Надвечір 5 травня 2022 року провідні засоби масової інформації Держави Ізраїль (ynet.co.il, http://news.walla.co.il та інші), посилаючись на сторінку прем’єр-міністра країни Нафталі Бенета у Facebook, поширили інформацію про його телефонну розмову з володимиром путіним, яка відбулась за ініціативою останнього.
Повідомлялось, що серед інших питань сторони обговорили нещодавні антисемітські висловлювання міністра закордонних справ московії сергія лаврова.

Ізраїльський прем’єр «прийняв вибачення» російського лідера й «подякував йому за роз’яснення щодо ставлення президента росії до єврейського народу й пам’яті про Голокост». Однак російська версія викладення цієї події відрізнялась від ізраїльської: у офіційному повідомленні прес-служби московського кремля про вибачення путіна не йшлося.
Виходить, що президент росії, хоч із запізненням і напівпублічно усе ж таки відмежувався від явно недипломатичних заяв головного російського дипломата про «єврейську кров Адольфа Гітлера» і євреїв, як «найзатятіших антисемітів», які той зробив в інтерв’ю італійським журналістам 1 травня 2022 року. Тим самим путін визнав некомпетентність найдосвідченішого керівника російського зовнішньополітичного відомства.
На жаль, у коментарях вітчизняних й закордонних експертів відповіді на питання про справжні причини й мотиви ксенофобських одкровень міністра закордонних справ росії відсутні.
Насамперед, залишається відкритим питання, чому малоприємну місію вибачатися узяв на себе глава держави, а не сам винуватець? Адже з 1 по 5 травня в сергія лаврова був час, аби почути пропозицію МЗС Держави Ізраїль, дослухатись до закликів Головного рабина РФ Берла Лазара й перепросити за допущену «жахливу історичну помилку». Але він «закусив вудила», вкотре підтвердивши обґрунтованість свого ще студентського прізвиська – «кінь». Більш того, підпорядкований йому московський офіс на Смоленській площі у своєму Твіттері навіть підтвердив, що шеф робив ці заяви цілком свідомо: «Звернули увагу на антиісторичні заяви глави МЗС Ізраїлю Яїра Лапіда, які багато в чому пояснюють курс нинішнього уряду Ізраїлю на підтримку неонацистського режиму в Києві». Відтак, залишається незрозумілим, хіба у президента росії геть зовсім не залишилось аргументів, аби привести до тями, стриножити свого норовистого Буцефала? Невже лідера авторитарної росії почала зраджувати інтуїція й він уже не відчуває ризику ігнорування чиновництвом одного з основоположних принципів державного управління – субординації?
Вибачення путіна якщо не спростовують, то ставлять під сумнів обґрунтованість конспірологічної версії, що антисемітські заяви лаврова нібито були санкціоновані президентом росії через участь представників Держави Ізраїль у нараді 40 міністрів оборони провідних держав світу в Рамштайні (Німеччина), де було започатковано створення нової проукраїнської коаліції.
Особливо слід підкреслити таку немаловажну деталь. Ксенофобські судження сергія лаврова виглядають алогічними через те, що його зятем, тобто чоловіком його єдиної доньки катерини, з 2008 року є відомий російський підприємець, інвест-банкір олександр семенович винокуров. Подружжя виховує трьох онуків головного російського дипломата, який свого часу доклав чималих зусиль для розвитку бізнесу зятя. Але мова зараз не про розмір мільйонних статків винокурова та його місце у списку Forbes. Справа в тім, що окрім російського він має ще й ізраїльський паспорт, як і його дружина й діти. Фахівцям зрозуміло, що внаслідок скандалу володар багатьох державних секретів сергій лавров посилив їхню залежність від позиції ізраїльської влади. Адже відтепер, право на преференції від наявності ізраїльських документів їм доведеться відпрацьовувати.
