На зустрічі з очільниками єврейських громад, яка відбулась в Кремлі 9 липня 2014 року, Володимир Путін шокував своїх співрозмовників вихвалянням одного з ідеологів Голокосту Йозефа Геббельса: «Геббельс же казав, що чим неймовірніша брехня, тим легше в неї повірять. І він добивався свого, він був талановитою людиною».
Такими комплементарними висловлюваннями Путін репрезентував себе щирим поціновувачем талантів міністра пропаганди й президента імперської палати культури нацистської Німеччини і його переконаним послідовником. Адже саме за лекалами Геббельса в Росії створено найпотужнішу імперію з виробництва дезінформації.
Як наслідок, за часів правління Путіна, донедавна один з найбільш читаючих в світі російський народ, перетворився на слухняний натовп, міцно «скріплений» генералами інформаційних телевізійних військ Соловйовим, Скабеєвою, Кисельовим та іншими.
14 березня 2022 року Президент України Володимир Зеленський підписав конче потрібний в умовах воєнного стану Закон України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України (щодо заборони виготовлення та поширення інформаційної продукції, спрямованої на пропагування дій держави-агресора). Він забороняє пресі, телебаченню та радіо виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України у 2014 році, зокрема шляхом подання збройної агресії РФ проти України як «внутрішнього конфлікту», «громадянського конфлікту», «громадянської війни», заперечення тимчасової окупації частини території України. Забороняється також прославлення (глорифікація) осіб, які здійснюють збройну агресію Росії проти України у 2014 році, представників як збройних формувань Російської Федерації, так і збройних банд та груп найманців, зокрема шляхом їх визначення як «повстанці», «ополченці», «ввічливі військові люди».
Водночас, на думку фахівців Головного науково-експертного управління Верховної Ради України, у законі присутня низка термінологічних та редакційних вад, які не сприятимуть однозначному тлумаченню та застосуванню правових норм. Зокрема, це стосується таких формулювань як: «внутрішній конфлікт», «громадянський конфлікт», «громадянська війна», «виправдовування», «повстанці», «ополченці», «ввічливі військові люди», «глорифікація», «заперечення тимчасової окупації частини території України», та які з огляду на їх невизначеність, навряд чи сприятимуть однозначності подальшого тлумачення та правозастосування.
Правники також вважають, що оперування в тексті законів такими категоріями як, наприклад, «виправдовування» є оціночними судженнями, що носять суб’єктивний характер, і є непритаманними для нормативно-правових актів. Очевидно, що такі обвинувачення буде складно довести або спростувати, оскільки вони стосуватимуться особистого сприйняття інформації.
Через ці вади складно буде застосувати норми прийнятого Закону для припинення в судовому порядку діяльності в Україні партій, релігійних та громадських організацій, яка спрямована на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу, порушення її суверенітету чи територіальної цілісності, пропаганду війни чи виправдання дій Росії як країни-агресора.
Водночас, зазначені недоліки аж ніяк не забороняють використовувати норми прийнятого Закону для активізації попереджувально-профілактчної діяльності з особами, які під впливом російської пропаганди можуть стати на шлях проведення злочинної діяльності.
Виходячи з далеко не глибокого аналізу ідеологем, які інформаційні війська РФ активно використовують з метою вплинути на боєздатність ЗС України, провокування панічних настроїв серед населення тощо, ознаками ворожої пропаганди можуть бути такі публічні судження:
– Україна є державою, яка не відбулась (failed state);
– Своїм виникненням Україна має завдячувати більшовицькій Росії на чолі з Леніним;
– Ініціатором війни на Сході виступає нацистська хунта, яка 2013 року захопила владу в Україні;
– Якби Росія не розпочала «спецоперацію» з «денацифікації» й «демілітаризації» України, то її Збройні Сили напали б на Росію, чи, принаймні, зробили спробу захопити «ЛНР/ДНР» силою;
– Українські нацисти вісім років знущались з народу Донбасу, вчиняли військові злочини, нещадно бомбардували й обстрілювали об’єкти цивільного призначення;
– Проводячи «спецоперацію», Росія уникає обстрілів об’єктів цивільної інфраструктури;
– Збройні Сили України застосовують хімічну зброю та інші заборонені види озброєнь;
– Україна розробляє секретну біологічну зброю й використовує для її доставки птиць, комах, рептилій тощо;
– США використовує Україну для ослаблення Росії;
– Україна самостійних рішень не ухвалює, її політичне керівництво виконує волю США й країн Євросоюзу;
– Насправді США й Євросоюз не готові підтримувати Україну;
– Росія не має на меті окупацію України. Керівництво РФ прагне перелаштувати територіальний устрій України шляхом створення Новоросії (від Харкова до Одеси, включаючи ЛНР/ДНР); створити маріонетковий уряд для управління територіями Центральної України; Галичину, Волинь, Закарпаття, Буковину розчленувати й віддати на поталу Польщі, Угорщини, Румунії тощо.
Звичайно, це далеко не вичерпний перелік фейків, досить примітивних за своєю суттю. Але саме в цьому криється їх небезпека. Адже в Кремлі добре засвоїли «декалог пропаганди» Геббельса, одна з заповідей якого звучить так: «Пропаганда завжди обернена лише до мас, а не до інтелігенції, тому її рівень повинен орієнтуватися на здібності сприйняття найбільш обмежених серед тих, на кого вона повинна вплинути».
Борис Дніпров
