Не буде перебільшенням вважати, що розпад Радянського Союзу був спричинений, у тому числі, розсекреченням архівних документів про трагічні сторінки історії понад 70-річного правління «бойового, випробуваного авангарду радянського народу», яким вважалась КПРС. Вона виявилась неспроможною переварити правдиву історію про те як партійно-номенклатурний апарат керував репресивними органами, знищуючи власний народ.
Відтак, з успадкуванням влади в Росії вихідцем з КДБ СРСР Володимиром Путіним, для якого крах Радянського Союзу став «найбільшою геополітичною катастрофою століття», федеральні архівні заклади Росії різко скоротили темпи розсекречення документів радянського періоду. Аби не привертати зайвої уваги зроблено це було під виглядом «впорядкування процесу». Центральний архів ФСБ РФ, у таємних сховищах якого зберігаються документальні свідчення про репресивну діяльність органів ВЧК-ГПУ-НКВД повернувся до багаторічного досвіду радянських спецслужб маніпулювання інформацією задля приховування історичних фактів, проведення пропагандистських та дезінформаційних кампаній.
Красномовний приклад цього – видавнича політика керівництва ФСБ РФ. Так, протягом 1995-2017 років Центральним архівом головної російської спецслужби було підготовлено матеріали для 79 збірників архівних документів. З його переліком яких можна ознайомитись на офіційному сайті ФСБ РФ (http://www.fsb.ru/fsb/supplement/archive/izdaniya.htm). Уведені в науковий обіг матеріали представляють неабиякий інтерес для істориків, архівістів, краєзнавців, журналістів. Вони розкривають раніше невідомі сторінки історії ВЧК-ГПУ-НКВД-КГБ.
Водночас, переважну більшість розсекречених матеріалів ідеалізують, а часом героїзують діяльність органів державної безпеки СРСР, насамперед, під час Другій світовій війні. Всього лише 11 (одинадцять) збірників присвячені розкриттю теми використання їх як інструменту масових політичних репресій.
Такий дисбаланс багато в чому пояснюється особистим ставленням Президента РФ Володимира Путіна до історії радянських спецслужб. 20 грудня 2017 року з нагоди 100-річчя органів державної безпеки РФ він заявив: «Як би не змінювались епохи, абсолютна більшість людей, які обрали цю важку професію, завжди були справжніми державниками і патріотами, які достойно і чесно виконували свій обов’язок, на перше місце ставили службу Вітчизні і своєму народові».
Показово, що наприкінці 2000-х років правлячий в Росії політичний режим визнав процес реабілітації жертвв політичних репресій ХХ століття завершеним. Одним з перших на це натякнув генерал-лейтенант ФСБ РФ Василь Христофоров, який тривалий час очолював управління реєстрації й архівних фондів ФСБ РФ. В інтерв’ю агентству INTERFAX.RU від 18 грудня 2008 року під красномовною назвою «Є любителі не пошуку істини, а копання у «брудній білизні» він повідомив: «В архівах ФСБ немає жодної справи, яка б не була вивчена співробітниками прокуратури в процесі реабілітації». В.Христофоров, котрий за час служби на посаді головного розпорядника архівних фондів радянських спецслужб встиг захистити докторську дисертацію і навіть стати членом-кореспондентом Російської Академії наук, звітував також про завершення роботи над збірником документів «Історія сталінського ГУЛАГу»: «У 2005 році, з виходом у світ 7-го тому робота над виданням завершена».
Керівники МВС, ФСБ, СЗР, Федеральної служби виконання покарань Росії та деяких інших відомств 12 лютого 2014 року поспішили навіть підписати міжвідомчий наказ, згідно з яким архівні облікові картки на репресованих осіб почали знищуватись. Це значно ускладнило пошук інформації про долю засуджених жертв політичних репресій після винесення вироків. І хто знає, якби не спротив активістів Міжнародного історико-просвітницького, правозахисного і благодійного товариства «Меморіал», чиновники ФСБ РФ задля приховування реальних масштабів Великого терору могли б скористатися досвідом НКВС. Зокрема, повернутися до практики інформування родичів страчених репресованих, що вони нібито були засуджені до «десяти років без права переписки і передач». Саме так у 30-х роках утаємничували справжнє число розстріляних.