Антисемітські висловлювання досвідченого у тонкощах публічної й закулісної дипломатії сергія лаврова не слід сприймати, як прикру випадковість. Він добре знає ціну слова, шліфував майстерність володіння ним, впевнено просуваючись кар’єрними щаблями. В юності майбутній міністр навіть писав вірші, але до певного часу друкувати їх не наважувався. З роками сергій лавров поступово втрачав здатність відчувати різницю між заримованими рядками й справжньою поезією. На якомусь етапі він відчув себе вже не віршотворцем, а поетом і вирішив, що займана посада дає йому можливість стати врівень з такими відомими російськими і радянськими поетами-дипломатами, як Олександр Грибоєдов, Федір Тютчев, Юрій Андропов, Віталій Примаков, Олександр Безсмертних. У міністерському статусі він почав виставляти напоказ свої поетичні здібності.
Крок за кроком сергій лавров утверджував у провладних колах репутацію естета, інтелектуала, майстра художнього красномовства. Щоправда, навіть при поверхневому аналізі деяких його творів можна знайти спірні порівняння, сумнівні метафори, стилістичні й логічні помилки. Ось для прикладу один з «шедеврів» сергія лаврова, присвячених лісовим пожежам у Сибіру. Його було надруковано 2 жовтня 2019 року в журналі «Русский пионер» й передруковано на сайтах МЗС росії й ТАСС.
Дымился ствол сосны, дымился ствол берданки,
Трещал в тайге пожар, тайгу окутал смог.
А посреди тайги в охотничьей землянке
Закашлялся во сне невзрачный мужичок.
Проснулся, побежал сквозь дым, как полупьяный,
Наткнулся на ручей, упал, к воде приник.
И вдруг прям на него, как немец из тумана,
С дымящимся стволом выходит дед-лесник.
И выстрел заглушил шум дальних электричек,
Остался у ручья невзрачный мужичок.
В кармане у него нашли коробку спичек
И пачку сигарет с названием «Дымок».
Як бачимо, в уяві автора «дід-лісник», який чомусь вийшов з туману «як німець», спочатку пристрелив «непоказного мужичка», а потім знайшов у його кишені докази можливої причетності до підпалу лісу – пачку цигарок «Димок» і коробку сірників. Незрозуміло також, через які гучномовці до сибірської тайги доносився «шум дальніх електричок».
Але не будемо суворо оцінювати аматорську творчість 72-річного поета-початківця, адже його основна професія – дипломатія. Хоча відвертою антисемітською риторикою сергій лавров, якщо не унеможливив, то поставив під сумнів можливість виконання обов’язків керівника зовнішньополітичного відомства. Адже кожен з його міжнародних партнерів тепер тричі подумає, чи варто зустрічатись, тиснути руку співрозмовнику з репутацією печерного антисеміта. Природно, перед путіним гостро постав вибір, залишати чи відправляти на пенсію свого донедавна вірного й надійного соратника, який, попри пенсійний вік, з 2004 року працює міністром закордонних справ.
Позаяк ситуацію спровокував сам сергій лавров, закономірно виникає питання, а чи не наважився він навмисно пожертвувати кар’єрою й репутацією аби внаслідок відставки уникнути перспективи сісти на лаву підсудних міжнародного військового трибуналу за участь у злочинах проти людства в Україні?
Тим більше, що йому є, з кого брати приклад. Серед російських військовослужбовців, які беруть участь у війні з Україною, останнім часом почастішали випадки «самострілів» – нанесення вогнепальних поранень в руку чи ногу з метою відправки в госпіталь, аби в такий спосіб уникнути участі в бойових діях.
Як би не склалась подальша доля сергія лаврова, через причетність до скандалу з антисемітськими висловлюваннями йому вже ніколи не оминути порівнянь зі страченим за вироком Нюрнберзького трибуналу міністром закордонних справ нацистської Німеччини Йоахімом фон Ріббентропом. А це вже зовсім інше, ніж безневинне прізвисько «Кінь».
Борис Дніпров