Соціалізм як ідея зараз переживає свій час ренесансу в Європі. Президенти в Іспанії та Молдові – соціалісти, правлячий уряд в Португалії сформований соціалістами, соціал-демократична партія в Німеччині – давно на провідних ролях, в Словаччині більшість міністрів – теж соціалісти. Вже не кажучи про той факт, що третина Європарламенту – теж представники лівого крила.
Але в Україні з соціалізмом зараз маємо певну політичну плутанину. Так, переглянувши реєстр Мінюсту, можна побачити, що наразі існують такі соціалістичні партії: «Соціалісти», «Християнські соціалісти», «Соціалістична Україна», «Прогресивна соціалістична партія України», «Соціалістична партія України (СПУ)» та «Соціалістична партія Олександра Мороза» тощо. Причому за соціалістичну партії Мороза ще сперечались то Ілля Ківа, то Сергій Каплін, то Петро Устенко, то Микола Садовий.
Проте 27 листопада 2019 року сталась одна подія, яка може покласти край «соціалістичному» хаосу і згуртувати прихильників лівої ідеї навколо єдиної потужної сили, здатної ставити перед собою серйозні цілі і досягати вагомих результатів.
Мова йде про те, що цього дня новим очільником партії «Соціалісти» став Євген Анопрієнко, який бачить свою місію у відродженні сильного політичного гравця – соціалістичної партії ідеологічного типу за європейським зразком і заради цього готового до певних об’єднавчих процесів. Своє перше інтерв’ю у статусі голови партії Є.Анопрієнко надав інформаційному агентству «Вектор ньюз», і сьогодні ми публікуємо першу частину інтерв’ю.
– Пане Євгене, вітаємо вас з обранням головою партії «Соціалісти». І це для вас перше інтерв’ю в такому статусі. Але, здається, ви вже стали «незручним» для певних осіб. Бо щойно переглянувши посилання у Вікіпедії на вашу партію, побачив там «свіже» редагування, що і партія вже «не партія, а бюрократична структура, яке не планує йти на вибори». І ваше обрання було проведене начебто з порушенням процедури, і таке інше. Що це – ознаки якогось конфлікту?
– Не зовсім так. Я б не казав про наявність конфлікту, але очевидно, що деякі люди виявились не готовими до такого розвитку подій, і вочевидь сподівались отримати керівні посади в партії, а тепер ось дошкуляють як можуть. Хоча звісно, що те, що ви щойно процитували, є неправдою. Поясню чому. Мова йде про деяких людей, які раніше входили і до політради партії. Так от, обрання мене головою партії «Соціалісти» відбулось 27 листопада мирним шляхом, без відкритих конфліктів. Захід був скликаний за рішенням Політради, і проведений повністю у відповідності до Статуту: приїхали 39 делегатів від 20 регіонів – і проголосували усі питання за порядком денним. Але питання слід поставити інакше: а чому в партії взагалі відбулась зміна керівництва? Політраду скликав тодішній голова партії Леонід Кожара, і рішення про скликання З’їзду було прийнято лише після критичного осмислення поточного стану справ. І тут вже треба трохи повернутись в історію. Ще в червні цього року у нас відбувався інший з’їзд, на якому ми розглядали питання участі партії у парламентських виборах. І от там дійсно відбулось щось подібне до конфлікту, бо один з тодішніх заступників голови та ще декілька членів Політради вирішили йти балотуватись до Верховної Ради не від нашої партії, а від інших сил. І це чомусь було представлено, ледь не як якась перемога. Принаймні, колишній голова партії Л.Кожара вважав це успіхом, що «наші люди йдуть до парламенту, хоч і від інших партій»…
– Не знаю, чи схоже це на партійну зраду, але звучить все ж таки дуже дивно…
– Дивно, це не те слово. І такою ж була реакція і інших членів Політради. Тим не менш зазначені особи написали добровільно заяви про вихід з партії і складання своїх повноважень. Парадокс ситуації полягав в тому, що їх так і не включили до жодних списків інших партій. Відповідно до парламенту вони не пройшли, і вирішили повернутись до «Соціалістів». Знову подали заяви до місцевого осередку партії, і один з них навіть брав участь як делегат цього останнього З’їзду і майже з усіх питань єдиним голосував проти. Тож, мабуть, і порушення під час З’їзду побачила одна особа – не більше.
