків. Раніше на купюрах і монетах тенге були написи казахською і російською мовами, а відтепер використовуватиметься лише державна мова. Жодного разу російська влада офіційно не реагувала навіть на непоодинокі рішення казахстанських судів щодо засудження найманців з Казахстану за участь у бойових діях в Україні на боці «ДНР-ЛНР». Але, тільки-но в Кремлі відчули реальний вплив України на формування громадсько-політичної думки населення країни-союзника Росії по Організації Договору про колективну безпеку, путінський режим вирішив у такий спосіб грубо осмикнути керівництво Казахстану.
Звичайно, як будь який витвір митця, фільм має певні недоліки. Зокрема, не обійшлося без гіпотетичних припущень, які автори «підганяли» під основну ідею фільму. Насамперед, спірним видається твердження, що якби не Голод, сьогодні в Казахстані мешкало б не 15, а 50 мільйонів казахів. Скоріш за все, хапаючись за такі недоречності, придворні російські історики підготують контраргументи, про що сказано в коментарі МЗС РФ: «… підтасовками історичних фактів з використанням націоналістичної карти не вдасться збити з пантелику братські росіянам народи Центральної Азії. Давати оцінки минулому, тим більше його складним сторінкам, повинні, насамперед, вчені-історики й інші спеціалісти за підтримки урядів своїх країн. Найближчим часом їм на допомогу будуть введені в науковий і інформаційний обіг нові архівні документи, які проливають світло на тему голоду в 30-тих роках ХХ століття».
Відомий російський історик, публіцист Леонід Млечін в одному з останніх відеоблогів з жалем констатував, що деякі його молоді колеги, аби улестити режиму, радять сприймати 1941 рік не як трагедію, а як переможний тріумф радянської зброї.
Якщо так, то найближчим часом слід очікувати висновків кремлівських псевдоісториків, що Голод в Казахстані був спричинений надмірною обжерливістю казахів.
Борис Дніпров
