25 жовтня мають відбутися чергові місцеві вибори.
Загалом, коли йдеться про політику – президента, народного депутата, мера чи депутата у місцевій раді – в уяві українців виникає передусім образ чоловіків. Однак, починаючи з 2020 року, ситуація кардинально зміниться – бо за новим виборчим законом жінки активно представлятимуть інтереси громад на різних рівнях влади. Справа в тому, що особливістю майбутніх політичних перегонів стане обов’язкове дотримання гендерної квоти у виборчих списках партій. Стаття 220 Виборчого кодексу щодо порядку висування кандидатів у депутати сільської, селищної, міської ради роз’яснює: «Під час формування переліку кандидатів до відповідної ради організація партії повинна забезпечити представництво не менше 30 відсотків осіб однієї статі у загальній кількості кандидатів до відповідної ради». І хоча говориться про одну із статей, по факту маємо «жіночі» квоти.
Ці квоти з’явились не на порожньому місці: Національне опитування з питань рівності між чоловіками та жінками в Україні демонструє, що 65% проти 23% опитаних погоджуються, що чоловіків частіше призначають на урядові посади, ніж жінок. Дві третини (66%) громадян бачать, що наразі в політичному житті домінують чоловіки. Майже 70% чоловіків вважають, що найважливіша роль жінки в суспільстві – піклуватися про власний дім та родину. Розподіл сімейних ролей досі зберігає традиційні ознаки, внаслідок чого середні часові витрати жінок на хатню роботу удвічі перевищують часові витрати чоловіків (відповідно 29 проти 15 год. на тиждень).
З іншого боку варто зазначити, що квоти — тимчасовий захід, спрямований збалансувати представництво чоловіків і жінок у політиці, зокрема на рівні прийняття рішень. Є надія, що через кілька виборчих циклів квоти стануть не потрібними і жінок «при владі» буде не менше 40%, як у Швеції, Іспанії та багатьох європейських країнах. Фактично гендерну квоту запровадили на місцевих виборах 2015 року, але тоді санкцій за її недотримання не було. І, хоча, тоді квотний принцип мав рекомендаційний характер, все ж дав поштовх політичним партіям брати в команди більше жінок-лідерок. Якщо в минулому скликанні в парламенті було 12% жінок, зараз — понад 20%. Тепер же ЦВК не зареєструє список партії, якщо виявить порушення квотного принципу. Це питання не лише законодавчого примусу, це питання культури партій і самих виборців.
Тим більше, що квоти – це не панацея. У прийнятому законі є один нюанс щодо гендерних квот: якщо депутат чи депутатка з будь-яких причин складає повноваження, у раду заходить наступний депутат, стать якого не враховується. За такими умовами політичні партії, звичайно, врахують квоти. А ось після виборів, ми можемо спостерігати картину, коли деякі народні обранці, які зайшли в ради «по квоті», виявляться технічними. Тим не менш, законодавець створив ідеальні умови для збалансованості представництва жінок і чоловіків в органах місцевого самоврядування. Тепер основна мета політикинь – підхопити цей «стяг».
Як їм це вдається – у нашій розмові з Дарією Біловар, керівником Секретаріату Асоціації захисту прав правників, юристки і підприємниці, а віднедавна – і однієї з претенденток на кандидата на місцеві вибори у Мукачівську міську раду від партії «Слуга народу».
– Дарія, мої вітання. Для багатьох в регіоні ви відомі своєї навколо юридичною діяльністю. І раптом вас помічають на площі Народній в Ужгороді, де Політична партія “Слуга Народу” 5 вересня офіційно оголосила про початок своєї виборчої кампанії “Місцеві вибори — 2020”. Звідки цей прояв політичних амбіцій?
Так, дійсно, мої перші професійні успіхи стали можливі завдяки співпраці з головою Ради адвокатів Закарпатської області Олексієм Фазекошем. Отримання юридичної освіти, робота помічником адвоката, активна участь у створенні Асоціації захисту прав правників, моє становлення як журналіста у програмі «Погляд Фазекоша» – це все певні кроки на моєму шляху становлення як особистості.