– У підсумку: головна причина, чому відбулась зміна керівництва, – бо партія не взяла участь у парламентських виборах, так?
– Абсолютно вірно, бо участь у виборах – це основна функція будь-якої політичної сили. І тому для нас критичною стала не лише участь виключно у парламентських перегонах, але й у Президентських, бо тоді ще в лютому можна було і голосно заявити про нашу силу, і сформувати (апробувати) команду до виборів тощо. Як ви пам’ятаєте 15 грудня минулого року Леоніда Кожару З’їздом партії було висунуто кандидатом на посаду Президента, але він сам відмовився від таких намірів, і такий його крок було дуже важко пояснити простим партійцям. Це був перший негативний сигнал, який негативно сказався на кліматі в партії. А другий вже відбувся влітку. Спочатку Л.Кожара заявив про те, що в нас немає коштів, аби йти «списком», тому окремі кандидати підуть по «мажоритарних» округах. Однак навіть цього не відбулось, бо знову люди (в тому числі і тодішній голова партії) навіть не зареєструвались в ЦВК. Така поведінка – це шлях в нікуди, в забуття, а тому зміна керівництва – це був єдино правильний крок, аби вдихнути в партію нову кров, нові сили і досягти реально потужних результатів. Тому наприклад, у місцевих виборах 2020 року ми однозначно братимемо участь, як власне – і у всіх наступних політичних перегонах нашої країни.
– Тобто ніяких перепон на рівні вищого керівництва вже апріорі не буде?
– Скажу навіть більше. Ми вже 27 листопада продумали деякі моменти про те, як саме партії краще підготуватись до місцевих виборів. І було прийняте таке рішення, що повноваження вирішувати питання про участь у місцевих виборах в проміжках між З’їздами партії надаються Політраді партії. Це наприклад, дуже важливо, коли будуть обговорюватись питання про участь в дострокових виборах в окремих ОТГ або з інших причин, коли скликання З’їзду є недоцільним і громіздким. Тож ставлячи крапку на вашому питанні про «неучасть» у перегонах, скажу, що відтепер «Соціалістів» знаходитимуть у всіх бюлетенях. При цьому ми свідомі того, що заради досягнення більш широкої мети можливі і певні коаліції і великі об’єднавчі процеси. Ми працюватимемо в цьому напрямку, але об’єднуватись будемо лише з потужними гравцями, а не з «диванними» партіями, які існують лише на папері.
– Об’єднавчий процес плануєте виключно з партіями соціал-демократичного спрямування?
– Ми готові до співпраці з партіями «лівого» спрямування. Хоча і тут є певні нюанси. Разом з тим наголошуємо, що ми й досі є однією з небагатьох партій в Україні саме ідеологічного, а не лідерського типу. І зміна керівництва партії аж ніяк не позначається на її платформі чи політичних цілях. Згадайте приклади з недавньої історії: був В.Пустовойтенко – була НДП, Лазаренко – «Громада», Янукович – «Партія регіонів». Щойно ці лідери зникали з політичного горизонту, як в небуття йшли і їх партії. Політичні прогнози – справа невдячна, але за таких умов щось аналогічне може відбутись найближчим часом і з Радикальною партією Олега Ляшка. У «Соціалістів» все інакше. Так, керівник партії – це її лідер, організатор і менеджер, але не головний ідеолог, бо спільність інтересів і важливість завдань ми вирішуємо спільно, колективною роботою.
