Наполеон БОНАПАРТ
Автор: Віктор РАДІОНОВ, мовознавець
Уже можемо впевнено говорити, що загалом низький освітній рівень батьків правопису-кривопису 2019 р., їхня нікудишня підготовка, недбальство в роботі стали притчею язиціх. Співголовою Української національної комісії з питань правопису був Максим Стріха, але, схоже, там далеко не в одного стріха поїхала.
Цікаво, ті заблудлі душі хоч самі зрозуміли, що написали-ухвалили, який зміст заклали в правила? Хтось бодай брався ті непевні засади вивіряти? Дуже сумнівно.
«Ощасливили» нас «проєктом», подавши його як мало не одне з головних своїх досягнень. Мов чорну кішку в темних покоях, якої там ніколи не було, побачили в тому слові «латинський корінь -ject».
Тим часом заспівувачі, котрі, як папуга, почали повторювати «проєкт, проєкт», просто не розуміють, що в нетрях кривопису несусвітня йотація цим словом далеко не обмежується. Адже згідно з погано впорядкованими настановами 2019 р. слід писати не лише «проєкт», а й «поєт», «дуєль» і «дуєт», «маєстро» та «менуєт» і т. д.
Це ж треба було так постаратися та вкотре вляпатися! Чи при здоровій пам’яті були крутії, коли затвердили такі недолугі правила? Будь-який природний носій української мови вам скаже, що то бридня, навіть на олії не підсмажена.
У наявності — щонайменше бездумність, зашкарублість мислення, з одного боку, та недбальство й безвідповідальне ставлення до дорученої справи — з другого. Безперечно, життя ще винесе тим горе-володарям наукових ступенів і вчених звань свій суворий присуд.
Прикро тільки за одурених — усіх легковірних і просто недалеких людей, котрі, мов пошесть, підхопили недоладні засади й, не розуміючи до кінця, із чим мають діло, почали ними послуговуватися та направо й наліво розхвалювати нововведення. Надалі тих, хто гадав, що то щось справжнє, істинно українське чи принаймні проміжне на шляху до питомо українського, чекає жорстоке розчарування.
А правда все одно проб’є собі дорогу. І дурман розвіється.
Затяті доморощені «світила» воду правописну замутили
Причина ось такого непривабливого стану речей — засилля в наукових колах дутих знавців української мови, котрі, розперезавшись до краю, затялися підігнати її під свій кривий копил. Зокрема, доморощені «світила» прагнули за всяку ціну позбутися залишків подвійної йотації (Гойя, майя, Савойя, Фейєрбах, фойє — згідно з §90 правопису 1993 р.), з одного боку, та, навпаки, забезпечити аж ніяк не потрібну йотацію для давно усталеного та звичного написання «проект» — з другого.
Не забуваймо також про початкові наміри проштовхнути в кривописі суцільне йотування, які зрештою провалилися. Тут крутії були змушені відступити, але в «проєкт» учепилися мертвою хваткою.
Мовляв, так було в правописі 1928 р. А то для них щось святе, мало не гідне поклоніння.
Проте той «проєкт» необхідно було чимось виправдати, бо навіть у заведенціях 1928 р. саме таке передання на письмі зазначеного слова числилось як виняток. Адже одне з правил для слів іншомовного походження тоді наголошувало: «…сполучення “ое” завсіди не змінюємо» (§ 63). Тобто, крім вищезазначеної одиниці, для запозичень буквосполука «оє» не передбачалася.
Тому виникла потреба дати якесь пояснення, що «проєкт» — це не зміна заради самої зміни. Так на світ Божий з’явилися домисли про «латинський корінь -ject».
І, що прикро, загал проковтнув наживку. Хоча українську мову мало обходить, який там насправді латинський корінь, оскільки слово «проект» у ній морфемно неподільне.
