Автор: Юрій Романюк,
кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник
Спеціальні та розвідувальні служби зі зрозумілих причин завжди перебували у тіні процесів відкритості. Частково це пояснюється специфікою завдань, які вони вирішують, утаємниченістю форм і методів роботи, засекреченістю сил, засобів тощо. Але не факт, що так буде й надалі. У сучасному світі відбуваються об’єктивні процеси, які вимагають перегляду усталених формул та непохитних аксіом, зміни парадигми організації розвідувальної діяльності від її повної закритості до все більшої (у межах розумної доцільності) відкритості для суспільства, запровадження нових форм співпраці з громадським сектором. Дискусії щодо меж відкритості спецслужб вимагають відповідей на низку питань, і це вже питання не вибору, а часу. Нову формулу відкритості мають запропонувати власне спецслужби.
В умовах жорсткого протистояння російській агресії українське громадянське суспільство сформувалося, набуло конкретних обрисів і продовжує розвиватися. Породжені Революцією Гідності волонтерський, добровольчий рухи та інші організації громадянського суспільства патріотичного спрямування переконливо довели, що саме консолідоване перед зовнішньою загрозою суспільство стає основою зміцнення національної стійкості в складний для держави час.
Навряд чи можна піддати сумніву тезу про те, що громадяни України ціною свого життя та складних випробувань переконалися у простій істині: система національної безпеки є не віртуальною категорією, а реальним складним механізмом, що має бути спроможним захистити безпеку держави та кожного українця. Тим більше не знайдеться громадянина, який би не зажадав від державної системи, що утримується на кошти платників податків, найвищої ефективності, яка відповідала б очікуванням.
Саме тому дедалі все більш небезпечним залишається успадковане з минулого панування архаїчної системи національної безпеки, якій притаманна організаційно-планова модель роботи за принципом «згори донизу». Така вертикально інтегрована конструкція характерна для авторитарних режимів і виключає повноцінну участь громадянина у захисті життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави від реальних та потенційних загроз. За дослідженнями Женевського центру демократичного контролю за збройними силами (DCAF), неефективність сучасної бюрократичної системи полягає в тому, що вона занадто підпорядкована нормам, пристосовує операції до цілей та засоби до завдань. Така управлінська система не сприймає неоднозначностей та нелояльності у відношеннях між керівниками і підлеглими, утворює своєрідну «федерацію незалежних організацій» на противагу єдиній інтегрованій державній системі, здатній більш ефективно протистояти викликам та загрозам. За успадкованої «системи координат» між державою та громадянським суспільством виникають значні розриви у цінностях, цілях, мотивації, можливостях і комунікаціях, які перешкоджають ефективній співпраці, нівелюють взаємну довіру та перешкоджають розбудові дієвої взаємодії.
ХХІ століття вносить докорінні зміни у відносини держави та громадянського суспільства. Демократичні процеси набирають обертів. Громадянське суспільство все активніше цікавиться справами держави, а держава все більше усвідомлює потреби у допомозі з його боку, розглядає форми залучення недержавних інституцій, громадських організацій до роботи органів державної влади. Нові підходи диктують нові правила, останні передбачають необхідність «апгрейду» ментальності та поведінки усіх суб’єктів. Як слушно зазначає Перший віце-президент НАН України академік В. Горбулін, «процес модернізації розвідувальних органів нагадує процес закачування нової енергії у створені та не до кінця сформовані резервуари», а сучасні підходи до діяльності спецслужб «потребують запровадження рішень, які дозволять зробити розвідку у вирішенні завдань широкого спектру більш гнучкою, еластичною та багатогранною».
У Стратегії національної безпеки «Безпека людини – безпека країни», найвищою соціальною цінністю і найголовнішим пріоритетом національних інтересів України та забезпечення національної безпеки визначено людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпеку. Це означає, що органи сектору безпеки і оборони та організації громадянського суспільства зобов’язані докладати зусиль, щоб досягнути синергії у виконанні широкого спектру функцій національної безпеки: від забезпечення територіальної безпеки та охорони правопорядку до розбудови стійкості та розв’язання проблем охорони довкілля. Слід погодитися: для країни, яка перебуває в стані війни з Росією це правило самовиживання є чи не найпріоритетнішим. Водночас, небажання змінюватись за нинішніх умов чим далі, тим помітніше набуватиме критичного значення, спричинятиме гальмування розвитку та хронічне відставання України від інших країн.
