Масони, ілюмінати, секретні служби, вбивство Кеннеді, вірус СНІДу, загроза чергового Майдану — як вижити в світі, де панують теорії змов? А головне — як не втратити при цьому здоровий глузд та здатність критично оцінювати інформацію? Ці питання є настільки ж риторичними, наскільки й практичними, бо нині теорії змови — сестри фейкових новин. Вони так само блискавично ширяться у мережі. Люди в них вірять і підлаштовують під них своє життя.
Зазвичай у центрі таких теорій, які здебільшого виникають не випадково і є одним з інструментів нечесної політичної конкуренції, опиняються політики, але весною 2019 року жертвою такою змови став голова Конституційного Суду України Станіслав Шевчук (про що редакція вже неодноразово писала в своїх новинах). Причому, що феноменально, С.Шевчук потрапив у тенета цієї теорії змови як Голова Суду, закидали йому звинувачення як політику, а звільнили за порушення в якості судді.
За загальним правилом, теорія змови (від англ. conspiracy theory, також відома як конспірологічна теорія) — теорія, котра пояснює певну подію (зазвичай політичну або суспільну) наслідком таємного плану групи впливових людей або організацій. І власне до сьогоднішнього дня про таку групу впливових людей в КСУ можна було здогадуватись, але ніхто не називав їх прізвища відкрито. Проте нижче ми зацитуємо повідомлення зі сторінки Фейсбук колишнього радника пана Шевчука, екс-судді Дениса Нев’ядомського.
Цитата завелика, але вона того варта: «Другою і головною голкою в яйці виявилось питання приватизації цими групами головного органу конституційної юстиції в країні. Шевчук публічно одним з головних своїх завдань оголосив реформування Секретаріату КСУ, а це близько 400 осіб в штаті, які щедро фінансуються державою і абсолютно не справляються зі своїми професійними обов’язками. Шевчука тут же звинуватили в тому, що він, нібито, намагається «приватизувати Суд» і запровадити «паралельне управління Судом». Так ось, Зигмунд (Фрейд) і тут виявився правим. У Середньовіччі королі зміцнювали свою могутність і вплив на міжнародній арені через матримоніальні зв’язки, простіше кажучи через шлюби з іншими царственими особами, шлюби дітей і родичів. Так ось, ці самі судді КСУ, як такий собі «клан присвячених», як вірус, стали проростати в цьому органі корінням. Наприклад: дружина судді Запорожця була науковим консультантом судді Гультая. Дружина відповідно судді Гультая була науковим консультантом судді Запорожця. Племінник судді Запорожця працює начальником відділу попереднього розгляду конституційних скарг (вирішує, яка скарга має право на життя, а яка мимо каси). Невістка судді Шаптали працює помічником судді Касмініна. Дочка судді Касмініна відповідно працювала помічницею судді Шаптали. Дружина наукового консультанта судді Литвинова – помічниця Касмініна. Помічниця судді Мельника виграла конкурс на посаду заступника начальника відділу попереднього розгляду конституційних скарг, який очолює племінник судді Запорожця. Голова Секретаріату КСУ Василькевич – людина Мельника, з яким вони разом працювали в комітеті ВРУ з правоохоронної діяльності. Там же працювала дочка Мельника. Недалеко пішли і головні «експерти», які закликають КСУ не визнавати рішення суду щодо відновлення Станіслава Шевчука. Ну і так далі… Я навіть не хочу торкатися працевлаштування кумів, їхніх дітей, коханок тощо, оскільки це питання важко довести. Беру тільки юридичні факти. Так ось тепер і ви, друзі, дайте відповідь на питання: як цей клан міг допустити, щоб Шевчук зламав цю піраміду Хеопса? Звичайно, він був приречений. Антиподи об’єдналися в боротьбі за особисті шкурні інтереси. Але ось Шевчук, як Фенікс, знову перед ними…»
Після цієї інформації вже зовсім інакше сприймаються слова самого С.Шевчука, які він сказав для ЗМІ в день свого звільнення: «Сьогодні відбувся антиконституційний переворот у Конституційному cуді України і захоплення державної влади з боку осіб, які посідали посади суддів Конституційного cуду України. Судді головного конституційного органу держави, які присягали народу України, самі вчинили тяжкий кримінальний злочин, пов’язаний із поваленням конституційного ладу. Переворот відбувся поспіхом, із грубими та кричущими порушеннями Конституції України, Закону України «Про Конституційний cуд», Регламенту Конституційного cуду України». Як бачимо, «система» відразу поставила собі за мету позбутися Шевчука, а тому дотримання будь-яких законодавчих норм чи виконання судових рішень не могли стати на заваді цим «конституційним масонам» в принципі.