– В такому разі ми не зможемо обійти стороною питання того, що суто візуально вашу партію пересічний виборець може сплутати з Соціалістичними партіями, лідерами яких є Сергій Чередниченко (до недавнього часу – Ілля Ківа) та Сергій Каплін…
– Щодо подібності в назві, то дійсно тут виборцю інколи доводиться важко, адже в Україні зареєстровано більше 360 партій різного ґатунку. Що ж стосується названих вами двох суб’єктів політичного процесу, то вони на політичній мапі з’явились вже після того, як в Мінюсті була зареєстрована партія «Соціалісти» (28 січня 2015 року). Розкол в Соціалістичній партії, яку тривалий час очолював О.Мороз, стався у 2016 році, а рейдерське захоплення цієї партії з боку Іллі Ківи відбулось ще пізніше. Причому про рейдерське захоплення – це не виключно моя думка, так вважають дуже багато політичних експертів, з якими я спілкувався. Мені дуже важко уявити як людина з агресивними, очевидно правими або навіть радикальними поглядами, може уособлювати будь-яку «ліву» партію. Власне, зараз ми всі бачимо, від якої саме партії зараз І.Ківа перебуває в якості народного депутата, тому усі питання тут зайві. Вдумливий виборець зробить адекватні висновки. Тому припускаю, що увесь цей цирк був зроблений задля дезорієнтації прихильників соціальних партій, і в цілому для дискредитації соціалізму як такого в Україні. Тим більше, що так званою Соціалістичної партією Капліна теж не проглядається жодних ідеологічних аспектів. Адже ми пам’ятаємо, що спочатку ця партія називалась «Партія простих людей», потім «Соціал-демократична партія Капліна», і зараз він начебто теж один лідерів якогось з варіантів Соціалістичної партії. Проте навіть не керівник, бо керівником там є Олександр Сугоняко. Проте головна наша відмінність в тому, що ми сповідуємо соціалістичні ідеї як вони зараз розуміються в усьому світі, а всі інші просто використовують бренд «соціалізм» задля досягнення якихось своїх вузьких цілей.
– Тож тепер, думаю, саме час перейти до обговорення головних тез, на яких зараз відбувається побудова ідеології партії «Соціалісти».
– Найперше, за що ми завжди боротимемось – це соціальна справедливість у її найширшому сенсі. Без вирішення цього права нормальне життя в Україні є неможливим. Тим більше, що в Конституції України чітко зазначено, що ми – соціальна держава. От наприклад, зараз ми часто чуємо, що треба поставити якомусь чиновнику велику зарплату, щоб він не крав. Але це так ніколи не спрацює, розмір зарплати не буде впливати на те, чи крастиме людина чи ні. У тих самих скандинавських країнах, де присутні ознаки так званого соціалізму, розрив між зарплатами простих спеціалістів і керівників вищої ланки не перевищує 10-кратного розміру. А у нас окремі чиновники отримують зараз мільйони гривень на місяць, в той час як лікарі чи вчителі – 5-7 тис гривень. Це є очевидно несправедливим. І саме про збільшення розміру зарплат простих громадян ми і буде боротись перш за все. Це лише один з прикладів, але справедливість в соціумі – це наша найголовніша мета. Другий головний меседж від партії «Соціалісти» – це мирне небо і примирення нації як такої. Без цього подальший розвиток України як держави є неможливим. І третій головний постулат – це встановлення в Україні справжньої Правової держави, про що до речі у своїх публікаціях неодноразово наголошував один з нових заступників партії, який також був обраний 27 листопада – Олексій Фазекош. Або іншими словами – реальне впровадження принципу законності в Україні. Проте я останній принцип не зводив би суто до юридичних аспектів, а сказав би, що для нас головне, аби в Україні діяли, а головне – належним чином ВИКОНУВАЛИСЬ не просто закони як нормативно правові акти, проте діяв саме Закон здорового глузду, як я його називаю…
Розмову вів Сергій Козлов
