Сьогодні весь католицький світ, а це майже півтора мільярда людей, моляться за здоров’я Папи Римського Франциска, який у римській клініці Агостіно Джемеллі мужньо бореться за своє життя. У Франциска – двостороння пневмонія, і для нього, який втратив ще в молодості під час операції частину однієї легені, ця хвороба може стати фатальною.
Лікарські зведення про стан Папи надходять із лікарні щодня. Останні два-три дні вони стали більш обнадійливими. До речі, публікації даних про перебіг лікування Франциска робляться на його особисте розпорядження. І це теж особливість його життєвої позиції – нічого не приховувати, все життя Папи має бути відкритим. При цьому Франциска мало турбує традиційна стриманість Ватикану у таких питаннях, як обговорення особистого життя та здоров’я понтифіка. Адже не секрет, що до нього такі питання не було заведено обговорювати, будь-які розмови на цю тему вважалися богохульством. Згадаймо, наприклад, стан Івана Павла II, який страждав на хворобу Паркінсона, проте в жодній офіційній газеті Ватикану або зведенні Державного секретаріату про його хворобу не було сказано ні слова, і лише незадовго до смерті цього Папи Ватикан змушений був визнати очевидний для всіх факт.
Франциск, а до обрання Папою Хорхе Маріо Бергольйо, завжди був відкритою особистістю, позбавленою самолюбування та почуття винятковості. Він з усмішкою розповідав про своє минуле, коли до того, як стати пастором, працював викидайлою в аргентинському нічному клубі або прибирав вулиці, заробляючи на їжу. Він не ділив людей на «хороших» і «поганих», вважаючи, що будь-яка людина може змінитися на краще, і перебування в Церкві допоможе цьому. Незабаро м після свого обрання він в одному з інтерв’ю, відповідаючи на запитання кореспондента про ставлення до марксизму, сказав: «Я у своєму житті зустрічав безліч марксистів, які були добрими людьми, тому я не відчуваю себе ображеним». І водночас Франциск різко критикував капіталізм через його здатність посилювати соціальну нерівність. Чи можна його назвати лівим на політичні погляди? Якщо взяти до уваги багаторічну боротьбу жителів Латинської Америки проти соціальної нерівності, то так. Адже Бергольйо народився в Аргентині, в сім’ї бідного італійського емігранта, який заробляв жалюгідні гроші на залізниці, і майбутній Папа з дитинства знав, що таке злидні.
Нещодавно, за пару днів до свого захворювання, Франциск написав обурений лист американським єпископам у зв’язку з оголошенням адміністрацією Трампа війни з нелегальними мігрантами. На думку понтифіка, така політика є «несправедливою».
Щоб зрозуміти обурення Франциска, варто хоч раз побувати на Площі святого Петра біля Ватикану, де розташовані десятки наметів, поставлених ватиканськими благодійними організаціями для бездомних.
Іноді Папу звинувачують у схильності до соціалістичних ідей. Але це помилка людей, які не розуміють сутності християнства. Мабуть, Папа розуміє його, як ніхто. Найбільш просто це виявляється у його побутовій скромності.
Одягнувши папську тіару, Франциск анітрохи не змінився. Більше того, він відмовився від проживання в Апостольському палаці, вважаючи, що він надто розкішний для звичайного священика, до яких відносить себе Франциск, і переїхав у досить скромний ватиканський готель Будинок Святої Марти, збудований папою Іваном Павлом II для духовенства, що відвідує Рим.
Франциск – дуже складна і водночас світла особистість. Будь-який інший, хто прийде на його місце, навряд чи зможе бути таким самим близьким до всіх і кожного.
Якщо хтось вважає, що Папа не думає про наступника, то це помилка. Для Папи питання про людину, яка, зрештою, змінить його, дуже важлива. Адже Франциск є частиною тіла Церкви і не може піти, не будучи впевненим, що католицький світ не залишиться без надійного пастора.
Прогнози щодо обрання Папи, як правило, справа невдячна. Адже його обирає не помісний собор за участю всього єпископату та представників мирян, як, наприклад, у православ’ї, а конклав, а це обмежена кількість кардиналів. При цьому у виборах беруть участь не всі кардинали Католицької церкви, яких налічується понад 200, а лише кардинали-виборців, яких нині трохи більше 120 осіб. Таким чином, понтифік, якщо хоче мати надійного спадкоємця, має своєчасно подбати про склад кардиналів-виборців.
І Папа розуміє це як ніхто. 99 із загальної кількості кардиналів, які зараз мають право обирати наступного Папу, були призначені Франциском. І якщо уважно подивитися на їхній склад, то більшість – це священнослужителі із країн так званого Глобального півдня. Тобто це ті люди, які ментально та ідеологічно ближчі до Франциска як людини, яка всі роки свого папства боролася за інтереси бідних суспільств.
Саме тому тон на майбутніх виборах понтифіка будуть задавати саме ці кардинали, і оберуть вони людину, чия доля, біографія та погляди схожі з долею, біографією та поглядами Франциска. Хто це може бути?
Навряд чи Франциск вкаже на того, кого він хотів би бачити своїм наступником. Нинішній Папа позбавлений диктаторських якостей. Але близько десяти кардиналів можуть розглядатися як потенційні глави Ватикану. І на найвищій посаді Католицької церкви може опинитися як Держсекретар Ватикану П’єтро Паролін, так, наприклад, і представник Кот-д’Івуару кардинал Абіджана.
Звісно, ми б із радістю вітали обрання кардинала українця Миколу Бичка, Єпарха Мельбурнського Української Греко-Католицької Церкви, але розуміємо, що на все Воля Божа.
А поки що ми всі чекаємо остаточного одужання Франциска та виходу його з лікарні до своїх повсякденних праць.
Віктор Стоян, спеціально для «Вектор ньюз»
