Світ змінюється на наших очах, його трансформують головним чином лідери сильних держав. Наднаціональні структури, глобальні та регіональні союзи, руйнуються й далеко не факт, що нові будуть відновлені у звичному форматі. Старі правила не працюють, нові пишуться. Третя світова вже йде, гра почалась за неусвідомленими більшістю гравців правилами. Відбувається великий перехід від старої до нової моделі світоустрою, обриси якої наразі лише вибудовуються. Ми бачимо як відбувається тестування більш ефективних технологій та випробування міцності супротивників.
Україна мимоволі опинилася на перехресті доріг, на перетині інтересів і впливів різних гравців. Ми достеменно не знаємо чому саме відбувається те, що бачимо в Україні та довкола нас, тим більше – до чого це може призвести. Але нації вдалось довести своє «Я», зламати плани і розрахунки основних геополітичних гравців навесні 2022 року та впродовж 3-х років доводити незламність та героїзм у боротьбі за свою суб’єктність.
Звичне позиціювання у світі власних ілюзій та уявлень перешкоджало нам рішуче відкинути усталені уявлення про правила, стандарти, канони, безпекові моделі та механізми, що формувались впродовж останніх майже 80 років. Нам ще не вдалось по-іншому подивитися на сучасний світ і неупереджено оцінити процеси, що відбуваються в ньому. Стало зрозумілим, що утворений на основі Ялтинсько-Потсдамської системи міжнародних відносин світ де-факто став фікцією. Папірцем також виявилися гарантії безпеки України за Будапештським меморандумом. Договори, угоди, зобов’язання, які послідовно укладалися впродовж тривалого періоду, здебільшого девальвовані.
За десятиріччя, що промайнули з моменту розпаду СРСР, мало хто помічав, що один з полюсів світової боротьби за лідерство зовсім не зник, Росія відновлюється у жахливо-агресивному неоімперському форматі. Практично на очах всього світу народжувався російський диктатор, загравання з яким призвело до нав’язування ним своїх правил та вимог, досягнення їх через спеціальні технології та терористичні методи. Непомітно тероризм визнаний у світі міжнародним злочином перетворився на дієвий та ефективний інструмент конкурентної боротьби й впливу. Так само у підступний спосіб Китай запропонував міжнародній спільноті хитромудрі за формою але прості за сутністю, ефективні способи торговельно-економічної анексії: дешеве виробництво та робочу силу, вигідні інвестиції, нові майданчики для випробування та впровадження технологій. Усюдисущі китайці проникли у глобальну економіку і тепер диктують свої правила.
Сила і гроші стали основою світопорядку, який будується. Сильному відтепер дозволено погрожувати слабшому, тиснути фінансово-економічними засобами, військовою силою, санкціями, наданням чи не наданням допомоги. У такому цинічному світі слабкі держави приречені, вони завжди поставатимуть перед вибором: терміново ставати сильними, або так чи інакше бути поглинутими сильними країнами, фактично зникнути перетворившись на колонії.
Зростання нових центрів світового впливу поставили США перед вибором подальшого шляху розвитку. «Вибір, який Сполучені Штати зроблять у другій половині цього вирішального десятиліття, визначить, чи залишиться цей момент випробувань часом оновлення чи повернеться до часу регресу. Стратегічна значимість США значною мірою залежить від економічної конкурентоспроможності. Історичні інвестиції в модернізацію інфраструктури, підтримку галузей і технологій, поновлення виробничої бази, стимулювання досліджень визначатимуть лідерство у двадцять першому столітті», – ці слова належать не представникам команди Д.Трампа, їх написав Е.Блінкен 1 жовтня 2024 року в статті «Американська стратегія оновлення. Відновлення лідерства для нового світу».
США визначились зі своєю стратегією за часів попередньої адміністрації: нове лідерство держави визначатиметься економічною конкурентоспроможністю і технологічною перевагою. Не слід дивуватися, що адміністрація Трампа дивиться на війну в Україні як на бізнес-проект, шукає можливостей отримати тут дивіденди та вигідні активи. Трампівська концепція «Великої угоди» (Вig Deal) виникла не на вільному місці. Як казав Сунь-Цзи «найкраща перемога – та, де не потрібно битися». Американці не б’ються, вони домовляються.
На Україну дивляться у Білому домі як далеку державу на сході Європи, за контроль над якою точиться боротьба між Росією та Європою. Там не вважають, що це війна Сполучених Штатів, тому не бажають витрачатись на «беззмістовну, криваву боротьбу» на східноєвропейських кордонах, тим більше брати в ній участь. В «українському питанні» сучасні бізнес-стратеги віддають пальму першості Європі. Натомість, в Америці шукають можливості налагодити нове партнерство та отримати з проблеми свої дивіденди. Власне, це ми і спостерігали в Саудівській Аравії.
Експерти шоковані зухвалістю та цинічністю пропозицій Україні щодо укладення угоди, за якою США прагнуть отримати 50% доходів від видобутку мінеральних ресурсів нашої держави, включаючи графіт, літій, уран, а також 50% від вартості «всіх нових ліцензій, виданих третім особам» для майбутньої монетизації ресурсів. Де-факто йдеться про бажання економічної колонізації України. Для незгодних Д.Трамп попередив: «Україну піднесуть Путіну на тарілочці», якщо вона відмовиться від таких умов (https://www.foxnews.com/video/6368624897112), а радник з питань національної безпеки США Майк Уолтс додав: «Американський народ заслуговує на відшкодування, заслуговує на певну компенсацію за мільярди, які він інвестував у цю війну». Політики вже «забули», що Україна є частиною Європи та у 2021 році уклала з ЄС стратегічне партнерство у сфері видобутку українських рідкоземельних мінералів.
