Китай вже давно світовий експансіоніст. Дракон, якому тісно на Сході та й на Заході теж. Його крила і лапи все міцніше залазять до Африки, Латинської Америки, Росії. Він черпає там гроші, запроваджує свої виробництва, скуповує активи. Світ забув, коли сміявся з всесильності китайських іграшок на другорозрядних базарчиках. Брендові марки електроніки, космічні станції, авіаносці та інше, що для багатьох країн є ознакою могутності та наукового прогресу, – ось із чим сьогодні асоціюється Китай.
Піднебесну цікавить усе, і Україна становить для неї чималий інтерес. Навіть зараз, коли в нашій країні триває війна, Пекін думає про те, що буде після неї і готовий брати участь у відновленні української економіки, вкладаючи свої інвестиції.
У 2019 році, вперше за всю історію української незалежності, Китай вирвався вперед, обігнавши своїх конкурентів, і став головним торговим партнером нашої країни, обійшовши Росію та європейські країни. У тому році Україна експортувала товарів до Китаю на 3,59 мільярда доларів, а імпортувала – на 9,19 мільярда доларів.
По мірі посилення аграрного бізнесу в Україні збільшився експорт зернових з 26 мільйонів до 533 мільйонів доларів США), кукурудзи (80 % від китайського імпорту), олії та залізорудної сировини.
І все-таки, для України торговельні відносини з Китаєм це не лише економіка та взаємна фінансова вигода. Важливо розуміти, що чим більше наш взаємний товарний оборот, тим важливішим партнером ми стаємо для Китаю, тим більше він буде зацікавлений, щоб наші відносини були стабільними та передбачуваними, адже тоді будь-які потрясіння в Україні сприйматимуться в КНР як економічні втрати, а Китай гроші рахувати вміє. Саме тоді, коли ми станемо бажаним партнером для Китаю, він турбуватиметься і про нашу внутрішню стабільність і безпеку. Розумієте, до чого я веду?
Ось саме, якби українсько-китайські торгові відносини зрушили від сьогоднішніх у два-три рази у бік збільшення, а російська армія при цьому продовжувала бомбардувати наші заводи та красти врожай, то Піднебесна почала б покашлювати у бік Росії, вбачаючи в ній винуватця підриву торгівлі з Україною, отже, своїх інтересів. І тоді Росія, яка позбавлена західних ринків і тому змушена притискатися до Китаю та Індії, сприйняла б це покашлювання як попередження. А Росії, яка оголосила похід проти Заходу в надії на східних партнерів, яких на кожному кроці називає союзниками, і подітися особливо нікуди. Варто з’явитися пропозиціям про продаж енергоносіїв за вигіднішими, ніж російські, умовами, і все – в Кремлі доведеться міняти мешканців. А китайському бізнесу байдуже, з ким торгувати, критерій тут один – вигода. Згодна, яка різниця, якого кольору кішка, головне, щоб вона ловила мишей. Поки що РФ для Піднебесної – це лише джерело дешевої сировини, яка дає Пекіну сміливо дивитися в майбутнє, роблячи свою продукцію більш конкурентною.
Путін це розуміє, тому постійно блефує і, при кожній неприємній для нього ситуації, дістає револьвер, пропонуючи світу зіграти в «руську рулетку». Деякі, особливо довірливі, це сприймають серйозно. Пізніше я напишу статтю, присвячену великій ілюзії – мачизму Путіна, ілюзії, яку старанно кремлівські політтехнологи створювали протягом довгих років, нав’язуючи суспільству образ крутого мужика зі сталевими м’язами (хотіла сказати інше, але всі розуміють, про що я). Та ось не стикується. Людина, що сидить за сорок метрів від підлеглих за куленепробивним склом, з трудом розплющує очі, бо перекачана ботоксом, є лише боягузливим маніяком. Ну, це я трохи відхилилася від теми.
Отже, схема, як і російські газові контракти, проста: або ми боремося за потрібних для нас партнерів, або вони нас не помічають. Поки що Москва для Пекіна незрівнянно більш вигідний друг, ніж Київ. Наше завдання зробити так, щоб КНР у нас була зацікавлена. Чим більше тим краще.
Крім того, потрібно враховувати, що Китай, як, втім і Індія, не горять бажанням отримати вторинні санкції, а тому намагаються дотримуватись вимог антиросійських санкційних пакетів. Ну, а господарям Кремля залишається лише скривджено зітхати. Тому боротьба за контроль за суворим дотриманням антиросійських санкцій – наше завдання номер два.
Підтвердженням такого висновку може стати ситуація з однією з провідних у світі компаній із випуску дронів – DJI Technology Co Ltd. Ця передова у всіх відносинах фірма давно вже влаштувалась в Америці і не поспішає йти звідти, вважаючи, що робота на континенті Нового Світу приносить їй набагато більше доходів, ніж у тій же Росії. Тому після оголошення чергового пакету антиросійських санкцій компанія, швидко прорахувавши прибутки і збитки від їх ігнорування, відразу зробила вибір на користь Заходу. З цієї причини в РФ БПЛА DJI Technology Co Ltd сьогодні не поставляються і поставки такі поки не передбачаються.
До речі, у квітні 2021 року компанія розпочала будівництво нового заводу в Ужгороді вартістю близько 75 мільйонів доларів США, який був орієнтований на збирання аграрних дронів. На жаль, після початку війни компанія припинила будівництво.
На думку держсекретаря США, Китай сьогодні перебуває у скрутному становищі через небажання підтримати Захід у тиску на Росію. Значить, у цей процес потрібно активно втручатися і нам, порушуючи ситуацію на свою користь. Але сьогодні, на жаль, для такої роботи ми не маємо одного з головних виконавців – посла в КНР. І таке становище зберігається вже другий рік. Звісно, коли у диппредставництві відсутній керівник, то робота не зупиняється. Ділові зустрічі, торгові угоди – це, зрозуміло, триває. Але в посольстві, як і будь-якому іншому відомстві, темп завдає лідер.
Якщо викладені мною аргументи на користь економічного зближення з Китаєм мають підстави, то чи варто в українському МЗС потурбуватися і поквапитися з призначенням посла?
Оксана Вільна, спеціально для «Вектор ньюз»
