Сьогодні, під час війни з російськими катами й загарбниками, вбивцями й ґвалтівниками, зарізяками й злодіями, немає в Україні людини, яка б не погодилася з пропозицією Олександра Авраменка, автора тестів для ЗНО з української мови, писати слово “росія” з маленької літери, вкладаючи в таке написання зневагу, презирство й навіть ненависть…
Скільки разів доводилося чути, що мовна тема «не на часі». Думаю, що навіть зараз величезна кількість людей повторять те саме, бо ж на фронті боронять Україну люди, які розмовляють різними мовами, у тому числі й російською. Так і є. Але річ у тому, що мова — це не тільки комунікація, а ще й самоідентифікація народу включно з історією. Точніше, навіть не включно з історією, а починаючи з історії.
Отож, росія з маленької літери. Усе правильно й бездоганно? Так. Але якби не історія.
Я вже писала й повторю знову (не лінива, бачте), що «Росія» чи «росія» — це просто неправильно прочитане грецьке слово «Руссія» (грец. Ρωσία), яким у середньовічній Візантії позначали Русь із центром у Києві. Виходить, нам пропонують писати з маленької літери слово Русь? Так, цю назву у нас украли. Украли сусіди, які пізніше, не питаючись нашої згоди, представили себе «мишебраттями», але обов’язково старшими. Щоправда, за кількасот років ніяк навіть поміж собою згоди не дійшли, чи то вони брати, а чи, може, сестри. Але ж напевно старші. А як же! Вказівки давати, розпоряджатися, судити, карати й навіть вбивати за непослух — це ж треба мати старшинство.
Питання таке. А чи були наші сусіди нашими родичами? Нехай і не братами чи сестрами, а хоч дядьками чи тітками? Вочевидь, родичатися там немає з ким, бо ж на болотах обабіч річки з назвою Москва слов’яни не жили. Племена меря жили, племена весь і мокша жили, чудь і мордва, які загалом, здається, називали народом «моксель», жили, але ж слов’ян і близько не було… Щоправда, Юрія Долгорукого лихий був заніс, але, як кажуть, яке йшло — таке й здибало. Нічим Москві пишатися, якщо вже про Долгорукого йдеться, хоч і князь. Чоловічок заздрісний, жадібний, нечесний і непорядний, не знайшовши місця вдома, подався деінде шукати, що погано по світах лежить — отак вони й знайшли одне одного.
Народ моксель, який до слов’ян навіть і трохи недотичний, і Юрій Долгорукий, за якого слов’янам і дотепер соромно. Тобто із родичів поки аж один Долгорукий із очима завидющими й із руками загребущими, які й залишив народові моксель на довгу й лиху згадку.
Ярослав Дашкевич, історик, археограф, член-кореспондент Національної академії наук України, пише (перепрошую за розлоге цитування): «Звичайне шахрайство московитів, що привласнили собі минуле Великого Київського князівства і його народу, нанесло страшний удар по українському етносу… Московські, а пізніше російські царі розуміли, що без великого минулого неможливо створити велику націю, велику імперію. Для цього потрібно було прикрасити своє історичне минуле і навіть привласнити чуже. Тому московські царі, починаючи з Івана IV (Грозного) (1533–1584), поставили завдання привласнити історію Київської Русі, її славне минуле і створити офіційну міфологію Російської імперії… Протягом століть, особливо з початком XVI ст. в голови людей втовкмачували і втовкмачують, що Російська держава і російський народ беруть початок від великого князівства Київського; що Київська Русь – колиска трьох братніх народів – російського, українського та білоруського; що росіяни за законом «старшебратства» мають право на спадщину Київської Русі. Цією жалюгідною брехнею дотепер користується російська історіографія і державні діячі Росії…».
Історичний факт, який неможливо заперечити, — у час існування Київської Русі про Московську державу навіть згадок не було, бо й згадувати було ще нічого. Московське князівство засноване ханом Менгу-Тімуром як улус (адміністративне утворення) Золотої Орди тільки в 1277 році, коли Київська Русь уже існувала як могутня держава понад три століття. А Московія — тільки землі на берегах Москви-ріки. Перетворюватися ж на Російську державу Московія, яка складалася із мордви й мокшів, а не із слов’ян, почала тільки після Петра І, який замислив імперію, а відтак виникла необхідність в цілісній історії держави, яка мала колись стати великою (принаймні, затято мріяла). І назва якась така собі… Не історична, чи що… Та ще ж і відомо, шо Московія ханам чоботи цілувала — яка тут, до трясці, велич імперська?
Історії немає. Мови немає. Церкви своєї немає. Та є хоч і виснажена, але нескорена Русь.
О! Можна ж загребти й підгребти, вкрасти й привласнити.
Потиху-помалу переписали історію, зробивши себе старшим кимось, так і не визначившись ким саме (як собі хочете, але мене оця гендерна невизначеність добряче насторожує).
Мову теж вкрали. А щоб на чисту воду не вивели, оголосили все, що в мокшансько-тюркське наріччя не вписувалося, суржиком! Хто ж молодший проти старшого попре? А як і попре, то когось купимо, когось і вб’ємо, а хтось і побоїться. Багато славетних українців загинуло, захищаючи і мову свою, і Церкву Православну, і історію народу великого. Не злодіїв моксельських, а слов’ян-українців. Пам’ятаємо ж і Сандармох, де вже у ХХ столітті цвіт української нації й культури намагалися знищити, щоб і сліду на землі не залишилося. Але ж «не вмирає душа наша, не вмирає воля»!
