Була п’ятниця. Тихенько мурмотів телевізор, де я хотіла послухати про досягнення Дмитра Дубілета в царині підрахунку особового складу українців. Почувши, що нас тепер десь близько тридцяти семи мільйонів, вирішила залишитися ще й на розмову інтелектуала Тимофія Милованова із Юлією Тимошенко й Наталією Королевською, яких можна любити або й не любити, але про їхні знання й фаховість навряд чи випадає сперечатися. Та ще й у царині трудового законодавства! Почула, що недоукраїнець і переамериканець Те Се (чи ні те ні се) Милованов із неповторним американським прононсом пообіцяв українцям шестиденний робочий тиждень, дванадцятигодинний робочий день і, окрім інших ніштячків, можливість одержати повідомлення про звільнення прямо смс-повідомленням… День добіг кінця, попереду були прогнозовано спокійні вихідні… Але хто ж міг очікувати того шаленого гамору й ґвалту, який здійнявся в соціальних мережах мало не вночі! Соціальні мережі вибухнули!
На одному з новинних телеканалів, які чекають на свою долю й тому майже вилучені з ефіру, тієї ж п’ятниці традиційно відбувалася розмова під кодовою назвою «Голос народу». Про недоліки й переваги будь-яких ЗМІ зараз не йдеться, але можна зауважити, що «Слуги народу» не гребують і опальними медійними майданчиками.
Цього вечора парламентську монобільшість (за іншою версією, тошнобільшість) представляв Женька Брагар — такий собі пацаньонок, який поки щиро вважає, що, потрапивши до парламенту, уже вхопив Бога за бороду й став кумом королю і сватом міністру. Навчитися пан депутат нічому не встиг, не зміг та й, по всьому, не хотів, але точно знає, що тридцять (не кажучи вже про п’ятдесят) років для людини є мало не глибокою старістю, коли треба думати тільки про вічне.
Отож молодий начхальственний (традиційно – від слова начхати) жевжик від імені парламентської монобільшості, а відтак від імені всієї влади із Кабміном і навіть Президентом включно, відповідав на запитання і репліки електорату, тобто виборців, які цього вечора з якоїсь причини дивилися й слухали саме це ток-шоу. І шоу там таки було!
В ефір додзвонилася мешканка села Аджамки Кропивницького району Кіровоградської області (фактично це околиця Кропивницького) і запитала, як має прожити, якщо пенсії не вистачає навіть сплатити за газ. Ведучий швиденько порахував, що після платежів жінка має мінус сім гривень на прожиття. Навички й компетенції (це я по-модньому, щоб у тренді бути), одержані у Трускавці, який відомий як кузня найкращих державницьких кадрів, із голови хлопчика Євгенчика ще не вивітрились, тому він жваво запропонував оформити субсидію. Хто ж знав, що субсидія оформлена, але її терміново зменшили через відсутність кліматичної зими, тобто через теплу погоду. Упс… Але ж недарма гроші на навчання витрачалися! Депутат Женька тут же з’ясував, що ніяка жінка не самотня, а має собаку (чи собацюру, чи песика, чи пса — гавкає хтось у дворі). І тут (увага!) з’являється блискавичне рішення – елітного пса продати! Отак і сказав: «Якщо собака у дворі елітної породи, вона може його продати в будь-який момент і спокійно заплатити».
Повірити в таке важко, але можна подивитися й почути все на власні вуха
Доволі відомий блогер Анатолій Шарій, який має немало підписників і прихильників і працює справді оперативно, зумів силами своїх співробітників швиденько знайти ту саму Любов Павлівну із села Аджамки, яке вже стало знаменитим.
Елітний пес виявився чотирнадцятилітнім майже сліпим собакою правді дворянського походження…
Така ось історія. Чи матиме вона якесь продовження, окрім величезного саркастичного сміху? Чи кажуть, що було – бачили, що буде – побачимо? А тепер про страшне.
Страшного в цій історії, мабуть, більше ніж у пеклі.
