Головна цитата: щоби відтепер стати депутатом місцевого рівня, одного бажання мало, ще потрібно мати й гроші. Нескладний підрахунок каже, що для обрання депутата до Закарпатської обласної ради (кількість виборців приблизно 945 тис), кожній партії треба внести грошову заставу у розмірі 1,77 млн грн, яка не повертається у випадку непроходження в раду!
Вже у жовтні 2020 відбудуться довгоочікувані місцеві вибори за дещо новими правилами, з урахуванням нещодавно прийнятого виборчого кодексу України. Гендерна квота, розмір застави, ліміти виборчих фондів, передвиборча агітація – яке питання найважливіше для територіальної громади, кандидата чи звичайного виборця?
Спробуємо розібратись з основними змінами, які кардинально можуть вплинути на виборчий процес та загальний результат.
Призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування – це компетенція Верховної Ради, що передбачено п. 30 ч. 1 ст. 85 Конституції України.
У статті 141 Основного закону йдеться, що “чергові вибори сільських, селищних, міських, районних, обласних рад, сільських, селищних, міських голів відбуваються в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень відповідної ради чи відповідного голови, обраних на чергових виборах”. З усього вищесказаного випливає, що чергові місцеві вибори в Україні мають відбутися 25 жовтня 2020 року.
Отже, спочатку про саму виборчу систему: будуть два основних різновиди місцевих виборів. Найперше слід розуміти, що на цих виборах має закінчитися поділ території України на адміністративно-територіальні одиниці — добровільне об’єднання громад в ОТГ має бути завершеним. Також треба пам’ятати, що вже зараз є ряд законодавчих ініціатив, згідно яких деякі міста перестануть ними бути і перетворяться в селища, і це змінить певні політичні зусилля основних гравців. Незрозуміло також чим же будуть займатися районні ради з 1 січня 2021 року — якщо дивитися з точки зору Бюджетного кодексу, то райради не мають ні грошей, ні повноважень — вони всі розійшлися по різних ОТГ. Можливо, райради як якусь надбудову можна було б не вибирати, а формувати із голів громад і їх секретарів — але Виборчий кодекс на це не дає відповіді. Попри тему місцевих виборів — голів громад та депутатів зовсім нечутно тему обрання старост, що свідчить про відсутність уваги до базового рівня. Є ще одна велика проблема — це окуповані території і можливе проведення виборів в них, в Кодексі немає чітко сформульованого вичерпного переліку підстав, згідно яких ЦВК може не оголошувати вибори в окупованих територіях, або територіях, що зазнали катастроф і аварій.
Вибори до ради в міських, селищних та сільських ОТГ, де кількість виборців не перевищує 90 тисяч виборців (а вже зараз ведуться дискусії про пониження цього порогу), а також вибори до районної ради, безвідносно до кількості виборців в укрупнених районах, будуть відбуватися за виборчою системою так званого “єдиного неперехідного голосу”, або як цю систему ще прозвали – “багатомандатна мажоритарка”. Це дуже рідкісна виборча система, яка наразі застосовується в Афганістані та в ще двох невеликих острівних державах Океанії. За цією системою в одному окрузі переможцем буде не один кандидат, а декілька — стільки, скільки в окрузі розігрується мандатів (орієнтовно 2-4 мандати, в середньому 3). То ж якщо кандидат в окрузі, де розігруються три мандати, зайняв друге чи третє місце — він також стає депутатом. Зрозуміло, що за такої системи округи будуть більші, ніж до них звикли виборці й чинні депутати. Кількість округів становить число — ціла частка від ділення кількісного складу майбутньої ради на число три, плюс-мінус один округ, але так щоб відхилення кількості виборців в округах не перевищувало 15% орієнтовної середньої кількості виборців в окрузі. Поки що ніхто не візьметься достовірно відповісти на питання про території та межі округів.
