З глибоким сумом повідомляємо, що сьогодні, 22 лютого 2025 року, на 74-му році життя відійшов у вічність наш дорогий друг, колега та наставник — Олександр Федорович Бєлов, радник Голови Служби безпеки України, генерал-лейтенант, заслужений діяч науки і техніки України.
У тім, що я комусь на світі снилась,
У тім, що я комусь була потрібна,
У тім, що я любила і була…”
(Ліна Костенко)
Його життя було сповнене відданого служіння Батьківщині, мудрості та глибокої людяності. Народившись 3 лютого 1951 року в місті Запоріжжя, він ще змолоду захопився історією та книгою, що стало його вірним супутником на довгі роки. Закінчивши радіотехнічний технікум, він продовжив навчання на історичному факультеті Запорізького державного педагогічного інституту. Його шлях розпочався з викладання, проте справжнім покликанням стала служба на благо держави.
Військова служба у прикордонних військах на Далекому Сході загартувала його характер, а в 1979 році він розпочав кар’єру в органах державної безпеки, піднімаючись від молодшого оперуповноваженого до найвищих посад у Службі безпеки України. Його талант аналітика, стратегічне мислення та глибока принциповість привели його до посади заступника Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, а згодом — до керівництва Національним інститутом стратегічних досліджень.
(Григорій Сковорода)
За роки своєї діяльності він був відзначений численними державними нагородами, серед яких Державна премія України в галузі науки і техніки (2002). Однак для нього найбільшою цінністю завжди залишалися знання, вірність принципам і служіння людям.
О.Ф.Бєлов буквально «горів» на роботі. Усі важливі доповідні керівництву держави, проекти концепцій, програм, нормативних актів Служби він пропускав через себе. Звичайно, це коштувало здоров’я, але повернувшись з чергового лікування, він з потроєною енергією брався за справу.
Попри всі високі посади та звання, Олександр Федорович залишався простою, щирою людиною. Він мав рідкісний дар — влучним словом пояснити найскладніші речі. Його знали у всіх книжкових магазинах Києва, антикварних крамницях, на «Петрівці» — там він шукав нові видання, поповнюючи свою і без того багату бібліотеку. Спілкуючись із друзями, він завжди знаходив доречну цитату — з Шевченка чи Котляревського, з Ліни Костенко чи Володимира Висоцького. І сьогодні ми відчуваємо, що його мудрість продовжує звучати в його улюблених рядках.
Но все же мы не разорваны…”
(Володимир Висоцький)
Нещодавно Олександр Федорович зазнав важкої втрати — пішла з життя його кохана дружина, Світлана Ляшко. Їхнє життя було сповнене любові та взаємної підтримки, і тепер їхні душі знову поєдналися у вічності…
Висловлюємо щирі співчуття родині та близьким Олександра Федоровича. Світла пам’ять про нього назавжди залишиться в наших серцях. Адже він був і залишиться назавжди “одним з перших”.
Друзі, товариші та колеги
P.S. Нашу розповідь про цю Велику людину можна переглянути за посиланням “Вони були першими (до 70-річчя О.Ф.Бєлова)”
