Давно нічого й ніде не говорила. Але зараз скажу. Про «поза політикою».
Почну з нового «Євробачення». І про веремію, яка зчинилася довкола співачки, яка потенційно може представляти там Україну. Якщо хтось не в темі, то я про Аліну Паш.
Дозволю собі нагадати суть проблеми, процитувавши вже написане. Буквально днями Сергій Козлов, голова Асоціації судових репортерів України, засновник ГО “Центр викривачів корупції” писав у своєму блозі на «Цензорі»:
«…скандал виник після того, як в ЗМІ нагадали відразу про кілька речей: допис у Фейсбуці Аліни Паш від 12 серпня 2015 року, де вона відмітила геолокацію “Набережная Ялты”, із зазначенням того, що “не любить пересадки у Москві” та які “чудові російські авіалінії”, фотографія (згодом видалена) з Інстаграму співачки від 11 березня 2017 року, де вона “почувалась особливо” на Червоній площі у Москві на фоні Кремля, участь у 2018 році у московському фестивалі Bosco Fresh Fest, відео, де співачка “зізнається”, що виступала на приватній вечірці (на весіллі) у знайомих. За вимогами конкурсу, такі дії як відвідини та виступи на території окупованого Криму заборонені для учасників Нацвідбору. Але для Аліни Паш чомусь роблять незрозумілі винятки, і це навіть незважаючи на той факт, що реп-ікона вже третій рік (з 30.08.2019) знаходиться, у компанії з Сергієм Шнуровим, Філіпом Кіркоровим та Іриною Аллегровою, на сайті “Миротворець” з красномовним дописом (далі мовою оригіналу): “Сознательное нарушение Государственной границы Украины с целью проникновения в захваченный российскими оккупантами Крым. Участие в попытках легализации оккупации АР Крым российскими захватчиками».
Пригадали? Скажу одразу — я не великий знавець чи поціновувач сучасних музичних трендів і течій і вважаю найбільшими здобутками в цій царині Гімн України у виконанні Михайла Хоми, якого багато хто знає як Дзідзьо, і Різдвяні піснеспіви, які вже кількаріч поспіль виконують створювані Олександром Пономарьовим команди. Але ж тут не про мої вподобання, а про «Євробачення».
Отож, Аліна Паш. Вродлива, виразна, емоційна, вміє співати. І крапка? І досить?
І ось тут я категорично не можу погодитися з твердженням, що мистецтво поза політикою. Бо не годиться представляти Україну на міжнародній сцені людині із сумнівною репутацією. Скандал почався через те, що вродлива жінка й непогана виконавиця, спів якої має досить багато поціновувачів, відвідувала під час війни країну, що цю війну й почала.
І не просто відвідувала, а давала концерти, виступала, розважала…
А тут уже починається повний розгардіяш — у Москву літала й у Криму співала; літала — але не співала; не літала — їхала автобусом; не в Москву — а до дідька в зуби…
Згадаю давнє «чи він украв, чи в нього вкрали, але щось же там було». Отак і тут. Їздила чи літала, співала чи просто смаколиками місцевими ласувала, у Москві чи в Криму — якщо це не «Баба Яга в тилу врага», тобто не самовідданий розвідник на завданні, то яка потреба в цих поїздках? Про «підтримку українців, які залишилися в Криму» краще не говорити — дуже благеньке виправдання.
Та й реп Аліни Паш навряд можна вважати підтримкою тієї могутньої сили, без якої українсто будь-де, хоч у Криму, а хоч і в Канаді, припинить своє існування. Зате залишається питання, якого милого вродлива й талановита (подейкують і про це) перлася по копаному? Що вона в окупованому Криму забула? «Дєтішькам на молочішько» заробляла? Про чиєсь весілля читати просто смішно…
Так, я розумію все про ринки й про гроші. Ринки України, геть усі, включно з музичним, набагато менші за російські. І тут немає питань. Питання є зовсім до іншого. Чи має право представляти на міжнародному конкурсі Україну людина, яка не відчуває свого коріння, людина-манкурт? Людина, яка незалежно від таланту дозволяє сумніватися в тому, що вона й справді українка й що за українські інтереси, честь і гідність ладна вступити у боротьбу, бодай і в музичну?
Ось тут сумнозвісне й горезвісне «какая разніца» чудово стає на місце? Якщо ми згодні, що нас представлятиме Аліна Какая Разніца, то виходить, що нам теж «разніци» немає?
Я не буду тут рахувати загиблих, вдів і сиріт — не тут, не зараз і не так. Але… Але…
Зараз процитую одну думку.