Така виборча система “багатомандатної мажоритарки” дає можливість популярним та організованим партіям здобути більше число мандатів, аніж якби застосовувалася пропорційна система, де в окрузі переможцем був би тільки хтось один. Така система фактично дозволяє на місцях також сформувати яку-небудь монобільшість, чого власне, мабуть і прагне правляча партія. Відповідно, кандидатам від малих партій буде складно увірватися в двійку-трійку лідерів на кожному з округів. З іншої сторони, тут є добрі шанси для відомих особистостей-самовисуванців або для кандидатів від регіональних політичних проектів, які можуть мати особисті переваги над невідомими кандидатами від відомих політичних брендів. Ймовірно, щоб не допустити регіональні політичні проекти, “слугами” може бути запропонована зміна в Кодекс, де можуть обмежити участь таких сильних місцевих проектів чи політичних франшиз. Зацікавленим особам слід робити грунтовний аналіз електоральної історії та виробити власну стратегію, не виключені несподівані політичні союзи на місцях або спільні походи на вибори в єдиному списку або ж навіть технологічне розгортання в інших територіях тільки щоб номінально відповідати вимогам законодавства.
У великих містах з кількістю виборців понад 90 тисяч виборців (деякі міста активно “добирають” в свій територіальний склад навколишні села, щоб вже відповідати цьому критерію), а також вибори до обласних рад пройдуть за іншою системою виборів — так звана “пропорційна система з відкритими партійними списками”. Тут кількість округів є числом — ціла частка від ділення кількісного складу ради на десять, плюс-мінус два округи, при цьому чіткої вимоги щодо рівномірної кількості виборців в округах не визначено. В одному такому окрузі від однієї партії може бути висунуто не менше п’яти і не більше дванадцяти кандидатів (в залежності від кількісного складу ради), які конкурують між собою. Тут якраз і незрозуміло, чому згідно Кодексу не може бути включено по одному кандидату в окрузі, якщо єдиний список невеликий? Сам єдиний список кандидатів не може містити більше кандидатів, ніж передбачено мандатів.
Кандидати мусять бути включені в єдиний список і в котромусь із окружних списків (в Кодексі вони називаються “регіональними”). Виборець матиме можливість впливати на місце кандидата у виборчому списку — крім позначки напроти політичної партії внизу в бюлетені буде окреме поле для висловлення “преференції” (переваги) – позначення номеру кандидата від цієї ж політичної партії — в окружному списку партії він там теоретично буде не один, а щонайменше п’ять кандидатів. Якщо уважно вчитатися в текст Виборчого Кодексу, то “відкриті партійні списки” є досить умовним поняттям, щоб рух кандидата наверх списку відбувся, йому треба отримати фантастичних “25% виборчої квоти + один голос” виборців. Це висока планка. Тому місце в єдиному виборчому списку має значення, на рух всередині списку розраховувати складно.
Ще однією відмінною рисою Кодексу є те, що немає ніякої стимуляції партійного будівництва, у виборчому партійному адмініструванні ключова роль віднесена до обласних партійних організацій. Партійне самоврядування фактично відсутнє. Тож Виборчий Кодекс України, на нашу думку, в тому вигляді, в якому він є часто закладає можливості для маніпуляцій та навіть фальсифікацій (ч.2ст.222 або ч.1ст.223).
Не є гарним знаком і те, що Виборчий Кодекс, в порівнянні із минулим виборчим законодавством, дещо обмежує або “не згадує” права ЗМІ у висвітленні суспільно значущих тем, це провокуватиме конфлікти, оскільки мало хто знайомий із спеціальними законами в інформаційній сфері. Про юридичний супровід слід буде особливо подбати редакціям видань та телеканалів. Певні ускладнення роботи стосуються і офіційних спостерігачів. Робота виборчих комісій ускладнена, укладена в постійний цейтнот, запроектована на дефіцит грошей в умовах держзакупівель, закладено “аварійний режим” роботи комісій, в якому буде багато зловживань, помилок, неправомірних рішень. Вже навіть не йдеться про нормальне навчання та сертифікацію таких членів комісій. Учасникам виборів слід подбати про юридичну команду, як для роботи в захисті, так і в нападі. На жаль, “остаточні крапки над «і» будуть, з великою долею ймовірності розставлятися в судах. А зважаючи на стислі строки подачі позовів та розгляду справ це буде справжнє пекло. І, ясне діло, постраждає легітимність такої місцевої влади і довіра до неї. А місцеве самоврядування, наразі, залишається єдиним запобіжником до розвалу держави.
