Бекстейдж рулить! І не посперечаєшся ж.
Вчора, мандруючи телеканалами, випадково натрапила на шедевр. Ведуча одного з рейтингових навколополітичних ток-шоу, оголошуючи перерву, сказала, що зараз буде бекстейдж. Оскільки раніше там мала бути рекламна пауза, а тепер, коли реклами не стало, показують заекрання, закулісся й усілякі позапрограмні балачки, то рекламну паузу не оголосиш, дірку діркою не назвеш, назвати перерву перервою нібито й не випадає, ото й довелося знайти щось новеньке. Новеньке знайшлося, щоправда виявилося стареньким — термін з кіно- чи телевиробництва, який означає все, що діється за кадром. Ну, можна сказати, своєрідне закулісся або світ за лаштунками. Чи якось так.
Ніяк не второпаю, для чого відома в тележурналістиці людина, яка, крім іншого, відома своїм прискіпливим ставленням до чистоти мови, вирішила «покращити» українську «новим» словечком. Українська від цього тільки страждає, а шанси вести «бекстейдж» в обіг збільшуються в рази. А чи це справді треба?
І тут не до жартів. Не так давно слова «фейк», «фейковий» вуха різали, а зараз без цього вже обійтися не можуть ані в ЗМІ, ані в повсякденні. Та по-людськи скажіть — неправдивий, облудний, брехливий. Фейк — це підробка, шахраювання, вигадка, щось несправжнє, обман, махлярство, шулерство, дурисвітство, фальш… Часто це паскудне словечко вживається в інформаційній сфері, коли йдеться про новини. А невже ж своїх слів мало? Їх же більше й вони різноманітніші! Але ж ні…
Сказати, що людям це подобається, то й неправда буде. Ось, скажімо, новеньке для української мови надбання, слово «анбандлінг» оцінюють люди, яких чомусь називають «пересічними». Ось чоловік із псевдо Andrii Andrii 15 листопада 2019 року написав: «Громадське, ТСН, BBC, ZIK аж змагаються в перегонах зробити з української мови смітисько, використовуючи це огидне слово “анбандлінг”… Верховна Рада ухвалила закон про анбандлінг “Нафтогазу”… Диґитилізована Верховна Рада…». А ось уже цьогорічні враження: користувач інтернету Володимир Серветник 3 січня написав, що «Українська мова — одна із найдосконаліших і наймелодійніших мов світу. Тому не існує потреби у її “збагаченні” шляхом запровадження усіляких іншомовних покручів».
Але анбандлінг рулить! Насправді це просто реорганізація через розділення. У випадку Нафтогазу — розділення функцій компанії: видобуток окремо, постачання окремо, а транспортування теж саме по собі. Але ж, якщо сказати реорганізація або розділення, то хтось та й зрозуміє, що гроші треба куди менші, аніж просять/вимагають…
А як вам слівце «хайп»? На хайпі, хайпувати, хайпонути… Круть! Та ще ж і круть неймовірна! Але це просто чуже слово, яке засмічує нашу мову. Хайп – це шум, розголос, плітки, часом істерика, гамір, балачки … Хайпувати – розважатися із задоволенням, одержувати насолоду, навіть часом пускатися берега… Та українських слів же більше! Українські слова точніші! Ні, тільки хайп. Хайпуємо поки. Здається, що тут підходить пускаємося берега. Бо ж нищимо своє на догоду чомусь невідомому. Та й навіть не на догоду, а так, по дурості.
Інколи така дурість обходиться дуже дорого. Причому всій державі.
Яка холєра редагувала отой переклад, де дурисвітка чи дурисвіт англійське слово roadmap переклав через електронний перекладач, одержавши саме дорожню карту, коли машина не мудрувала, а видала переклад обох частин окремо? Тата, брата, кума, свата! Насрать твоєму батьку в борщ! Отой ваш roadmap — це топографічна карта, тобто карта місцевості, або вже план: план заходів, план процесів, технологічна карта. План, куме, план! Яка, до трясці, карта? Тільки топографічна! А так — план! Першим робимо ось те, відповідає той-то, термін ось такий-то. Другим робимо те-то, маємо відповідального й визначаємо час. І далі так само.
Відчуваєте різницю? Дорожня карта: йдемо не на північ, а в інший бік. План: о 6-й ранку встаємо, о 8-й сідаємо в електричку, о десятій снідаємо на дачі, об 11 сапаємо картоплю чи лаштуємо ґанок. Може, і для Мінських угод план був потрібен? Бо ота клята дорожня карта веде не туди… Нікуди не веде…
План — це номер по порядку, відповідальний, строки; визначення, що робимо спочатку, а що потім; а дорожня карта – «ні о чьом», аби срать не хотілось.