Але моє найголовніше життєве кредо – не зупинятись на досягнутому, тільки постійних рух вперед. Саме тому я зараз в експрес-режимі здобуваю навички управління ресторанним бізнесом, а восени доведеться долучитись і до політичної активності. Не зважаючи на свій «короткий» вік бізнес-леді, я вже зрозуміла, що в сьогоднішніх реаліях становлення незалежної України підприємців без перебільшення можна назвати рушійною силою її економічного розвитку. На їхніх плечах тримається не лише економіка, а й уся суспільна система. Але навіть попри таку вагому роль, підприємництво зустрічається з проблемами, складними питаннями в організації роботи, і наодинці з ними працювати складно. Потрібна допомога на рівні оподаткування, більшої уваги з боку місцевої влади, чим я власне і планую займатись в своїй політичній кар’єрі.
До речі, моє «кандидатство» стало певним сюрпризом навіть для мого безпосереднього керівника – О.Фазекоша. Але ми швидко знайшли порозуміння в тому, що наші дещо різні політичні погляди аж ніяк не заважають подальшій плідній співпраці на адвокатській ниві. Водночас, я не могла поступити інакше, бо відвідуючи різні адвокатські заходи, зібрання підприємців, маючи можливість з перших вуст чути про проблеми, які ще потребують вирішення в нашій країні, зрозуміла, що потрібно і самій докладати максимум зусиль в цій сфері. Тим більше, що маю вже певний досвід, зв’язки та шляхи вирішення окремих питань.
Що стосується участі на площі Народній, то там були представлені майбутні кандидати в депутати усіх рівнів рад в Закарпатті та претендентів у кандидати на голови ОТГ Ужгородського, Мукачівського, Берегівського, Хустського, Тячівського та Рахівського районів. Список кандидатів у депутати до Закарпатської облради від політпартії “Слуга народу” очолив чинний голова Закарпатської ОДА Олексій Петров. А серед місцевої команди – багато знайомих мені людей, які мають авторитет в регіоні – депутатка Інгрід Туріс, політик Едгар Токар, директор Міжнародного інституту людини і глобалістики «Ноосфера» Олег Лукша та інші. Також зауважу, що мені імпонує лідер нашої держави – Президент Володимир Зеленський, який показує, що можна і потрібно ламати будь-які стереотипи, аби наша країна стала справді успішною. Водночас, зазначу, що мене ще трохи зарано називати кандидатом у депутати, бо на площі Народній перед облдержадміністрацією відбувся лише формальний̆ старт виборчих перегонів. Офіційна реєстрація кандидатів відбудеться з 15 вересня, тому остаточні списки наразі не оприлюднені.
– Що ж, тоді не будемо порушувати виборче законодавство, і про вашу політичну програму поговоримо вже після реєстрації у виборчій комісії. Однак, ви ж розумієте, що ваша можливість потрапити у політику пов’язана виключно зі змінами до Виборчого кодексу?
Це один зі стереотипів, які вже зовсім скоро відійдуть у небуття. Чи повинна жінка займатися політикою? Це питання мені вже задавали декілька разів. Але я знаю точну дату, коли на нього було дано відповідь. У 1791 р в розпал Французької революції мало кому відома письменниця Олімпія де Гуж пророчо прорекла: «Якщо жінка має право зійти на ешафот, вона повинна мати право піднятися на трибуну». Така необережна заява коштувала письменниці життя, але вона ж принесла їй безсмертя. Щодо ж так званих «жіночих квот», то й тут вже в усьому світі сформульована чітка позиція, яку найбільш ємно охарактеризувала Мадлен Олбрайт: «Кожна країна заслуговує на найкращих лідерів, а це означає, що жінки повинні отримати можливість конкурувати на політичній арені. Не даючи їм можливості змагатися на виборах, країни самі себе позбавляють великої частини талановитих лідерів». Інша справа, що всі ці стереотипи активно «підживлюються» сильними світу цього. Той же Дональд Трамп не любить, коли серед його найближчих помічників з’являються жінки. Жіноча стать для Трампа означає слабкість. Для нього жінки у владі представляються на кшталт руйнівниці перешкод, загарбниці, людини, яка взяла щось, на що немає права. Але мені особисто імпонує те, що сучасна Україна дивиться у майбутнє зовсім іншими очима. Усі демократичні країни, як правило, у них або очільники президенти жінки, або прем’єрки або тим паче мери міст. Міський голова Парижа – жінка, яка в 2014 році виграла, а зараз повторила безапеляційну перемогу. Меркиня Токіо – теж жінка, а це величезне місто, столиця Японії. Це – світовий тренд, його не зупинити. Зараз Ірина Верещук від «Слуги народу» – єдина жінка-кандидат на пост міського голови столиці. Кандидатом на посаду мера Хмельницького від політсили стала Інна Ящук. А загалом, за мерські посади, вже відомо, будуть змагатися щонайменше п’ять жінок. Та що казати, навіть Білорусь, люди, які 26 років були при диктаторі, які не бачили ні демократії, нічого. Подивіться, який рух демонструють жінки, яка це енергія і як вони не бояться. Тому зміни до кодексу – це не поблажливість, а вимога часу.