За часів президентства Путіна Центральний архів ФСБ РФ почав більш активно залучатися до реалізації російської «історичної політики», прагнучи за рахунок адміністративних і фінансових ресурсів утвердити вигідну Кремлю інтерпретацію історичних подій. Так, у відповідь на кроки урядів держав Прибалтики з дослідження власної історії ХХ століття, насамперед, Другої світової війни, Центральний архів ФСБ РФ випустив декілька збірників документів про боротьбу органів державної безпеки СРСР з «латвійськими, естонськими колабораціоністськими формуваннями у 1941-1944 роках».
Є достатньо підстав стверджувати, що після перемоги Помаранчевої революції (2004) керівництвом ФСБ РФ був уведений в дію розпорядчий документ щодо протидії нібито інспірованих США і країнами Євросоюзу «кольорових революцій». Чільне місце у цих заходах було відведене Центральному архіву ФСБ РФ. Серед напрямків його видавничої роботи одним з головних стала компрометація борців за незалежність України у ХХ столітті. Так, 2008 року ФСБ передала МЗС РФ архівні матеріали НКВС-МДБ СРСР про «діяльність українських фашистів» (мова йде про ОУН-УПА – примітка автора). Ці документи в розділі «Архівна служба «Нові публікації» розміщені на офіційному сайті МЗС РФ під назвою «Діяльність ОУН-УПА». Оприлюднені матеріали мали б підтвердити пропагандистський штамп радянських часів про вояків УПА як посібників німецьких окупантів, зрадників України, дезінформувати сучасних дослідників, що це потужне військове формування насправді нібито було створене гітлерівськими спецслужбами. Крім цього, за задумом авторів архівні документи ФСБ РФ «давали право Білорусі пред’явити Україні крупні позови». Тож не дивно, що у запропонованому читачам збірнику немає жодної згадки про антинацистську діяльність ОУН-УПА, каральну політику окупантів проти її лідерів і активістів тощо. Зазначені матеріали й зараз можна легко знайти на сайті Посольства РФ в Україні, щоправда з посиланням на те, що ці документи були надані МЗС Росії не ФСБ РФ, а «Держархівом Російської Федерації».
Показовим прикладом вибіркового підходу до висвітлення складних і суперечливих подій Другої світової війни в Україні став підготовлений Центральним архівом ФСБ РФ збірник документів «про співробітництво українських уніатів з нацистами в роки Великої Вітчизняної війни» (https://cyberleninka.ru/article/n/dokumenty-tsa-fsb-rossii-o-sotrudnichestve-ukrainskih-uniatov-s-natsistami-v-gody-velikoy-otechestvennoy-voyny). Він, засвідчив повернення до застарілих радянських стандартів оцінки діяльності Української греко-католицької церкви (УГКЦ). Зокрема, збірник містить низку листів Митрополита УГКЦ Андрея Шептицького початку німецької окупації України (літо-осінь 1941 року), у яких той висловлював позитивне ставлення до перших перемог Німеччини, сприймаючи їх як шанс на порятунок від більшовицького безбожництва, вітав «Акт відновлення Української держави», відзначав «полководницький і державницький геній Адольфа Гітлера». Водночас, у збірнику не знайшлось місця для пастирських послань з критикою нацизму і нацистів, які розсилав Андрей Шептицький мирянам, швидко розчарувавшись (грудень 1941 року) у справжніх намірах окупантів. Немає там і двох звернень Митрополита УГКЦ до рейхсфюрера СС Генріха Гімлера з протестом проти нищення єврейського населення в Галичині, документальних свідчень про те, як Андрей Шептицький врятував щонайменше 150 євреїв, переважно дітей, надавши їм притулок в Унівському й інших монастирях, навіть у митрополичих палатах на Святоюрській горі у Львові.