Держава у розумінні взаємопов’язаних її структурних елементів – ключових безпекових інституцій – має чітко визначити роль інститутів та організацій громадянського суспільства у розбудові системи національної стійкості, створити ефективні платформи для залучення таких організацій до вирішення різних питань і потреб національної безпеки, розробити інструменти для підвищення їхньої ролі у цій сфері. 2020 рік висвітлив ще одну значущу аксіому в сфері національної безпеки, яка донедавна ще була теоремою: держава матиме спроможності для подолання зовнішніх загроз, якщо буде озброєна сучасними та ефективними розвідувальними інструментами та навчена правильно користуватися ними. Розвідувальну синергію для досягнення нових спроможностей можливо досягнути за умови залучення до виконання розвідувальних завдань інших складових сектору безпеки і оборони держави. Саме такий підхід визначає зміст статті 4 Закону України «Про розвідку»: посилення розвідувальних спроможностей держави є можливим через залучення розвідорганами до виконання розвідувальних завдань інших складових сектору безпеки і оборони за рішенням Ради національної безпеки і оборони України.
Створене зазначеним законом розвідувальне співтовариство постало перед питанням розширення. Наразі йдеться не лише про залучення до виконання розвідувальних завдань нових суб’єктів із числа органів державної влади, визначених статтею 12 Закону України «Про національну безпеку України», але й про включення до сфери цієї специфічної діяльності суб’єктів недержавного сектору, які забезпечать нові перспективи та більш гнучкий формат роботи.
Йдеться, передусім, про громадські організації, інформаційні агенції, аналітичні центри, спеціалізовані «центри знань» та інші структури. Як свідчить досвід їхнього функціонування, такі структури мають необхідний потенціал для того, щоб стати додатковим джерелом необхідної інформації, розширити оперативні спроможності розвідок для вирішення складних проблем національної безпеки, розробити альтернативні конкуруючі гіпотези, і, що важливо, – запропонувати нові сценарії та проєкти державних рішень.
Одночасно з розширенням розвідувального співтовариства ускладнюється завдання координації роботи, забезпечення злагодженого функціонування усіх його суб’єктів, адже управління складною розвідувальною мережевою системою потребує нових підходів, глибокого розуміння предмету регулювання, високої професійності, відповідальності, непересічного життєвого досвіду. Ефективна взаємодія органів державної влади та організацій громадянського суспільства має передбачати впровадження цілецентричної моделі, яка вимагає переходу від вертикального до горизонтального способу мислення.
Останній має суттєву перевагу, адже спрямований на досягнення кінцевого результату, тоді як вертикальний спосіб зорієнтований лише на пошук виконавця. За такого підходу громадянське суспільство через різні його організаційні форми, у разі набуття суб’єктності у системі національної безпеки, має взяти на себе частину відповідальності за вирішення завдань у сфері національної безпеки. Звісно, за умови якщо громадським об’єднанням вдасться дистанціюватися від реалізації прагматичних інтересів окремих політичних і бізнесових структур.
Ключовий та надзвичайно складний напрям діяльності – формування довіри між державним і недержавним секторами. Довіра до влади завжди базується на вірі, переконливості та впевненості громадян у її надійності, компетентності, щирості, чесності. Довіра є необхідною, щоби співпраця набула реальних форм і змісту, а громадянське суспільство перейшло від функцій контролю над сектором безпеки і оборони до спільної роботи над вирішенням державних завдань.
Показовою у цьому плані є практика США, де спеціальні та розвідслужби глибоко інтегровані у недержавні інституції, громадські організації, структури приватного сектору. Серед них – загальновідома корпорація «RAND», Брукінґський інститут, Центр стратегічних і міжнародних досліджень, Інститут американського підприємництва, Інститут політичних досліджень, Атлантична рада, Національний фонд демократії, консалтингова компанія «The Arkin Group» та інші.