Не можна забувати і про таку новацію як виборча адреса. Саме належність того чи іншого громадянина до відповідної територіальної громади та/чи проживання його на відповідній території визначаються його виборчою адресою. Зараз йдеться про те, чи зможе громадянин України, будучи зареєстрованим в одній адміністративно-територіальній одиниці, голосувати в іншій. Відповідь на це запитання нам дає новий виборчий кодекс та закон України “Про Державний реєстр виборців”. Як передбачав закон “Про місцеві вибори”, так і нинішній Виборчий кодекс України – для підготовки та проведення голосування на виборах, орган ведення Державного реєстру виборців для кожної звичайної виборчої дільниці, утвореної на території, на яку поширюються його повноваження, складає на основі відомостей Держреєстру виборців попередні списки виборців. Ведення Держреєстру виборців регулюється законом “Про Державний реєстр виборців”. Ключовим моментом є зміни до цього закону, передбачені підпунктом 3 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Виборчого кодексу України. Вони набирають чинності вже з 1 липня 2020 року та будуть застосовані на найближчих виборах.
Законодавці додали в закон “Про державний реєстр виборців” ч. 3 до ст. 8 та ч. 5 до ст. 20. Ними передбачено, що за мотивованим зверненням виборця, для визначення іншої виборчої адреси, ніж його зареєстроване місце проживання, останній може звернутись до органу ведення реєстру виборців із заявою. До заяви треба додати один із вищезазначених документів, щоб використати своє право на голос з іншою територіальною громадою. Якщо ж розглянути перелік документів як підстав для зміни місця голосування, які пропонує законодавець, можна звернути увагу, що останні п’ять (2-6) документів видаються держорганами. Відповідно, отримати їх без законних підстав буде не легко. А ось щодо першого – це документ, який укладається між двома фізичними особами у звичайній письмовій формі та не підлягає обов’язковій державній реєстрації. Він може бути використаний для банального збільшення голосів для конкретного кандидата у депутати шляхом завезення автобусами людей з інших регіонів. Проте чинний житловий кодекс передбачає, що норма жилої площі встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метра на одну особу. Чи є на сьогоднішній день компетентний орган, який напередодні виборів перевірятиме кількість договорів оренди (осіб в одній квартирі), відповідно до житлової площі квартири – не впевнений.
І на завершення, щоби відтепер стати депутатом місцевого рівня, одного бажання мало, ще потрібно мати й гроші. Грошова застава застосовується виключно на місцевих виборах до обласних рад, а також міських рад та міських голів у містах із кількістю виборців більше 90 тис. Для місцевих організацій партій, які висунули виборчий список кандидатів у депутати обласної чи міської ради та кандидата на посаду міського голови, а також для особи, яка висувається кандидатом на посаду міського голови (із кількістю виборців більше 90 тис.), грошова застава розраховується як результат множення чотирьох розмірів мінімальної заробітної плати (4Х4723 грн), встановленої на день початку виборчого процесу, на кожні 10 тисяч виборців. Нескладний підрахунок каже, що для обрання депутатів до Закарпатської обласної ради (кількість виборців приблизно 945 тис), партії треба внести грошову заставу у розмірі 1,77 млн грн, яка не повертається у випадку непроходження в раду! Тобто у кого більший фінансовий ресурс – той і переможе.
Олексій Фазекош, кандидат юридичних наук,
голова правління Асоціації захисту прав правників,
голова Ради адвокатів Закарпатської області