Скоріш за все, селекція архівних матеріалів, покликаних обіляти і прославляти репресивні органи СРСР залишатиметься одним з головних напрямків видавничої діяльності Центрального архіву ФСБ РФ. Про це говориться у повідомленні Центру громадських зв’язків ФСБ РФ щодо засідання Громадської ради при ФСБ РФ від 29 травня 2019 року: «Ознайомившись з організацією архівної справи в органах ФСБ, Громадська рада вирішила продовжити практику надання підтримки Управлінню реєстрації і архівних фондів ФСБ РФ з випуску видань про діяльність органів безпеки». Голова Громадської ради, радник президента ВТБ-банку, виходець з Ленінграду Василь Тітов підкреслив: «Сьогодні, коли історія стає важливою ареною боротьби за національні інтереси Росії, багаторазово зростає значимість архівів і архівної справи… Зараз, в умовах зростаючого ідейного, духовного і політичного конфлікту з певною частиною західних еліт, ця робота виступає одним з ключових інструментів протидії впертим спробам очорнити славну історію Вітчизни, посіяти сумніви в умах і ворожнечу в суспільстві».
За сприянням співробітників архівних підрозділів ФСБ РФ також триває процес політичної реабілітації створеної Сталіним каральної системи. Одне з свідчень – увічнення «майстрів заплічних справ» ГУЛАГу, на кшталт урочистостей з нагоди Дня колонії ИК-31, влаштованих керівництвом Управління Федеральної служби виконання покарань Росії по Республіці Комі.
2011 року головним редактором російського громадсько-політичного тижневика «Культура» була призначена маловідома журналістка, театрознавець Олена Ямпольська. Очоливши редколегію, вона відразу ж поставила амбітну мету зробити газету «законодавцем громадських звичаїв». Її плани активно підтримав прокремлівський кінорежисер Микита Міхалков, який став одним із фінансових спонсорів газети «Культура». Що мала на увазі Олена Ямпольська стало зрозуміло після її гучних заяв, що: «Росію здатні втримати над безоднею дві сили. Перша звепться – Бог. Друга – Сталін…, який «був посланий щоб Росія збереглась на світовій карті».
Спочатку російське громадянське суспільство, яке звикло до епатажних заяв, сприймало реагувало на фантазії екзальтованої дами. Ситуація змінилася 2016 року, коли Кремль завів активістку партії «Единая Россия» Олену Ямпольську до нижньої палати Федеральних Зборів РФ, а 2018 року доручив очолювати Комітет по культурі Державної Думи РФ. Відтоді її висловлювання слід сприймати як віддзеркалення ставлення до трагічних сторінок минувшини правлячої політичної еліти Росії.
Завдяки Ямпольській та іншим, керованим з Кремля очільникам засобів масової інформації, рівень схвалення росіянами Сталіна побив історичний рекорд. За даними соціологічного дослідження, проведеного «Левада-центром» у квітні 2019 року, 70% респондентів позитивно оцінюють роль «вождя народів» в історії Росії і лише 19% негативно. А майже половина росіян готові виправдати репресії сталінської епохи.
Вочевидь, створену за часів Путіна сталініану (сукупність присвячених йому літературних творів, а також творів музичного, образотворчого, кінематографічного мистецтва) невдовзі мають поповнити такі шедеври, як «Сталін – творець ядерної зброї», «Сталін – наставник марксистів-філологів з питань мовознавства», «Сталін, Берія і Каганович – перші організатори будівництва БАМ», «Сталін – натхненник зростання поголів’я великої рогатої худоби» тощо. У всяк випадку, співробітників Центрального архіву ФСБ РФ вже можна поздоровити з почином. Нещодавно за їхньою участю вийшло у світ дослідження історика радянських спецслужб, випускника Вищої школи КДБ СРСР, полковника Олега Мозохіна «Сталин и органы государственной безопасности».
Олександр Нечитайло, краєзнавець