Водночас, учасники змови аж ніяк не розраховували на те, що Окружний адміністративний суд Києва так блискавично розбереться в цій ситуації, а тому вирішили знову воювати там і так, як можуть найліпше – тобто не у правовій площині, а через поширення фейків, застосовуючи усі можливості сучасних медіа.
Так, декілька днів тому на сайті інформаційної агенції УНН з’явилась стаття під назвою «Фальстарт Шевчука, або чи підлягає суддівський імпічмент скасуванню».
На думку голови правління Асоціації захисту прав правників Олексія Фазекоша (який, до речі, і в масонах дуже добре розбирається, і в теорії держави і права, і в журналістських прийомах), ця стаття носить відверто замовний характер та є прикладом маніпулювання думкою громадськості. Зі свого боку відзначимо, що саме Асоціація захисту прав правників однією з перших виступила з публічним закликом до поновлення С.Шевчука на посаді голови КСУ і надала цьому вичерпне правове підґрунтя.
Водночас, саме зараз такий аналіз є вкрай актуальним, оскільки не залишає камня на камені як від згаданої вище публікації, так і власне основних аргументів з боку нинішніх «конституційних» заколотників.
Перш за все, автор статті в УНН після слів «як все починалось» починає говорити не зі свого голосу, а з чиєїсь кальки, бо надає не реальні факти, а фейки від представників КСУ: «У травні поточного року судді КСУ висловили на той час ще голові суду Шевчуку недовіру та проголосували за його звільнення з посади судді Конституційного суду України. Передували цьому рішенню одразу декілька скандалів, один з яких стосувався, зокрема, незаконно набраних Шевчуком радників. У такий спосіб “випадкові” люди не лише перебували на утриманні платників податків, але й мали доступ до внутрішніх документів суду».
Тут відразу два запитання до УНН. Перше: хто визначив законність чи незаконність призначення радників? А друге: звідки інформація про перебування на утриманні платників податків «випадкових» людей? Наприклад, в особистій розмові зі Станіславом Шевчуком редакторам «Вектор ньюз» вдалось дізнатись, що жодної копійки «на радників» витрачено не було. Як власне і питання «випадковості» людей також є дуже своєрідним: тобто фаховий юрист і суддя в якості радника – це випадкова людина, а от кум, сват чи дружина друга – не випадкові люди? Питання, як кажуть риторичне, але тональність публікації УНН вже очевидна.
Не менш показовим є й залучення фахівців, які коментують «правильність» звільнення Шевчука. Зокрема, наводиться цитата такого собі голови правління фундації DEJURE Михайла Жернакова, про те, що “ проблема в тому, що Окружний адмінсуд натягує зараз на себе юрисдикцію будь-яких інших судів, будь-яких інших органів і в дуже дивні способи встановлює нові юридичні факти, нову юридичну реальність”, – сказав він, коментуючи рішення ОАСК про “поновлення” Шевчука. Про нову юридичну реальність міг розмірковувати хто завгодно, але не відомий грантоїд М.Жернаков, про якого в ЗМІ можна знайти багато цікавого. Наприклад, як він «виміняв» новобудову в Києві вартістю декілька мільйонів гривень на свою стару «панельку» в Харкові. Причому на такий договір міни зголосилась стара пані 1938 року народження, інтереси якої за договором міни представляв підлеглий вітчима Жернакова. А сам вітчим, зрозуміло, представляв інтереси самого Михайла. Ось так «фахівці з юрисдикцій» і перебираються до столиці.