– Та все ж: у вас чудова маленька донечка, і робота, і майбутнє депутатство. Чоловіки не вельми люблять такі речі, коли жінка поруч і будує кар’єру. А ви хочете йти в політику, на думку багатьох чоловіків, у «нежіночу справу».
Розумію, що жінкою-політиком бути складно, оскільки менше часу залишається на домашні справи. Не раз чула від друзів, що політика не для жінки. Але зовсім нещодавно я прочитала книгу «Залізна леді» – про історію успіху Маргарет Тетчер. Її історія — яскравий приклад того, як можна досягти успіху завдяки рішучості, сміливості і впертості. Це не банальна розповідь про життя величного діяча, це біографія з сильним зарядом мотивації, яка допоможе кожному не тільки дізнатися про життя великої людини, а й переглянути свої погляди на життєві принципи, в деяких питаннях бути суворішим, в інших – сміливішим і рішучим. «Єдиний спосіб піднятися на вершину сходів — це долати сходинку за сходинкою. І в процесі цього підйому ви раптово виявите у себе всі ті якості, навики та вміння, потрібні для досягнення успіху, яких ви, здавалося б, ніколи не мали». Так вчить Маргарет Тетчер, і я вирішила, що до неї варто прислухатися. Тим більше, що я і до цього не могла би всидіти вдома і займатись лише домашніми справами. Хоча я дуже поважаю жінок, які присвячують себе сім’ї. Насправді, мене дуже і дуже підтримує мама, чоловік, завдяки йому я маю змогу зростати професійно. А Соломія, коли підросте, впевнена буде пишатись мною, бо я працюватиму і задля того, аби її майбутнє було кращим.
– Є такі думки, інформація, що з моменту оголошення жінки про її участі у публічній політиці, вони починають отримувати не дуже приємні коментарі в соцмережах чи в особистих повідомленнях, що зараз називається діджитал харасмент. Саме проти жінок в політиці. Чи мали місце такі випадки у Вас?
Особисто я таких повідомлень не отримувала. А що кажуть позаочі, я уваги не звертала. Хоча мені вже відомі випадки, коли інші жінки-кандидатки розповідати про коментарі в стилі «твоє місце на кухні», «не займайся тим, що для тебе є неприроднім». Жінкам таке писали, але самі жінки не визначали це як дискримінацію. Я думаю, тут швидше мова про нестачу знань, інформації, що ж таке дискримінація і як вона працює. У мене позиція така, що гендерні квоти у Виборчому кодексі стали великим досягненням. Це досягнення не лише нашого парламенту, який проголосував за таке рішення, але це й досягнення декількох років роботи як громадського сектора, представників міжнародних організацій, так і парламентарів попередньо скликання. Я думаю, що це досягнення, яким треба пишатись як парламенту, так і Офісу Президента, який переглядаючи Кодекс, проголосований парламентом 8 скликання, у своїх пропозиціях підтримав впровадження квоти. Тому будь-які наміри відмінити квоти будуть негативно сприйматись, буде обурення парламентарів, жіночого представництва, громадського сектору. Це квота, яку ми відстояли н-ною кількістю років, працюючи над цим. І зараз ми так само маємо їх відстояти, щоб ніяких змін не відбулось. Ми її приймали, виходячи з того, що це тимчасовий захід. У нас дійсно викривлення, пік представництва чоловіків у політиці, коли ми маємо таку величезну перевагу в бік однієї статі. Квоти не є дискримінацією, вони навпаки є можливістю вирівняти представництво. Ми дійсно бачимо, що зараз у парламенті 20% жінок і це найбільша кількість жінок за весь цей період. Але разом з тим, давайте дивитись на країни Європи, на економіку яких ми хочемо рівнятись. Там жінок 30-40 і більше відсотків. І це взагалі ні для кого не питання дискусії, це природнє явище, яке саме собою відбувається. Але багато де квоти сприяли саме такому представництву. Тому ми маємо низку успішних прикладів, де квоти позитивно спрацювали, потім були відмінені, але статистично представництво жінок на тому ж рівні і лишалось. Якщо Україна підніме питання, щоб переглянути Виборчий кодекс у цій частині, це буде великий відкат від значного досягнення як країни, яка обрала європейський вектор розвитку.