Відсутність у книжників свіжої думки зумовила разючі прорахунки
Далі належало придумати правило, куди той «проєкт» можна було б утулити. Але ж незатертих думок катма, а із зужитих — самі вигадки. Тому книжників закономірно підстерегло кілька прорахунків.
Раніше в розділі «Правопис слів іншомовного походження» (настанови 1946, 1960, 1990 та 1993 рр.) говорилося про українські букви, які відповідають латинським. Натомість у кривописі вже йдеться про передання буквами… звуків. Це був перший заблуд.
Другий — спроба загнати в один ряд одиниці зовсім різного виду, які часто-густо не мають нічого спільного. Виглядало те дійство так: «Звук [j] звичайно передаємо відповідно до вимови іншомовного слова буквою й, а в складі звукосполучень [je], [ji], [ju], [ja] буквами є, ї, ю, я: буєр, конвеєр, плеєр, флаєр, круїз, мозаїка, лояльний, параноя, плеяда, рояль, саквояж, секвоя, фаянс, феєрверк, ін’єкція, проєкт, проєкція, суб’єкт, траєкторія, фоє, єті, Гаїті, Гоя, Єйтс, Савоя, Феєрбах, Маєр, Каєнна, Ісая, Йоганн, Рамбує, Соєр, Хаям, Хеєрдал, Юнона» (§ 126).
Як бачимо, тут усякої тварі навіть не по парі:
1) слова, які перекочували з попереднього правопису («буєр» — «феєрверк»);
2) свіженькі «плеєр», «флаєр», «круїз», «мозаїка»;
3) «ін’єкція», «проєкт», «суб’єкт», «траєкторія» (бо ж -ject!);
4) «очищені» від подвійної йотації «Гоя», «Маєр», «Рамбує», «Савоя», «Соєр», «Феєрбах», «фоє», «Хаям», «Хеєрдал» (от тільки про «майя» якось забули).
Та й, з усього видно, партачі не мали щонайменшого уявлення, навіщо упорядники всіх попередніх мовних засад зберігали ті винятки: «Гойя», «Савойя», «Сойєр», «фойє», «Хойя»…
Водночас для одиниць «ін’єкція», «суб’єкт» у правописі 1993 р. була окрема вказівка: «Після апострофа, е, і, й, ь пишеться є, а не е: бар’єр, п’єдестал, конвеєр, реєстр, феєрверк, абітурієнт, пацієнт; В’єнна, В’єтнам, Ов’єдо, Трієст, Сьєрра-Леоне; Вандрієс, Дієго, Фейєрбах, Готьє» (§ 91, п. 2).
Її кривописні душі, свідомість котрих, як зазначалося вище, потьмарена мареннями про всеосяжну йотацію, перековерсали на свій лад: «Після букв на позначення голосних, після ь і апострофа в загальних і власних назвах звичайно вживаємо букву є: абітурієнт, гомо сапієнс, дієз, дієреза, дієта, карієс, клієнт, конвеєр, пацієнт, реєстр, рієлтор, сієста, траєкторія, феєрверк, фоє; досьє, портьє; круп’є; Марієнбург, Трієст; Сьєрра-Леоне; Арієль, Вандрієс, Дієго, Данієль, Марієтта, Рамбує; Лавуазьє; П’єтро» (§ 130, уст. 3).
Це був третій прокол. Він став вирішальним і просто вбивчим.
Дурниць «маєстро» і «поєт» ніколи не забуть, ну а «пуєбло» — то про Путіна, мабуть
Вийшла рідкісно вдала й чудова зобов’язуха… Ніби створена для «фоє» та «проєкту», про який тепер чомусь забули, хоча тут він був би якраз на своєму місці.
А тепер порівняємо співвідносні правила 1993 і 2019 рр. У першому йдеться про вимогу писати букву «є» після апострофа, «е», «і», «й» та «ь», а в другому в переліку знаків, які передують «є», «й» уже нема, зате додалися «а», «о» та «у».