До речі, щодо юрисдикції. То тут і в КСУ, і в Жернакова, і в УНН «дали в штангу».
Дійсно, згідно ст. 151-2 Конституції України “рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов’язковими, остаточними та взагалі не можуть бути оскаржені”. Проте очевидно, що Основний закон встановлює імунітет лише для тих рішень КСУ, які містять певну правову позицію Суду, але аж ніяк не внутрішні документи дисциплінарного чи будь-якого іншого організаційного характеру. Це з однієї сторони. З іншої – не може в Україні бути так, що людина не може оскаржити своє порушене право.
Насамперед, нагадаємо, що згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Відтак, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для вирішення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку з прийняттям рішення чи вчиненням дій (допущенням бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача. Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі – наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковими. Таким чином, підставами для визнання протиправними дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства.
При цьому, обов`язковою умовою для визнання таких дій/бездіяльності протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі. За приписами пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, передбачено право особи, права та свободи якої було порушено, на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (право на ефективний засіб юридичного захисту). При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам. Згідно ж статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. А відповідно до частини 3 статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Аналіз наведених вище норм чинного законодавства однозначно свідчить, що адміністративний позов Станіслава Шевчука відносився до спорів щодо прийняття, проходження і звільнення з публічної служби, не стосувався рішень органу конституційної юрисдикції і однозначно підлягав розгляду в порядку адміністративного судочинства.
І наостанок декілька слів хочеться сказати й про підстави звільнення Шевчука, про які в статті УНН також висловились дуже цікаво. Ось, наприклад, що говорить автор статті в УНН разом з «незалежним експертом» Юлією Кириченко: «Загалом, як пояснюють юристи, звільнення судді КСУ не схоже на будь-яке інше звільнення. Це рішення не ухвалюється однією людиною чи керівником. Рішення є колективним, і судді за нього голосують таємно, висловлюючи таким чином довіру або ж, як у випадку з Шевчуком, недовіру своєму колезі. Діють вони у такому випадку дуже послідовно, обов’язково слідуючи Регламенту КСУ. “Щодо Регламенту роботи суду – основні етапи пройшли, Комітет з регламенту і етики суду надав висновок про наявність істотного дисциплінарного порушення. Тому, на мій погляд, звільнення Шевчука відбулося відповідно до Конституції України, Закону України “Про Конституційний Суд” та Регламенту КСУ”, – прокоментувала експерт Центру політико-правових реформ та Реанімаційного пакету реформ Юлія Кириченко».
Для початку пояснимо, що Юлія Кириченко – це невістка екс-судді КСУ Володимира Шаповала, який надав просто феєричні як для поважного правника коментарі про те, що КСУ взагалі має право не виконувати (!) законне рішення суду про поновлення Шевчука на посаді. І Шаповал, і Кириченко зараз працюють експертами у Реанімаційному пакеті реформ, грантовій організації, яка давно і послідовно співпрацює з тим самим Михайлом Жернаковим. Тобто, усі так звані експерти в статті УНН – ніяк не випадкові люди. Але ми не будемо вигадувати чергову теорію змови, а звернімося до регламенту КСУ.
