Історичне утворення державних територій – завжди непростий процес. І часом знаходяться країни, які вважають, що мають особливі права на частину земель свого сусіда. На жаль, Україна це несправедливе правило пізнала на своєму гіркому досвіді – військова агресія Росії тому доказ.
Але загрози виникають не тільки з півночі, охочих претендувати на ті, чи інші регіони нашої країни, вистачає. Про це сьогодні розповідає вчений-релігієзнавець Веніамін Іванов.
Закарпатська область України є важливим і досить складним в геополітичному плані регіоном країни. Динамічна історія та транскордонне розташування цієї території зумовлює її важливе зовнішньополітичне значення для низки сусідніх з Україною держав (зокрема Румунії, Угорщини та Словацької республіки). Не є таємницею, що кожна із зазначених вище країн має свою власну геополітичну стратегію відносно цих територій, що, як наслідок, зумовлює проведення з їх боку потужних інформаційних, соціальних, етнокультурних й політичних кампаній з метою посилення й закріплення власного політичного домінування над цим регіоном України.
Релігія і релігійний чинник є важливою складовою у актуалізації вказаних вище впливів. В релігійній палітрі Закарпаття, яка в основному складається з трьох християнських напрямів (православ’я, католицизму й протестантизму) найбільш важливим в контексті актуалізованої вище проблеми є католицизм й діяльність Мукачівської Греко-Католицької Єпархії (МГКЄ). Створення зазначеного вище релігійного об’єднання було задеклароване у 1646 році після підписання низкою православних єпископів Ужгородської унії. А з 1771 року за рішенням Папи Римського Клімента ХІV на території сучасного Закарпаття МГКЄ є окремою релігійною інституцією в складі Римської Католицької Церкви, має власне право (sui iuris) і на пряму підпорядковується Папі Римському.
Вважається, що МГКЄ була церковною структурою від якої ведуть свій початок Словацька, Угорська, Сербська й Хорватська Греко-Католицькі Церкви. На сучасному етапі МГКЄ складається з двох архідияконатів (округів) та одного єпископського вікаріату і нараховує в своєму складі 471 релігійну організацію, що складає приблизно 41% від загальної кількості релігійних організацій в області. Етнічно 80% вірних МГКЄ є українцями, а 20% належать до угорської, румунської й словацької національних меншин. Також, слід зазначити, що за даними офіційної державної статистики в Закарпатській області відсутні офіційно зареєстровані громади Української Греко-Католицької Церкви УГКЦ.
Після здобуття незалежності України для запобігання угорського та словацького впливів на МГКЄ робилися спроби щодо її об’єднання з УГКЦ. Так відомо, що в 1995 році Апостольський нунцій в Україні Антоніо Франко разом з Конгрегацією Східних Церков підготували проект Декрету у відповідності до якого МГКЄ мала би увійти до складу УГКЦ на правах митрополії. Прийняття цього документу дало би змогу суттєво зменшити релігійно-політичний вплив Угорщини на МГКЄ та Закарпаття в цілому. Також зазначений Декрет мав би зняти політичну відповідальність з Ватикану щодо існування в Україні двох Греко-Католицьких юрисдикцій.
Однак, завдяки інспірованому ззовні спротиву частини керівництва та духівництва тогочасної МГКЄ за яким стояли спеціальні служби Угорщини, а також потужному угорському впливу у Ватикані вказаний вище документ не було прийнято. Для Угорщини статус відділеної МГКЄ від УГКЦ є питанням політичного впливу на населення й територію українського Закарпаття та всього транскарпатського регіону. Так, після смерті у липні 2020 року керівника МГКЄ єпископа Мілана (Шашіка) та призначення тимчасово на його місце єпископа Ніла (Лущака) – українця за походженням, політичні та церковні кола Угорщини розпочали активну роботу в Ватикані щодо недопущення остаточного затвердження цього єпископа в статусі офіційного керівника МГКЄ. За наявною інформацією таку діяльність підтримує матеріально і неофіційно координує через свою партію особисто Прем’єр-Міністр Угорщини Віктор Орбан.
Після публікації відкритих звернень від вірян МГКЄ адресованих Верховному Архієпископу УГКЦ Святославу (Шевчуку) в яких віруючи висловлювали бажання об’єднання МГКЄ з УГКЦ протидія цьому збоку церковних і політичних кіл Угорщини посилилася. 27 лютого 2021 року відбулася особиста зустріч керівника Греко-Католицької Церкви Угорщини Фюлепа Кочіша з Папою Римським Франциском. Одним, з чи не найбільш обговорюваних питань на цій зустрічі було питання статусу МГКЄ. Під час розмови Фюлеп Кочіш довів Папі Франциску офіційну позицію Угорщини, яка полягає у недопущенні приєднання МГКЄ до УГКЦ.
Також за наявною інформацією для запобігання зазначеному вище об’єднанню Угорщина спільно з Словаччиною на рівні Ватикану (Конгрегації Східних Церков) лобіюють створення нового транскордонного церковного утворення, в статусі Греко-Католицької архієпископії, яке б об’єднало етнічно українські (так звані русинські) Греко-Католицькі релігійні громади, що знаходяться в прикордонних районах Угорщини, України (МГКЄ), Словаччини й Румунії. Планується, що МГКЄ стане основою для вказаного майбутнього утворення, а його центр знаходитиметься в Мукачево.
Узагальнюючі зазначене вище, а також зважаючи на важливість цього питання для стабільності в закарпатському регіоні України та унеможливлення деструктивних впливів іноземних релігійних центрів на релігійні організації, що діють в країні вважаємо за необхідне актуалізацію таких першочергових дій.
1. Створення Ватиканом під протекторатом Угорщини за підтримки Словаччини зазначеної вище транскордонної церковної одиниці є небажаним для України.
2. Для активізації комунікацій та плідної співпраці з Ватиканом, а також блокування зазначених вище деструктивних впливів релігійних центрів сусідніх держав зокрема Угорщини та Словаччини на релігійні процеси в Україні необхідно в терміновому порядку вирішити питання щодо призначення фахового дипломата, який орієнтується в специфіці міжнародної діяльності релігійних організацій на посаду посла України в Ватикані.
3. Негласно, за підтримки державних інституцій та за сприяння керівництва УГКЦ й МГКЄ налагодити активний діалог між зазначеними інституціями для посилення серед кліру та мирян МГКЄ україно-центричних рухів скерованих на об’єднання цих інституцій.
Веніамін Іванов,
науковець, спеціально для «Вектор ньюз»