І що ж це на ділі означає? А те, що в іншомовних словах мають забезпечуватися буквосполуки «ає», «оє» та «ує».
Тоді нехай усі ті, хто так радів появі горе-правопису 2019 р., хто не стомлювався вихваляти та просувати сумнівні нововведення, з обіймами зустрічають кривописні кострубані́:
— логаЄди, маЄстозо, маЄстро, октаЄдр, таЄквондо, тетраЄдр, фаЄтон;
— алоЄ, апноЄ, каланхоЄ, каноЄ, капоЄйра, коЄнзим, коЄрцитивний, коЄфіцієнт, орфоЄпія, поЄзія, поЄт, проЄкт, флоЄма;
— брандмауЄр, димінуЄндо, дуЄль, дуЄнья, дуЄт, екуЄле, інфлуЄнца, конгруЄнтний, менуЄт, муЄдзин, піруЄт, пуЄрарія, пуЄрилізм, пуЄрперальний, пуЄрперій, сарсуЄла, силуЄт, статуЄтка, фуЄрос, фуЄте;
— інтерв’юЄр, інфлюЄнсер, інфлюЄнца…
І мало не забув: доводилося чути про пуебло — іспанську назву індіанських народів. А «пуЄбло» — то, швидше за все, про Путіна.
Перегорнути йотаційну слід сторінку й не стригти мову під ає-, оє-, ує-гребінку
У § 149 горе-правопису сказано: «Географічні назви інших країн передаємо в українській мові відповідно до вимог практичної транскрипції». Тоді як вам нове й, головне, неповторне «практичне» звучання: БуЄнос-Айрес, ВенесуЄла, ПуЄрто-Ла-Крус, ПуЄрто-Рико, ФаЄнца, СуЄцький канал, УЄльс?..
І, напевно, згідно з викривленим баченням суті речей, крім «венесуЄлець» («венесуЄльський»), має бути ще й «генуЄзець» («генуЄзький»), бо ж Генуя, а не «Генуа».
Та й видозміни імен і прізвищ учорашні гінці та підтакувачі кривописних блазнів теж хай тепер приймуть смиренно: АденауЄр, БауЄр, ЕммануЄль, МануЄль, МіхаЄль, ПауЄлл, РафаЄль, СамуЄль, УЄллс, ХайтауЄр (чи навіть ГайтауЄр)… Так і не інакше, позаяк це відповідає проголошеному в § 145: «Про правопис неслов’янських прізвищ та імен див. III розділ «Правопис слів іншомовного походження» (§ 121—140)».
Водночас у кривописі як приклади згадані: Буенос-Айрес (§ 154); дуенья (§ 139); коефіцієнт (§ 82); маестро (§ 140); Нойбауер (§ 136); Пауелл (§ 133); поема (§ 55); поетеса (§ 32); поетка (§ 74); Рафаель (§§ 49, 121, 139, 140); силует (§ 129); Суец (§§ 27, 153), Уельс (§ 124).
Тоді як оцінювати всю вищезгадану кривописну «творчість», унаслідок якої на світ Божий мали б з’явитись оті покручі? Як гарячку чи як нехлюйство?
Схоже, вилізла боком звична для тієї братії робота на галай-балай. Просто недозачистили положення, які передбачали всеосяжне йотування.
Звичайно ж, уся та притягнута за вуха, несусвітня йотація — повний відстій. Однозначно, що цю брудну сторінку слід перегорнути, а то й просто вирвати, зіжмакати та викинути.
Що ж до батьків кривопису, то вони зганьбилися на всю країну. Не треба було задаватися та лізти в основний закон мови з брудними руками й нечистими помислами.
Доводиться вкотре повторювати: дітище наших репаних володарів наукових ступенів і вчених звань незадовільне в змістовому відношенні й не має під собою наукової основи. Тож місце кривопису — на смітнику.
Кажу про це прямо, бо йдеться про той випадок, коли мовчати — себе не поважати.