Та повернімося до великого й малого. Оскільки поле для роздумів дуже широке, то поки обмежимося питанням про велику й малу літеру в слові Росія. Стривайте, то в слові Росія чи у слові Русь? Адже «Росія» — це мокшансько-моксельський новотвір, по своїй суті суржик, який походить від невміння болотяного люду читати (а хіба хтось бачив письменних кікімор?). Що ж тут вдієш, як самі щось вигадали, самі напам’ять вивчили й увесь світ вірити змусили?
Отож, Росія – це вкрадене слово Русь. І нам пропонується писати його з малої літери, висловлюючи зневагу й презирство. Усе здається правильним. Але, уважно прочитавши й кілька разів перечитавши навіть Правопис 2019 року, нічого схожого не знаходимо. Звісно, гнівне й щире пояснення Олександра Авраменка сьогодні здається цілком справедливим: «Насправді, правило таке є. Воно звучить так: прізвища людей та імена, які вживають зневажливо, пишуть з малої літери. І це правило давнє, воно ще з радянських часів було в нашому правописі. Наприклад, “гітлери”, “путіни” ми можемо спокійно писати з малої літери, це відповідає вимогам чинного правопису. А щодо назви країни, цього немає в правописі, але за аналогією, зважаючи на ситуацію в країні, я вважаю, можна застосувати це правило і до неї».
Тобто пишемо всупереч правопису?! Але ж війна не вигадана й звірства Росії (чи росії), навіть якщо це вкрадена Русь, просто застилають очі гнівом!
У такому випадку, за тією самою аналогією, яка не визначена жодним документом, можна писати з малої літери крим, донецьк і донецька область, луганськ і луганська область. Виходить, що так? Адже звідти на Україну, на українців летять смерть і жах! Але такої пропозиції не було, бо, як кажуть, що занадто, то не здраво.
Стривайте, але ж Крим і Донбас теж вкрадені! І виходить щось несусвітенне!
Ось чесно, писати Росію з великої літери не хочеться. Але не хочеться ні з якої літери це писати! Бо навіщо писати вкрадене слово? Це ж бо вкрадена триста років ному НАША назва! Тоді, за тією ж аналогією, треба писати крим теж із малої (здається, я повторююсь, але нічого)? Різниця ж бо тільки в давності крадіжки… І що робити? А як продемонструвати зневагу до країни-вбивці в документах? Чи на звичайний вжиток літера мала, а на офіційний вжиток нехай велика буде?
І ось тут виникає дуже цікаве, але неймовірно просте питання. А ми не хочемо забрати вкрадене назад? Крим же український? Донбас український? І нікому не дозволимо вважати інакше? Повернемо вкрадене, відновимо зруйноване, відродимо спаплюжене!
То ж давайте повернемо і вкрадене та ще й спотворене слово, яке, власне, є одним із найяскравіших зразків суржику. Правильно — Русь, а Росія — це просто суржик, та ще й із серії «не дочує, то добреше».
Не Росія, а Московія. Не росіяни, а московити. А вже як рашка чи русня, то кацапія чи кацапня або москалі й москальня.
Проти правди й жодної рисочки тут немає — навіть на всіх-усеньких картах допетрівської епохи всюди Московія. Назва цілком історична й абсолютно законна. У документах, навіть міжнародного рівня, назва ця здавна вживана. То ж повернемо забуте власнику! Русь, бодай і у вигляді Росія, заберемо назад і не вживатимемо ні з якої літери, а ось Московія нехай би всюди й була.
Чи нова ця ідея? Звісно, що така блискуча думка виникла не в однієї людни і зовсім не вчора. Ось і одна з користувачів соціальної мережі ФБ, відома доволі широкому загалу як Редакторка Ольга Васильєва, пише: «Давно час на державному рівні перейменувати росію на московію, її народ — на московитів, а мову — на московську. Тема не нова. З 2015 року на сайті Президента було створено 15 петицій із цією пропозицією, але жодна з них не набрала потрібної кількості голосів (25 000). Зараз би набрала точно, тому я створила петицію 27 березня, але її не опублікували (повинні були впродовж двох робочих днів). Мабуть, петиції не можна створювати під час воєнного стану».
Сама я це питання ретельно не досліджувала, але підстав не довіряти пані Ользі не маю. П’ятнадцять петицій! Звісно, так і хочеться сказати, що якби ця петиція була одна, але про неї знали б… Але то все вже історія. Та сьогодні маємо нагоду, можливість і бажання ситуацію змінити тут і зараз.
Ми не пишемо Росія чи росія з будь-якої літери. Немає такої країни. Не маємо потреби з’ясовувати, коли яку літеру писати. Була Московія — країна дика, лиха, неосвічена, жорстока, країна без коренів, крім болотного бур’яну, і без історії, країна без власної гідності, без честі й совісті. Країна-упир. Країна-вбивця. Країна-злодій. То нехай Московією й залишається — тією самою: без історії, із суржиком замість мови і, звісно, без краденої назви.
То як, товариство? Нехай Московія й буде? А ми вже подивимося, на яку літеру вона заслужила.
Пам’ятаємо: Московія, московити, московитський, москалі, москальський.
Наталія Коваль (Глоба), спеціально для Vector News
P.S. Цікаво почути з цього приводу думку Інституту мовознавства ім.О. Потебні, Національної Академії Наук України, Національної комісії зі стандартів державної мови, Уповноваженого із захисту державної мови, а також думку авторитетних правників і авторитетних ЗМІ. Додам, що вчені-мовознавці із світовим авторитетом, які Московію завжди й усюди іменують тільки Московією, на теренах України є. Але хотілося б бачити цю назву офіційною й закріпленою на законодавчому рівні.