Аналіз, що проводиться структурами приватного сектору на замовлення розвідувальних служб є відносно новою та ефективною формою синергії з громадянським суспільством. Оновлена у 2019 р. розвідувальна стратегія США передбачає, зокрема, забезпечення інформованості американського керівництва щодо ситуації на міжнародній арені через отримання безпрецедентного доступу до захищеної інформації. При цьому завдання розподіляються між різними інституціями, але обов’язково координуються з одного центру.
Кількість неурядових організацій та персоналу, який залучений до вирішення проблем національної безпеки США, є значною, а відчутна частина бюджету національної розвідки призначається для приватних підрядників. Тобто функції, які раніше виконувалися ЦРУ, Агентством національної безпеки та іншими розвідувальними службами, частково або повністю, передані приватним партнерам. Звичайно, у такій співпраці розвідувальні служби мають свій інтерес: використовують недержавні інституції, підприємства приватного сектору та громадян для прикриття при виконанні спеціальних завдань.
Подібна ситуація спостерігається у Великій Британії. Секретні служби цієї країни вважаються одними з найсильніших у світі. Вони залучають до спеціальної роботи широкий спектр різнопрофільних неурядових організацій, як, наприклад, дослідницьку групу «Bellingcat» (її створення профінсовано компанією, пов’язаною з розвідкою, – «Kickstarter»), AEGIS, «Control Risks Group», «Hakluyt & Company», «Oxford Analytica», «Serco Group PLC» та інші.
У Польщі протягом останніх років також функціонують недержавні інституції, що займаються дослідженнями у сфері національної безпеки з використанням методів розвідки на підставі відкритих джерел інформації (OSINT), співпрацюючи з державними органами та отримуючи від них фінансову підтримку. Серед них відзначимо аналітичний центр «Warsaw Institute», Фонд «Інститут безпеки та стратегії».
Залучення недержавних інституцій є доволі поширеною формою спільної праці розвідувальних служб і громадського сектора над вирішенням чутливих завдань. Останні виконують різноманітні функції: від збирання розвідувальної інформації з використанням доступних можливостей та власних джерел до проведення окремих спеціальних заходів, забезпечення прикриття для штатних співробітників розвідки тощо. Звісно, за таких умов досягти синергії в специфічній роботі набагато легше: представникам організацій громадянського суспільства не треба пояснювати, що таке розвідка, як вона здійснюється та з якою метою, чому на спеціальні програми витрачаються гроші платників податків, навіщо та у який спосіб необхідно удосконалити законодавство тощо.
Ми живемо у світі з принципово іншими парадигмами, в якому зміни відбуваються не лінійно, а експоненційно. Світ спецслужб стоїть на порозі переоцінки ролі, місця та сутності агентурної розвідки – HUMINT. Якою вона має бути на етапі переходу до розвідувальних технологій четвертого-п’ятого поколінь? Цікавою в цьому контексті слід вважати книгу професора Колумбійського університету Р. Джервіса «Чому розвідка потерпає невдачі: уроки революції в Ірані та війни в Іраку». Аналізуючи провали ЦРУ, дослідник подає принциповий висновок: класична розвідка, що базується на трикутнику HUMINT-SIGINT-OSINT, вже не в змозі повною мірою та правильно оцінити виклики постмодерністського суспільства, вчасно виявити небезпеку. Для точного прогнозування потрібен принципово інший підхід: головною зброєю спецслужб стає комплексність, вміння швидко аналізувати події із залученням наявних не лише у розвідслужбах можливостей. Очевидно, що у сучасному світі виграватиме у протистоянні той, хто здатний приймати нестандартні та асиметричні рішення, показувати гнучкість, готовність до виконання складних завдань спільно з недержавними інституціями, приватним сектором.
«Джерело сили у поєднанні» – так можна коротко охарактеризувати головний девіз розвідувальних органів у нинішньому столітті. Спірним залишається лише питання пошуку розумного балансу між відкритістю і таємністю. І цей компроміс обов’язково буде знайдений, коли йтиметься про побудову системи спільної державно-громадської відповідальності.
Квітень 2021 року