«Людина, яка словами чи діями ставить під сумнів важливість української мови або територіальну цілісність України, зокрема, приналежність Криму – не може вважатися патріотом. З відкритих джерел, з повідомлень у ЗМІ відомо, що виконавиця Аліна Паш уже під час війни щонайменше двічі відвідувала Росію, публікувала в інстаграмі свої “патріотичні” фото на фоні Кремля, а також збиралася на гастролі в Росію та пояснювала це своїм “космополітизмом”. Також Аліна Паш відвідувала окупований Крим і, за її власними свідченнями, літала туди через Москву – тобто незаконно. Цілком очевидно, що така людина не може представляти Україну на Євробаченні. Рішення “Суспільного” нас дивує. Надто зважаючи на те, що “Суспільне” має обстоювати інтереси суспільства й бути гідною альтернативою олігархічному ТБ. Як нам відомо, влада постійно недофінансовує “Суспільне”, не бажаючи мати в Україні незалежного мовника. Чи не став вибір на “Суспільному” Аліни Паш наслідком фінансового тиску влади – питання відкрите», — так Громадський Рух «Відсіч» відповів на запит МІА Vector News.
І що тут можна заперечити? Під кожним словом пана Сергія Оснача, який формулював відповідь «Відсічі», підпишуся. Тільки останнє запитання перефразую — а чиїх вона буде, оця позбавлена пам’яті й почуття власної гідності Аліна Паш? Кому це треба? Чиїм коштом бенкет?
Хто я така, щоб висловлюватися про музику? Та я ж не про музику, я про політику. І про те, що політика будь-якої країни — це економіка, це мова, це мистецтво, це спорт, це охорона здоров’я, це освіта, це пенсії й допомоги. А у нас це ще й війна. Ні, війна у нас на першому місці. Сини, батьки, кохані, чоловіки гинуть за право Аліни Паш представити Україну на «Євробаченні» після відвідин Москви, Криму, чогось там іще? Дуже вже заплутана історія виходить…
І жінки гинуть. На фронті. Студентки й жінки елегантного віку. Співачки й лікарі, економісти й бібліотекарі. Мами, сестри, дружини, кохані… Вони за автомата — і на фронт. А Аліна Какая Разніца, цебто Паш, за торбочку для грошей — і на расєюшку-матушку, щоб «трохи баблєца збити». А потім на «Євробачення», бо ж має космополітичні погляди в купі з красою й талантом і тверде переконання, що мистецтво поза політикою. Ось тільки за її «погляди» хтось головою накладе…
Ну, хоче молодичка слави й оплесків, то це ж чудово! Тільки не на «Євробачення» їй їхати треба, а на Донбас.
Щоб перед воїнами виступити.
Щоб принести мистецтво й красу тим, хто кожної миті може загинути, захищаючи право пані Аліни бути «поза політикою». Чомусь мені здається, що під час війни, а у нас таки війна, «поза політикою» не буває нічого. І пісня, і міжнародні конкурси, і Олімпіада, і мова, і освіта — усе політика. Та й поза війною мова, освіта, охорона здоров’я, мистецтво завжди були політикою — так світ одвіку влаштований.
Іще про «Євробачення». А Михайло Хома Україну представити не може? Це як варіант. Дуже вже мене Гімн України у його виконанні вразив і зачудував. А не він, то хтось іще. Але ж той, хто по матушкє-расєє не шастає й ім’я українця не ганьбить. Дуже вже Аліна Паш химерний крок вигадала — спочатку зганьбити ім’я українця й ім’я Україна зневагою до законів і до здорового глузду, а потім десь українську честь захищати…
Ой, просто тьху! Захисниця тут зголосилася… Автомата в зуби — і на передову! Або хоч концерти для воїнів… Але ж оця молодичка, талановита й вродлива, честь захищати хоче тільки в Європі, тільки на «Євробаченні», тільки в Криму, тільки в Москві (але це неточно)…
Не треба Аліні на «Євробачення» — зганьбиться сама й Україну зганьбить. Не співами, а тим, що не кожен і второпає, звідки ця красунечка вигулькнула. Каже, що українка, але ж це неточно… А воно нам треба?
Наталія Коваль (Глоба), cпеціально для Vector News
P.S. Ось подумала: а чому ми гніваємося, коли чуємо від світу про стурбованість і занепокоєння? То це ще й Бога хвалити, що тільки так, бо тут і до повного нерозуміння й обурення недалеко, якщо люди, які нас представляють у світі, самі не знають, де були й що робили, та й узагалі «поза». Поза чим? Поза політикою? Чи поза совістю?