В історії були приклади економічного колоніалізму, але вони стосувалися умов, що їх висували країнам-агресорам, які зазнали поразки у війні: наприклад жорсткі санкції, накладені на Веймарську республіку за Версальським договором 1919 року, Німеччину та Японію після поразки в 1945 році. Ба більше, після Другої світової війни не було жодної війни (серед них військові конфлікти між Іраном-Іраком, Китаєм-В’єтнамом, Аргентиною-Великою Британією, Іраком-Кувейтом), результатом якої була б анексія чужих територій та формування нових кордонів. Росія ж без оголошення війни зухвало анексувала українські території та включила їх до своєї конституції, знищила і продовжує знищувати українців та все українське, стираючи нас як націю. Подивимось на те, що відбувається на окупованих територіях – те саме станеться в разі завоювання України. Маємо не допустити такого сценарію.
Світ подвійних стандартів, у якому руйнуються усі цивілізовані норми і правила став реальністю. Між двома Мюнхенськими безпековими конференціями зразка 2007 та 2025 років пройшло вісімнадцять років. У 2007 році світові погрожував В.Путін, у 2025-му – Д.Трамп. Принципової різниці не має. У першому і другому випадку використовуються шантаж, погрози, військовий та фінансово-економічний терор. Тому, не слід дивуватися, що президент США зближується з Росією, домовляється з Путіним без України та Європи. Не дивно, що Сі грає свою піднебесну гру, очікуючи коли по течії пропливе тіло «друга». Зрозуміло, чому шокована Європа відходить від США, Б.Нетаньягу дарує Д.Трампу золотий пейджер. Таких прикладів все більше.
В умовах тотальної турбулентності слід прийняти за аксіому, що партнерство – стратегічне чи регіональне союзництво, – а від того й «гарантії безпеки», будуть переглянуті та відтепер засновані на власній силі. Сила ґрунтуватиметься на сформованості та згуртованості політичної нації, успішній економіці, захищеній ресурсній базі, а також розвинених, навчених, озброєних і мотивованих Збройних силах.
У сучасному світі слід думати та діяти на випередження – це запорука успіху. Ще у 2023 році тодішня міністр фінансів Канади Христя Фріланд на Давосському економічному форумі процитувала влучну фразу відомого хокеїста Уейна Грецкі: «На хокейній площадці я рухаюсь не туди де знаходиться шайба, а куди вона летить». Влучна та повчальна метафора.
Слід зрозуміти, що Путін «випустив шайбу та рухається куди вона летить». Він прийшов за всією Україною, а не окремою її частиною. Супротив України викликає у нього лише роздратування і ненависть. Він будь-що має досягти цілей та підтвердити своє лідерство. У світосприйнятті кремлівського терориста Україна не має існувати на мапі світу як незалежна держава. Отже, нам і західним партнерам потрібна асиметрична відповідь. Необхідно послуговуватись іншою логікою, яка не буде зосереджена на припиненні вогню – це лише пауза для накопичення сил та нового наступу. Така пауза, звісно, потрібна і нам, але не для перепочинку, а вирішення головного завдання: створення нових безпекових реалій. Послуговуючись риторикою У.Грецкі нам необхідно змінити траєкторію шайби.
Як не дивно, вкрай необхідні гарантії безпеки нам доведеться створювати самим, ключ для вирішення цього завдання знаходиться в столиці України. Для збереження державності необхідно буде здійснити кардинальний розворот в бік набуття членства в оборонних і безпекових структурах, воювати з якими Путін не наважиться. Членство у ЄС та Північноатлантичному Альянсі з розміщенням на нашій території військових контингентів є одним з невідкладних завдань держави на ближчі роки, інакше пауза для України може стати небезпечним, навіть програшним варіантом.
Для цього необхідно побудувати фортецю нескорених та навести в ній лад. У цій фортеці життя має бути організовано за правилами насамперед безпеки і оборони на кшталт маленького, але потужного у військовому та безпековому сенсі Ізраїлю. Уявімо собі модель такого собі «українського Ізраїлю» як частини нової Європи – це наше майбутнє.
Потрібно вибудовувати також нові безпекові союзи із західно-європейськими сусідами, що ґрунтуватимуться на спільних інтересах з протидії єдиним загрозам. Для вирішення цього завдання залишається обмаль часу, «вікно можливостей» довго відкритим не буде. Віддавати вирішення проблем на аутсорсінг небезпечно, адже будь-якій обслуговуючій компанії треба платити, це очевидно. Саме так формується залежність та втрачається суб’єктність.
На часі нове лідерство з новим баченням сьогодення та майбутнього, перехід до ефективної системи державних інституцій, прийняття системних рішень, запровадження нових алгоритмів управління. Поступ у напрямку досягнення цілей не можливий без реформування не реформованого, подолання атавізмів минулого, що сковує рухи, перешкоджає швидкому входженню до європейської цивілізації.
Слід побудувати сильну військову економіку та ОПК, «зшити» націю в Український прапор, посилити єдність, реалізовувати «правильну» внутрішню і зовнішню політику для недопущення розхитування основ державності, створення умов для захоплення нашої фортеці через зрадників, колаборантів, продажних політиків.
Настав час усім усвідомити, що збереження української державності, утримання спроможності для захисту своїх цінностей та національних інтересів, зрештою наше місце та роль у світі визначатимуть потужність держави, її економічна міць, військова сила. Україна здобула право стати основою нової безпекової європейської моделі.
Завдань багато. У великій битві маємо здолати внутрішній та зовнішній супротив, збудувати надійну країну-фортецю та передати її нащадкам.
Все буде Україна!
Юрій Романюк
Кандидат педагогічних наук, ветеран зовнішньої розвідки
