Автор: Катерина Одарченко, політичний експерт та аналітик
Новий склад Кабінету Міністрів затверджений, і треба слідкувати за роботою нової команди, підтримувати в позитивних починаннях, критикувати в негативних і вірити, що Україна зміниться.
Перед початком структурних змін та реформ, необхідно діагностувати проблеми, які є наразі. Деякі з реформ, які були започатковані з 2014 року, мають зміст та перспективу, але вони проводяться без взаємозв’язку з іншими галузями, через це спостерігається дисбаланс. Більше того, багато з них необхідно переглядати та змінювати модель реформування.
Державне управління
Зміни в парламентський та урядовій структурі державного апарату давно назріли, адже ми часто були свідками розбалансованості та відсутності координації дії між гілками влади та міністерствами.
Індикатором ефективності системи держуправління є Індекс глобальної конкурентоспроможності. У 2018 році з 140 країн Україна посіла 110 місце в номінації «державні інституції» та 82 місце в категорії «тягар державного регулювання». Це не вирок державі, це виклик новій команді.
Навіть існує велика відмінність структур парламентських комітетів з міністерствами. В результаті, законопроекти, які подає Кабмін, не завжди знаходять профільний комітет. Ідеї нової команди об’єднати, реструктуризувати чи ліквідувати певні міністерства, не особливо корелюється з тими завданнями, які стоять перед країною.
Ідеї «держави у смартфоні» та діджиталізації знаходять позитивний відгук у суспільства, однак метою має бути не лише спрощення комунікації між громадянином та державним апаратом, а ще й у ефективності надання адміністративних послуг. Електронним урядуванням є процес здійснення державного управління з використанням інформаційних технологій для забезпечення ефективного менеджменту.
Крім цього, важливим є питання підзвітності та прозорості держави суспільству. Трансформація паперової бюрократії на електронні реєстри та платформи є позитивним наміром, однак чи є гроші в держави для оснащення цифровими гаджетами кожен ЖЕК, зважаючи, що в багатьох міністерствах використовуються застарілі комп’ютери.
Для всебічного втілення необхідних перетворень, важливо, щоб нова команда заручилась досвідом інших країн, таких як Сингапур чи Естонія. Крім цього, в умовах військової агресії, важливим є засоби захисту інформаційних систем та кращого оснащення кіберполіції.
Земельна реформа
Повноцінний економічний розвиток країни майже неможливий без ринку землі. Про зняття мораторію на землю говорять давно, однак про реальну необхідність та доцільність такої реформи почали активно говорити лише останні кілька років. При тому, що земельна реформа є фактором економічного зростання. Сьогодні Україна перебуває в клубі країн поряд з Північною Кореєю, Кубою, Венесуелою та Конго. Цивілізовані країни вже давно дозволили своїм громадянам розпоряджатись землею як власністю.
Більше того, з 2018 року мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення Європейським судом визнаний таким, що порушує права людини, а саме право на власність.
Однак і тут не все так просто. Кожна реформа це зміни, і треба чітко усвідомлювати яка модель змін підходить саме для України. В країнах, які вже пройшли даний шлях, є як позитивні, так і негативні приклади. Вивчаючи міжнародний досвід, можна з впевненістю сказати, що деякі моделі реформи показали свою низьку ефективність в інших країнах.
В першу чергу необхідно визначити мету реформи. Європейський досвід реформування передбачає два ключові орієнтири: розвиток сільського господарства або соціально-орієнтоване село. Запропоновані Україні законопроекти не мають повної підтримки в населення, адже можуть потенційно відображати інтереси окремих аграріїв. Існує чотири основні аспекти при вивченні іноземного досвіду: чи сформована приватна власність, як здійснювалась земельна реформа, які обмеження ринку землі там встановлені та як функціонує земельний ринок. Основне, що мають розуміти реформатори це те, що відкриття ринку не має бути самоціллю, важливим є те, в якому форматі він функціонує, хто отримає переваги і як збалансувати компроміс між усіма учасниками відносин.
