Слово “Союз” для зрілого українця, народженого у США, на відміну від українця, що мешкає в Україні, викликає приємні сентименти. 125 років тому повстала чи не перша і найстарша сьогодні українська установа у США – «Український Народний Союз» (УНС). Творили її, зокрема, переселенці з Західної України, спочатку поселившись при копальнях вугілля у західній частині штату Пенсильванія. Можна було їх характеризувати заробітчанами, одначе коли ближче приглянутись і взяти до уваги польські дії, які відбувалися у Східній Галичині у той час включно з перебранням поляками та іншим національностями господарств переважно українців чи русинів, то причини переселення були не менше політичними. На тому скористала Америка, а згодом і українська нація.
Український Народний Союз був оформлений як братська асекураційна установа, здається, комерційна, але неприбуткова, для людей, які потребували гуртової взаємної допомоги і асекурації. Треба було ставити церкви, тобто їх будувати, щоби женитися, хрестити своїх дітей, а остаточно і треба було асекурації – тобто способу заплатити за власний похорон. Життя по копальнях було само по собі ризиковим, але навіть без інцидентів воно не приносило надії довготривалості. Згодом для комунікаційних потреб було оформлено щоденник-часопис “Свобода” (українською), опісля – ”The Ukrainian Weekly” (англійською), дитячий журнал “Веселка”, придбано і розбудовано оселю відпочинку, розваг та зустрічей молоді, яку названо відповідно “Союзівка”, навіть побудовано перший і чи не єдиний досі український мародер у США, у місті Джерзі Ситі.
Фактично, не було важної події в українському житті у США, до якої не доклали зусиль діячі Батька “Союзу” та його різних мереж.
Недавно я був на ювілейному концерті у штаті Нью Джерзі, осідку сьогоднішнього УНС. Концерт відбувся на високому мистецькому рівні з чисельною участю громади як вияв пошани до УНС. Правда концерт був задовгий. Але я був би ще висидів, бо мені бракувало промови про УНС, чомусь хотілось почути мабуть давно відому історію того УНС, почути імена і прізвище його довголітніх трудівників. Тому у час цієї культурної програми при звуках приємної музики і танцю, я занурився ностальгічно у мої власні спомини про УНС, про його славних і дуже часто особливих діячів, його колоритні конвенції, бурхливі зібрання головного уряду, тощо.
Я мав велику честь двічі служити членом Головного Уряду УНС. Правда, я був в опозиції до керівничої верхівки, але тим не менше спомини незабутні, приємні, хоча інколи і тривожні.
В глибині моїх особистих міркувань з нагоди ювілею, я запитав себе, що дав УНС українській діаспорі у США? Я дав собі відповідь, яка прийшла у голову дуже швидко. Фактично він дав основу, тобто фундамент, духовну і матеріальну інфраструктуру – перші церкви і культурні доми чи клуби, організаційну сітку та перших провідників. До цього можна додати, що через Союз впроваджено західну демократичну систему громадського життя. На конвенціях УНС будь-хто виключно через свою здібність чи навіть популярність міг бути обраним до Головного Уряду. В додатку УНС дав основні мережі комунікації та головний осідок зустрічей для української молоді. Про детальну історію УНС та української діаспори у США можна дізнатися з перегляду його часописів, що УНС зберіг у цифрові формі.
Є також відомі історичні праці про Союз, та загально про українців в Америці, альманахи, тощо. Найголовніше, мабуть, це провідний елемент Союзу, здається, звичайних собі людей, які дали підставу для найбільших зрушень українців в США, таких як оформлення центральної репрезентації українців в США, Українського конгресового комітету Америки, побудови пам’ятника Тарасові Шевченкові у Вашингтоні, вплив на поширення інформації про Голодомор серед американців, а навіть здобуття визнання незалежної української держави речниками Білого Дому, Держдепартаментом і Конгресом США.
УНС був ключовим взагалі в організаційних питаннях української діаспори і не тільки в Америці, але й у справі роботи Світового конгресу Українців (СКУ). Першим президентом СКУ з Америки був головний предсідник УНС, який також був екзекутивним віце-президентом УККА з тої причини. Можна переобчислити багато більше заслуг. До речі, важко уявити собі здобутки української громадськості у США без УНС.
В ретроспективі нашої, тобто української, історії у США, а зокрема історії УНС, його творці, довголітні трудівники та службовці заслуговують на велике признання не тільки від української діаспори, але і від сьогоднішньої України. Коли говорять, що найкращим послом України в США є українська діаспора, то у першу чергу тут заслуга УНС та, напевно, найбільш впливових українських мереж, які створив та профінансував УНС. До збереження цієї діаспори з мандатом допомоги батьківщині хіба ніхто не зробив більше. Бо без перебільшення можна ствердити, що Батько “Союз” і Мати “Свобода” породили у США дитя, що назвалося українська зорганізована діаспора. Ця діаспора виростала також і незалежно, але її порід і напрямлення прийшло від її родичів.
У відзначення великої річниці 125 років, мабуть, це замало наголошено.
Честь і слава Українському Народному Союзу!
Я схиляю голову перед його основоположниками і довголітніми трудівниками.
Аскольд С. Лозинський
(12 листопада 2019 року)