Нікому не страшно, що пенсії людини з повним страховим стажем не вистачає навіть на сплату за газ? Нікому не страшно, що тут ішлося навіть не про мінімальну пенсію? Нікому не страшно порівняти ці кошти із зарплатою того ж депутата, не згадуючи вже про газове керівництво?
А я знаю, кому страшно. І я знаю, що від безсилля люди просто збирають речі на плечі, дітей і собак, бодай і не елітних, у оберемки – і їдуть світ за очі.
Не хочу бути провидицею, але ніхто не боїться, що починається нова хвиля еміграції з України? Поїдуть же кращі, заберуть дітей — і разом із ними кленовими листочками полетить наше майбутнє, залишивши по собі тільки камінні хрести, як у Василя Стефаника (якщо, звісно, женькоподібні істоти щось про це чули)…
Сумно, і сказано це вустами Любові Павлівни, що саме такі, як вона, і обрали Євгена Брагара й іже з ним, сподіваючись бодай на якісь покращення. Але ж політика не терпить сантиментів, політика – штука безжалісна.
Агов, політики! Дозволю собі нагадати, що коли люди починають сміятися, та ще й із таким сарказмом, то це вже можна вважати ознакою краю, коли втрачати нічого. Та й що втрачати людині, яка, відпрацювавши життя, не заробила навіть на комірне? Я не дарма на початку розповідала довго, але, сподіваюсь, не дуже нудно, про плани Тимофія Сергійовича забрати в українців здобутки не лише соціалізму, але й капіталізму. Оце зараз стало відомо, що пані Санна Марін, прем’єр-міністр Фінляндії, закликала скоротити робочий тиждень до чотирьох днів і обмежити робочий день шістьома годинами.
Політикам, які зараз при владі в Україні (не можу їх назвати ані нашими, ані українськими) буде цікаво довідатись, що такий крок цілком очікуваний і прогнозований — це була одна з передвиборчих обіцянок. Отак і казала теперішня очільниця фінського уряду: «Я вважаю, що люди заслуговують на те, щоб проводити більше часу зі своїми сім’ями, коханими, захопленнями й іншими аспектами життя, як-от культура. Це може бути наступним кроком для нас у реформі праці». Іще восени 2019 року казала, іще до вступу на посаду. А стала прем’єром, то й обіцянку одразу взялася втілювати в життя.
Наші ж мудрагелі вже забули все, що обіцяли. І народовладдя забули, і боротьбу з корупцією, і справедливй суд та й справедливість в принципі… Можу принагідно нагадати, що лікарі радять для покращення пам’яті пігулочки ковтати, «Мемоплант» називаються. Кажуть, і препарати мельдонію допомагають – навіть не треба боятися дискваліфікації, бо на Олімпійських іграх ніхто з цих манкуртів-політиків честь країни не захищатиме. Та й взагалі не захищатимуть честі, із якою, видать, там велика проблема (це, звісно, моє оціночне судження).
А з пам’яттю, втім, як і з розумовою діяльністю, явно у хлопців біда — тільки ж із Давоса повернулися, де на економічному форумі лунали заклики скоротити робочий тиждень. Експерти Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ) заявили, що робочий день необхідно скоротити до чотирох днів і що країни, які намагаються впровадити таку новацію, запевняють, що продуктивність праці не зменшується, а настрій і самопочуття співробітників поліпшуються. Ось так, Тимохо, слухай мудрих людей потроху!
Та навіщо пам’ять? Який досвід? Для чого освіта? Ви про що? На передній край висуваються пацанята із впалими грудятами (подивіться на фото, як не противно) і випалими мізками (приватне оціночне), які вдають із себе державних діячів. Як рятувати державну економіку? Продати елітного пса! І всьо готово — економіка при порядку. Тож нічого із співчуттями до сільської жіночки виступати, як доля всієї економіки вирішується.
Кажуть, правда, що котів чіпати не можна, бо вони для обленерго залишені.
Наталія Коваль,
спеціально для Vector News
