Трамшевицька Америка

Я народжений у Америці. Люблю цю землю, її людей, а також державу та її устрій названий Конституцією. Ця держава прийняла моїх батьків політичних біженців з більшовицької України та надала їм нагоду працювати для прожиття їхньої сім’ї та на користь їхньої поневоленої батьківщини. Незаперечним фактом це, що тяжкою працею та щастям Америка дає нагоду влаштувати власне життя та навіть дозволяє допомагати другим з меншим можливостями, а навіть потребую, чим чи бідними у Америці і також своїм етнічним братам і сестрам по цілому світу.

Одначе я також дивлюсь на Америку критичним оком. Безперечно існує в Америці зухвалість щодо свого статусу у світі та навіть історії. Я не приймаю концепцію “особливості” Америки, а також не приймаю мислення, що батьки основоположники були непомильними. Є другі держави у світі, які надають подібні економічні можливості та громадянські свободи як у США, і я не збираюся перехвалювати Америку над цими другими. Також я бачу вади у батьках основоположниках, і це не тільки по відношенню до торгування невільниками з Африки. Пристрасті та надуживання їхні були зовсім людські та тогочасні. Вони у жодному випадку не були кращими, чим люди сьогодні, робили помилки у побутовому житті як у владній діяльності, у підготовці основних документів, тощо. Тим більше, чимало як для мене їхні документи сьогодні є анахронічними, типу Другої Зміни до Конституції про право носити зброю, яку сьогодні інтерпретують навіть найвищі спеціалісти права, приміром у Верховному Суді, примітивно, бо є у законі право носити зброю для оформлення міліції проти тиранії, це зовсім щось іншого сьогодні, хіба кожен громадянин США мати доступ до ядерної зброї або бодай до одного танку.

Казав колись бритівський прем’єр-міністр Вінстон Черчилль, котрий, до речі, також не був святим, хоча історія для нього влаштувала легендарну спадщину (згадайте Ялту, репатріацію), що демократії – це хіба найгірша форма влади, хіба ви включаєте всі інші форми. Останні президентські вибори у США пройшли відносно незвично, бо один кандидат здобув більше представників електорату штатів, а другий більше голосів самих виборців. Одначе Конституція передбачає вибори не прямим голосуванням, а способом, де зберігається права штатів зокрема менших. Цю систему можна критикувати, але рівночасно треба визнати, що вона єднає 50 штатів, котрі творять США. При прямому голосуванні кандидати у президенти вели б перед виборчу кампанію тільки у кількох найбільших по населенню штатах приміром Каліфорнії, Ню Йорку.

Отже ж, результат виборів був справедливим згідно з Конституцією США.

Правда, цю Конституції готовили звичайні, навіть мильні люди у 1787 році, коли права тодішніх штатів треба було забезпечити. Чи є така потреба сьогодні? Як для мене ні. Я живу у Ню Йорку і у Ню Джерзі. Мені все рівно.

Після виборів закраялась прірва між сторонами. Обидві пішли на екстремні позиції. Вона була спричинена до значної міри з початку самим президентом, людиною без політичної підготовки, але гірше того, психічним брехуном, корупціонером, аморальним, для якого фактично богом був долар і власна слава. Для збалансування своєї аморальності він почав покликатися власне на Бога, на релігію, та право життя ненародженого, об’єкти які були дуже далекі від його особистих почувань. Для цього він загравав для найбільш крайнього елементу своєї політичної бази.

Його противники зареагували тим що майже з самого початку намагались його скинути, хоча знали, що це не вдасться і поширить прірву. У цьому заграли поважну роль його гріхи, праця для власної користі, а не добра Америки, його бульварні зв’язки з порнографією, корупцією, його прихильність до авторитаризму типу Путіна, Кіма, Дуарте. Про цю прихильність немає сумніву бо сьогоднішній його наставник Головний Юрист в США історично прихильний до авторитаризму та екстремізму. І ось впала на це болото та чорна хмара.

Боротьбу з епідемією прийняв президент як конечність для переведення своєї передвиборчої кампанії. Спочатку він робив ніщо навіть хвалив Китай за прозорість. При кінці січні він видав указ припинення приїзду до США громадян Китаю, але нікого іншого з країни осідку вірусу. Тоді сів на цілий місяць, не робив нічого, навіть вказуючи що епідемія це міф поки призначив свого заступника Пенса керівником Робочої групи Білого Дому у цій справі. Ще півмісяця пізніше прийшли вказівки від цієї групи для запровадження правил карантини, подбати про конечне приладдя особистої охорони для медичної обслуги, способи тестування та вироблення машин які уможливлюють дихання у тяжко хворих.

Почались майже щоденні пресові конференції цієї групи. Його заступник Пенс очолює групу але пресову конференцію переводить Трамп, говорить 90% часу, час ніколи не обмежений, відповідає майже на усі питання. Найбільш цікавим хіба що конференції і самі промовці на них переважно займаються адорацією Президента Трампа. Питоме ствердження Трампа це що ніколи раніше не було такої вдалої праці та, що його особисті зусилля врятували життя мільйонів американці.

Для мене як американця, правда для прозорості, одного з тих “ніколи Трамп” повстає засадниче питання. Найбагатша країна у світі, величезна вдала пророблена робота, велика заслуга самого президента Трампа. Населення Америки становить п’ять (5%) відсотків всього населення світу але по відношенню до смертності від епідемії американці становлять двадцять п’ять (25%) відсотків. Хіба скажуть мені бо країни авторитарного характеру як Китай, Північна Корея, Росія, Іран не подають точні цифри, тобто приховують. Ну тоді візьмім під увагу такі демократичні країни як Південну Корею і Німеччину.

Правда є Іспанія та Італія але ніхто, тобто ні Президент Південної Кореї, ні Канцлер Німеччини не хваляться своїми особистими успіхами у боротьбі. Хіба ця облудлива хвальба це “особливість” Америки Президента Трампа.

23 квітня 2020 року Аскольд С. Лозинський