Ось вам і точність перекладу. Гугл переклав, якась потвора неграмотна вирішила, що й так буде… Тепер маємо! І всі промовчали…
А хочете посміхнутися? Хоча й це не дуже смішно. Якось одна знайома радісно повідомила, що займається лендингом і сторітелінгом! Ховайся в бур’яни! Ви ж цього не знаєте й не вмієте! Але не все так сумно, бо лендинг – то просто інтернет-сторінка, куди потрапляєш із оголошення в інтернеті. А сторітелінг (спокійно, куме, не бійся) – це складання історій. Нам іще Марія Сергіївна, перша вчителька наша, казала: «Пишете комусь, для когось, для чогось. Щоб цікаво було. Щоб користь була». Але ж тоді Марія Сергіївна Бикова так і не знала, що дає семилітній дітлашні уроки сторітелінгу…
Аномалія — відхилення. Актуальний — важливий (сучасний, своєчасний). Аплодисменти — оплески… Скільки українських слів ми свідомо, а подекуди вже й підсвідомо замінюємо на… На які? На хайпові?
Оце і все, що нам треба знати про суржик. Хоча ні, нагадаю.
Першою від суржику постраждала Попелюшка. Так-так, саме вона. Це ж саме її мачуха зсипала різне зерно в одну купу, щоб бідна дівчина розбирала? Ото й був суржик — суміш зерен жита з будь-яким іншим зерном. Відповідно, для мови суржик – це «елементи двох або кількох мов, об’єднані штучно, без дотримання норм літературної мови. Близький до понять арго, жаргон, креол, лінгва франка. Первісно термін «суржик» (без додаткових визначень) вживався переважно щодо українсько-російського суржику».
Відтак сплутування суржику з діалектами й місцевими говірками солідним людям зовсім не личить. Нагадати класичний взірець суржику? Ловіть! «Коли чєловєк нє такий как вобщє, потому одін такой, а другий такой, і ум у нього нє для танциванія, а для устройства сєбя, для розвязкі свого сущєствованія, для свєдєнія обхождєнія, і когда такой чєловєк, єслі он вчьоний, подиміться умом своїм за хмари і там умом своім становітся — подиміться ще вище од Лаврської колокольні, і когда он с тудова глянєт вниз на людей, так вони здаються йому такі, такі махонькіє-махонькіє, всьоодно як пацюкі, пардон як кріси. Потому што ето-же ЧЕЛАВЄК, а тот которий он ета тоже чєловєк нівчьоний, но і……… зачєм же, ето ж вєдь очєнь і очєнь. Да — Да, …… но НЄТ».
«За двома зайцями» Михайла Старицького. Свирид Петрович Голохвостий, він же Голохвастов. Оце суржик – усім суржикам суржик!
А усім — це я про те, що суржики є не тільки українсько-російські, але й українсько-польські, українсько-румунські, українсько-мадярські. Але це в Україні.
Більше того, таке собі «побутове мовлення», яке об’єднує лексичні й граматичні елементи різних мов без дотримання норм літературної мови, властиве не тільки мові українській. Не одні ми страждаємо — ця біда всю Європу й увесь світ об’єднує.
Потерпає від суржику французька мова, тільки зветься це лишенько у них «жуаль». Користуються французьким суржиком у Канаді, причому без жодної участі українських мовних здобутків: там і без нас вистачає відхилень від франко-канадських фонетичних і граматичних норм та запозичень із англійської мови.
Можете навіть не сумніватися, що від мовних сумішей потерпає й Німеччина. У німецькій мові цей феномен, коли англійські іменники й дієслова вживаються замість німецьких, іменується «денґлішем» (Denglish, утворене від Deutsch і English). Але ж ніхто не починає пояснювати, що отой клятущий «денґліш» не дає вивчити державну!
Не оминула така радість і США. Щоправда, там з’явилася суміш іспанської та англійської, якою спілкуються вихідці з Латинської Америки, «спангліш» (англ. Spanglish, утворене від англійської назви двох мов Spanish і English).
Ямайка, Нігерія, Білорусь… І навіть Росія! Ось де суржик розгулявся. Та то вже не наш клопіт. А ми все суржик та суржик. Кругом би озирнулися.
Але українсько-російський суржик ось-ось витісниться суржиком українсько-англійським. Як назвемо приблуду? Укрліш? Від Ukrainian і English… Чи уліш або укліш вистачить?
Поки ж бекстейдж і анбандлінг в боротьбі з мерзенним суржиком перемагають, витісняючи щось уже майже рідне й принаймні зрозуміле. Іще й за суржиком сумуватимемо, бігме Боже!
Наталія Коваль, спеціально для Vector News