Наприклад в Угорщині, Польщі та Румунії існують обмеження кількості площі у одного власника. В той час, як у інших країнах – Хорватія, Болгарія або країни Прибалтики, не мають таких обмежень. В Чехії, Польщі та Болгарії не має податкового навантаження, що сприяє розвитку підприємництва у цьому секторі. В той час як в Німеччині, Нідерландах, Данії чи Швеції високі податки та екологічні вимоги. В Західній Європі земельний ринок є більш лібералізований та не мають обмеження щодо іноземних покупців, на відміну від європейських країн пострадянського блоку, де такі обмеження є. Проте в таких країнах як Австрія, Бельгія та Франція угоди купівлі-продажу землі окремо розглядаються та затверджуються місцевими держорганами, що зумовлює невисоку вартість гектару землі. В скандинавських країнах немає обмежень на доступ іноземців до землі, однак вони встановлюють суворі екологічні вимоги та навіть спеціальну освіту для фермера. Наприклад у Ірландії та Великобританії найбільш лібералізована політика у цьому відношенні і це призводить до вищих цін на землю ніж у країнах Європи, але негативно відбивається на динаміці ринку, адже не кожен може собі дозволити дорого вартісну землю. Показовим для України може слугувати досвід Греції, де ринок землі існує, але немає земельного кадастру, нечітке законодавство та значний рівень бюрократії, що в результаті призводить до того, що ринок землі малорозвинений. Це чітко вказує на те, що реформи взаємопов’язані між собою і мають доповнювати одна одну.
Для того, аби підібрати найоптимальнішу модель земельної реформи для України, необхідно не тільки врахувати досвід інших країн, а також врахувати власні особливості, що впливають на індикатор цін, інвестиційної привабливості та захищеності селян. Для цього, варто розробити кілька варіантів пілотних програм реформи і організувати широке обговорення, залучаючи експертів, фермерів та іноземних представників.
Місцеве самоврядування
Вже минулий склад Кабінету Міністрів відзначає реформу місцевого самоврядування як одну із найуспішніших за всю каденцію. Дійсно, створення об’єднаних територіальних громад сприяє зосередженню коштів місцевих податків на місцях і кращому розвитку окремої громади.
Однак, в цьому випадку яскраво помічається контраст між іншими реформами, коли окрема ОТГ все ще лишається несамостійною та залежною від центральної влади. Соціальна сфера яскраво це демонструє. Попри наявність ширших повноважень на місцях, не кожна громада може забезпечити створення соціальної інфраструктури, на кшталт дитячих садків, шкіл, медичних закладів чи районних відділів поліції. Тут реформа децентралізації впирається в реформу медицини, освіти чи правоохоронних органів.
При цьому, спостерігається масовий відтік людського ресурсу закордон, а це є ознакою, що не кожен може знайти робочі місця з гідною оплатою праці, мати соціальний захист та з перспективою самореалізації. Ці чинники не можуть бути відокремлені від реформи децентралізації. Мають бути розроблені економічні програми та моделі для громад, що передбачатимуть комплексний розвиток як столиці, так і кожного окремого села.
Нова команда має зосередитись на створенні єдино-векторної стратегії реформування країни, щоб реформа окремої кожної галузі не була відокремлена, а створювала гармонійну систему орієнтування на модернізацію, швидкий розвиток держави та добробут кожного українця.
Звісно, це далеко не всі напрямки, які вимагають покращення, але це ті, без яких говорити про реформування країни неможливо.
Нові, технократичні кадри в уряді – це прекрасна ідея і те, чого вимагає суспільство. Однак, розуміючи українські політичні реалії, прогнозувати їм абсолютної та безперешкодної ефективності доволі складно. Люди, які не були в політиці раніше, доволі туманно уявляють собі систему державного управління і її реформування. Вважаю, їм необхідно заручитись підтримкою досвідчених людей, які мають досвід та обізнані з історичними чинниками та специфікою українського державотворення.