По-перше, судді КСУ, коли звільняли Шевчука, банально проігнорували норми про конфлікт інтересів. Так, вимогами статті 60 Закону України «Про Конституційний Суд України» та параграфу 44 Регламенту Конституційного Суду України визначено, що Суддя Конституційного Суду не може брати участі у підготовці, розгляді та прийнятті рішень, виконувати інші повноваження у питаннях, щодо яких у нього наявний реальний чи потенційний конфлікт інтересів. У разі наявності у судді Конституційного Суду реального чи потенційного конфлікту інтересів він повинен протягом одного робочого дня письмово поінформувати про це Суд та заявити самовідвід. З тих самих підстав відвід судді Конституційного Суду можуть заявити особи, які є учасниками конституційного провадження. Відвід (самовідвід) застосовується, зокрема, якщо, зокрема, Суддя безпосередньо або опосередковано заінтересований у результаті розгляду справи; є інші обставини, що викликають сумнів в об`єктивності та неупередженості Судді. Водночас, відразу три судді КСУ спочатку виступили членами Комісії, яка «знайшла порушення», потім вони ж виступили заявниками, і вони ж взяли участь у прийнятті рішення про «звільнення». Тобто, у судді ОАСК були наявні підстави для висновку про порушення при розгляді зазначеного питання принципу неупередженості та справедливості КСУ.
По-друге, процедура звільнення відбувалась аж ніяк не за сценарієм, «прописаним» у Регламенті КСУ. Відповідно до пункту 53 Регламенту Конституційного Суду України на пленарних засіданнях Великої палати розглядаються виключно справи, провадження в яких відкрито за конституційним поданням, конституційним зверненням, та справи, провадження в яких відкрито за конституційною скаргою. В даному випадку, Сенат відмовився від розгляду справи на розсуд Великої палати. Також відповідно до вимог параграфів 13, 27 Регламенту Конституційного Суду України питання про розгляд Висновку Постійної комісії з питань регламенту та етики щодо звільнення судді за вчинення Суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування ним своїми обов`язками, що є несумісним зі статусом судді Конституційного Суду України та виявлення його невідповідності займаній посаді, вирішуються виключно на спеціальному пленарному засіданні. Однак, як вбачається з наявних матеріалів справи та не спростовано представниками КСУ, дата проведення засідання Великої Палати і порядок денний, в ході якого прийнято оскаржувано постанову, не були доведені завчасно до відома суддів і не була визначена Головою Суду.
Фактичні обставини справи свідчать, що після закриття Головою Суду С.Шевчуком пленарного засідання Великої Палати Конституційного Суду України і визначення ним нової дати, заступником Голови Суду О.Тупицьким було відкрито та продовжено пленарне засідання Великої Палати, на якому вирішено питання про призначення день у день спеціального пленарного засідання з розгляду Висновку Постійної комісії з питань регламенту та етики щодо звільнення Шевчука за вчинення ним істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування своїми обов`язками, що є несумісним зі статусом судді Конституційного Суду України та виявлення його невідповідності займаній посаді, що не узгоджується з пунктами 2, 3 частини 2 статті 33 Закону України «Про Конституційний Суд України».
Крім того, вказані дії протирічать вимогам параграфів 13, 27, 53 Регламенту Конституційного Суду України, адже питання призначення спеціального пленарного засідання не входить до виключного переліку питань, які підлягають розгляду на пленарному засіданні Великої Палати.
Однак нічого цього в статті УНН не досліджувалось, там просто повірили «на слово» своїм експертам. Причому повірили настільки, що навіть застосували в заголовку правовий неологізм – суддівський імпічмент. І то нічого, що такого імпічменту в жодному законі України немає.
Просто про імпічмент випустив декілька книжок свого часу той самий Володимир Шаповал, який вочевидь і «підказав» журналістам влучний на його думку термін. Та все ж ми нагадаємо, що ще у 1995 році В.Шаповал сам цитував ось таке визначення імпічменту: «Імпічмент — це розгляд у квазіполітичному суді кримінальної справи, порушеної проти державного службовця». Чи змінилось щось у праворозумінні цього поважного правника за останні 25 років ми не знаємо, але де ж тут можна було знайти «кримінальний» слід у діях Шевчука, нам зрозуміти важко.
Але на те вони й теорії змов, що розуміти їх можуть тільки «присвячені».
Проте ми впевнені, що ані апеляція, ані касація щодо справи про поновлення Шевчука забобонами щодо масонських лож не страждатимуть, і остаточно поховають під нормами права будь-які конспірологічні теорії окремих суддів нинішнього складу КСУ.
Іван Правдін
