Історія одного полковника: про долю Юрія Головашенка

Більшість учасників бойових дій на Донбасі (принаймні ті, хто воював впродовж найстрашніших для України 2014-2015 років) напевно чули про полковника Юрія Головашенка (на фото) – бойового офіцера, Героя російсько-української війни, який став окупантам кісткою в горлі ще під час «кримнашу» (його підрозділ навесні 2014 року був одним із небагатьох, які були готові чинити реальний опір російським військам у Криму). Епічні фото з їх казарм у Перевальному тоді облетіли багато українських (а пізніше – і зарубіжних) ЗМІ.

«Воюють не гради, танки та кораблі. Воюють люди. 300 спартанців – історія з життя. Такими спартанцями були хлопці гірсько-піхотного батальйону 36-ї бригади берегової оборони (с. Перевальне). Комбат Юрій Головашенко – єдиний, хто рік тому відмовився здавати зброю. Коли в Криму її вже склали всі українські військові. Коли вже пройшов «референдум», над бригадою – російський прапор, а комбриг Сергій Стороженко – зрадник. Комбат і його бійці продовжували нести службу відповідно до Статуту. Входи до казарми обклали мішками з піском. Запаслися водою і боєприпасами, зайняли кругову оборону і замінували техніку. Снайпери на позиціях. Спали на ящиках із БК, не випускаючи автоматів з рук. Чекали на штурм. Кулеметні стрічки застеляли коридори. Все видно на фото. Вони публікуються вперше. Скласти зброю Юру умовили свої ж – вище командування армії. Мовляв, все – українська техніка і особовий склад залишають півострів. Чинити опір марно. А Юра був готовий стояти до кінця. Переконаний, якби командування Міноборони та ГШ було таким же рішучим, як Головашенко, Крим і сьогодні був би за нами».

Потім був Донбас, де батальйон однієї з бригад Збройних Сил України під командуванням Головашенка восени-взимку 2014-го виконував свою бойову задачу не менш героїчно, ніж наші брати-«кіборги» в ДАПі, утримуючи в обороні 15 (!) км фронту (хоча, за Статутом, механізований батальйон може тримати максимум 5 км). Але і в небойових питаннях Юрій Валентинович проявив себе з найкращого боку – наприклад, він зі своїм підрозділом не дозволив «кишенькової армії» одного з українських олігархів розграбувати завод, на якому однієї тільки кар’єрної техніки (причому, що знаходилася в режимі митного складу) було на мільйони євро.

Пізніше, ставши командиром однієї з бригад ВСУ, Юрій Головашенко так само з честю продовжив нести службу, безкомпромісно викорінюючи корумпованих тиловиків, які розкрадали ПММ, речове та харчове забезпечення, і борючись з «аватаризмом» серед офіцерів і бійців. За що, цілком природно, нажив собі ворогів як серед розкрадачів армійської власності, так і серед їх великозіркових покровителів, з якими вони ділилися награбованим в обмін на приховування своїх махінацій.

Звичайно, підкопатися під непідкупного полковника з блискучою репутацією Героя, учасника бойових дій із найперших днів, неодноразово нагородженого бойовими нагородами, було для армійських щурів і мандавошок завданням абсолютно непідйомним. Тому для його виконання були задіяні лідери громадських думок – волонтери та громадські активісти. Для небайдужих людей, котрі щиро вболівали всім серцем за долю простих солдатів, була придумана жаліслива історія про те, що Головашенко нібито безпідставно «кошмарить» і «строїть» особовий склад (із офіцерами включно). Причому, іронія ситуації полягала в тому, що вимогливий і темпераментний полковник частково сам підіграв своїм недоброзичливцям, спершу досить різко відповівши на претензії цивільних осіб, порадивши їм не втручатися не в свої справи, чим побічно підтвердив вигадану проти нього «легенду».

Нічого не підозрюючи про справжні причини скарг опонентів Головашенка, але отримавши непряме підтвердження їх обґрунтованості (після його різких слів), волонтери заковтнули приманку, почавши «мережеве цькування» комбрига. Можливо, ситуація зрештою зійшла б нанівець (тим більше, що проти декого з недбалих військовослужбовців були відкриті реальні кримінальні справи, і Головашенко був сповнений рішучості довести їх винуватість), але знову «допоміг» випадок. Цього разу – трагічний.

18 жовтня 2018 року Юрій Головашенко на службовій машині потрапляє в ДТП, в результаті чого травми отримує солдат-контрактник. Подією негайно скористалися всі недоброзичливці комбрига. Причому, той факт, що сумлінний полковник негайно відвіз травмованого бійця до лікарні в Новій Каховці (адже на території частини, природно, не було і не могло бути ані спеціалізованого діагностичного обладнання, ні фахівців з відповідною підготовкою для надання належної допомоги потерпілому), був представлений ними громадськості як спробу Головашенка втекти з місця події та приховати факт ДТП!

Ось так легким порухом руки Герой Перевального (Крим) і Гранітного (Донбас) та один з найдостойніших офіцерів ЗСУ з незаплямованою репутацією, який опанував англійську мову та проходив стажування в НАТО, був перетворений на звичайного злочинця, що намагається приховати своє правопорушення.

У підсумку суд, під тиском вміло піднятої недоброзичливцями (до яких, між іншим, негайно приєдналися російські тролі та боти з підрозділів PSYOPs, котрі щільно «працюють» по Головашенку ще з часів сумнозвісного «кримнашу» за його відмову присягнути на вірність Росії) і просто наївними громадянами, які не розібралися в ситуації, хвилі громадського обурення, прийняв рішення про застосування до полковника запобіжного заходу у вигляді нічного домашнього арешту. І це – незважаючи на всі вищезгадані заслуги, бойове поранення, бойові нагороди і позитивну характеристику з місця служби.

Цікава деталь («соупадєніє? нє думаю!»): незадовго перед цим рішенням суду Головашенко перейшов на посаду заступника командувача створених в 2018 році Сил логістики Збройних Сил України, що включають в себе найсмачніші, з корупційної точки зору, служби – тилу і озброєння. Чи потрібно говорити, чим загрожував для всіх тилових щурів (включно з тими, яких безкомпромісний полковник ганяв в 57-й бригаді) прихід кристально чесного бойового офіцера на таку високу посаду? Не просто повним зламом всіх корупційних схем, що вибудовувалися роками, позбавленням посад і зриванням погонів, а й абсолютно реальними «посадками». Хто пам’ятає Головашенка ще по Перевальному та Гранітному – підтвердить це (ну, вже я, після того, як власноруч тягнув разом із ним пораненого побратима під мінометного обстрілу у 2014-му – точно «зуб даю»).

Сподіваюся, у тих, хто помилково (не розібравшись в ситуації) брав участь у медійному «цькуванні» полковника Юрія Головашенка, стане мужності визнати це і вибачитися, а у суду вистачить розсудливості, щоб врахувати всі «pro et contra» і прийняти зважене рішення. Адже від цього може залежати доля не просто одного військовослужбовця, чесного кадрового офіцера і реального Героя російсько-української війни, що залишився вірним військовій Присязі у найважчий для Батьківщини час, а й, цілком можливо, доля реформ в одному з найважливіших командувань Збройних Сил України.

Юрію Валентиновичу, ми з Вами!