– Як на Вашу думку, це вплине на якість місцевої політики? Чому важливо і чоловікам, а не лише жінкам відстоювати ідею рівного представництва? Тому що для когось це виглядає як боротьба за владу.
Інколи для мене це така природня соціальна рівність. Чому? Тому що в Україні більшість населення складають жінки, а коли ми приходимо до органів влади, до місця, де приймаються рішення і задаються правила як живе країна, там жінок немає, вони не впливають на процеси. Мені здається, що це просто соціальна несправедливість, яка має бути виправлена. Я не хочу говорити про якість роботи, професійні навички, тощо, адже це може бути дискримінацією вже відносно іншої статі, але разом з тим скажу, що досить тривалий час працюю вже із жінками-лідерами в адвокатській професії і бачу, як якісно і професійно вони виконують роботу. Хоча про чоловіків можна так само сказати і це не зовсім правильний аргумент. Давайте тоді опиратися на соціальну справедливість. Хоча низка організацій проводила порівняння роботи жінок і чоловіків у парламенті навіть, де власне вже соціологія говорить, що жінки були більш ефективними у законодавчій роботі – це аналіз попереднього скликання. Так само яка сфера інтересів жінок, на які сфери більше звертається уваги. Тобто відмінності є. Але в першу чергу це треба сприймати з позиції того, що і жінки, і чоловіки повинні мати рівний доступ до ресурсів. Це і є рівність, це про права людини в першу чергу. І це аж ніяк не боротьба за владу, в розумінні багатства чи впливу. Влада, на мій погляд, – це насамперед можливість бути корисною. Для міста, в якому живеш, для регіону, для країни.
– Які країни для нас могли би бути прикладом? Представництво жінок у владі – це не лише про виборні органи, а й про виконавчу гілку влади, де квота через Виборчий кодекс забезпечена бути не може. Чи є причинно-наслідкові зв’язки щодо цієї справедливості (якість політики економічне, фінансове становище, безпека в країні) чи це кореляція, яка може бути випадковою?
Я вважаю, що звичайно тут є кореляція між правами людини і економічним розвитком країни, загальним благополуччям. Я завжди рівняюся на Скандинавські країни, на Францію, Німеччину. Давайте подивимося на результати роботи пані Меркель, на двох останніх міністрів оборони в Німеччині. Це ті випадки, де жінки демонструють абсолютне лідерство і стабільність регулювання сфери, за яку вони відповідають. Сьогодні у Фінляндії керівництво країною беруть на себе жінки, коли очолюють низку міністерств, і прем’єр-міністр – молода жінка. Це дійсно позитивно спостерігати за економіками країн, загальним благополуччям, відчуттям безпеки і залученістю жінок до процесів управління.
– Що би Ви порадили самим жінкам робити зараз, завтра чи можливо почати ще вчора, щоб бути більш активними у виборчій кампанії і потрапити у списки політичних партій? Тому що ми розуміємо, що цей етап рекрутингу дуже короткотривалий, і очевидно починати треба вже зараз, щоб бути зареєстрованою, висунутою від політичних партій.
Можливо, я скажу банальні речі, але з досвіду. Перше – бути наполегливими, бути ініціативними, не чекати, що хтось десь буде когось чекати, а самим стукати в двері. Тому що така активність дає в результаті можливість бути поміченими тими, хто приймає рішення. Не сумніватися в собі, ніколи не думати, що хтось поруч може зробити роботу краще, говорити конструктивніше і бути ефективнішим. Працювати і не боятися публічності.
Дякую за розмову.
Іван Правдін (Київ – Мукачево)
