Офіційний Київ незабаром може визнати Республіку Косово – підставу для цього дає заява Верховної Ради про визнання Чеченської Республіки Ічкерія тимчасово окупованою (окупант – рашистська федерація).
Визнання Україною Косова – питання назріле. Тривалий час Київ ішов у фарватері московської політики на Балканах, навіть коли зазнав збройної агресії та спроб анексії частини українських територій. Але цього року кремлівський режим розв’язав повномасштабну війну, яка серед іншого висунула на порядок денний Верховної Ради актуальну тему.
Косово нині – надійний союзник України в Південній Європі. А після жовтневої заяви парламенту побоювання опонентів, що визнання Києвом Приштини – це «прецедент для Криму», вже не здаються слушними. Якщо Ічкерія – не прецедент для Криму, то Косово – й поготів – наголошує оглядач Віталій Портников, закликавши законодавців виправити давню політичну помилку, відкинути політичну аморальність та визнати Косово.
Отже, вирішальне слово нарешті має сказати Верховна Рада в голосуванні за поданий народним депутатом Олексієм Гончаренком проєкт постанови про визнання державного суверенітету та незалежності Косова. Документ уже опрацьовує комітет з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва. Але… чи підтримає фракція «Слуги народу» ініціативу не їхньої політсили?
Автор цих рядків спілкувався в Приштині з багатьма співбесідниками – косоварами і громадянами України. Людям байдуже, представник якої партії подав проєкт. Цікавить лише результат – саме той, за який уже голосує народ своїми щоденними справами, налагодженням і зміцненням співпраці, розвитком відносин. І в Києві слово носія верховної влади України звучить в унісон з думкою народу й чинної влади Косова. Остання послідовна у своїх заявах, зокрема президентка Косова Вйоса Османі закликає світ більше допомагати Києву й не рівняти агресора і жертву. У серпні 2022 року глава балканської держави адресувала на Банкову листа, в якому привітала з Днем незалежності України президента Володимира Зеленського і наш народ. Слова пані Османі не потребують коментарів: «Ми з вами духом, ми з вами ділами й ми будемо з вами до перемоги України».
Принагідно – важливий штрих до портрету молодої балканської держави: головний судовий орган ООН – Міжнародний суд – своїм рішенням від 22 червня 2010 року визнав проголошення незалежності Косова (17 лютого 2008 року) таким, що не порушує міжнародне право.
Картини з Приштини
На батьківщини Великого Кобзаря, як і в усьому світі, широко знане ім’я католицької черниці-доброчинниці Матері Терези – Нобелівської лавреатки. Вона народилася в сім’ї косовських албанців, які жили в Скоп’є – тобто в столиці тепер незалежної держави Північної Македонії. У Приштині відвідувачі музею полюбляють фотографуватися біля унікального портрету благодійниці, зробленого з безлічі кольорових металевих скрепок (Мати Тереза об’єднувала багатьох людей своїми добрими справами).
І Республіка Косово, коли встановить дипломатичні відносини з Україною, вже не буде, як раніше, terra incognita для сотень тисяч жителів Києва, Львова, Одеси, Донецька, Луганська, Сімферополя, міст і сіл у різних куточках України.
Уже зараз бачимо, як скресає крига. А незабаром на багатьох українців чекає одкровення: на заході Балканського півострова біля Шарських гір будує своє майбутнє демократична, дружня, відкрита світові держава, яка поважає права людини, забезпечує верховенство права та готується у свій час прийти з високо піднятою головою в багатонаціональну сім’ю Європейського Союзу.
Поділюся особистими враженнями – кілька штрихів до картини життя киянина-журналіста в Косові. Минулого тижня поза буднями інформаційної роботи трапилася випадкова, але показова зустріч з відомим митцем і вченим. Підкупає ставлення косоварів до гостей. Просто на вулиці Приштини перехожий (як з’ясувалося – професор Хайруш Фазліу), почувши українську мову, підійшов до іноземців – чоловіка й трьох жінок. Авторові цих рядків назвався художником, дізнавшись, що перед ним газетяр. «Я написав картину про Україну, – сказав пан Хайруш. – Якщо вам цікаво, то запрошую подивитися. Я тут неподалік живу».
Так двом киянам, які мали час відвідати майстерню митця, не лише пощастило ознайомилися з цікавим творчим доробком знаного майстра пензля, а й познайомитися з членами його родини. Ми обмінялися думками, відчули щире, приязне ставлення до українців, солідарність і підтримку народу в боротьбі проти агресора. На рівні народної дипломатії такі зустрічі – не рідкість. «Ви бували в Україні? – спитали художника гості. «Ніколи не був, – розвів руками пан Хайруш. – Але маю там друзів». Зроблені журналістом світлини професор, з дозволу автора, поширив у соцмережах і анонсував наступні знайомства – з друзями-українцями в Приштині та Скоп’є.
Тоді подумалося: у березні війна забрала мого харківського друга-художника, щирого патріота й вояка-добровольця, заслуженого діяча мистецтв України Сергія Пущенка… А за пів року в Приштині Всевишній дав у друзі митця-однодумця – знаного в Європі та світі. За непоправною втратою сумуватиму все життя, світлу пам’ять героя бережу і – тисну руку новому дарункові долі.
Ще один факт: Національна спілка журналістів України у взаємодії зі співорганізаторами програми «Journalists-in-Residence Kosovo» від весни цього року активно розвиває міжнародний проєкт. Ініціатива європейських партнерів спрямована на підтримку українських медійників у час війни та створює умови для плідної професійної роботи учасників програми. На цей час уже 11 представників преси з різних регіонів України живуть і працюють у Приштині. НСЖУ наголошує на важливості захисту журналістів: програма дає змогу колегам залишатися в професії і працювати на інформаційному фронті. Спілка вдячна за допомогу й вияв солідарності Європейському центру свободи преси та ЗМІ, Асоціації журналістів Косова та державним органам цієї країни.
Щойно в Приштині завершився міжнародний форум «Жінки, мир і безпека», в якому взяли участь до 130 промовців з понад 30 країн, п’яти континентів (загалом більш як 400 учасників – світових лідерів, експертів, науковців, представників громадянського суспільства та молоді).
Народна депутатка України Євгенія Кравчук (фракція «слуг народу») і заслужений журналіст України Людмила Мех виступили на зібранні з промовами та мали честь прийняти з рук президентки Республіки Косово Вйоси Османі відзнаку всім жінкам України.
Уперше в новітній історії президентською медаллю «За заслуги» нагороджено українок – за мужність, жертовність та надзвичайний внесок у захист цінностей свободи і демократії. «Ми почули дуже зворушливі історії від українських жінок, які нагадують нам про наше болісне минуле, боротьбу за свободу і водночас підтверджують безпрецедентну стійкість жінок», – зазначила глава держави по завершенні церемонії нагородження.
Народи схожої долі
Що заважає Києву, який боронить свою землю на полях боїв, здобути перемогу на такій важливій балканській ділянці дипломатичного фронту? Республіка Косово – щирий друг і надійний союзник Києва. Це підтверджують дедалі ширші зв’язки, контакти косоварів з українцями на різних рівнях і в різних сферах життя. Спільні міжнародні проєкти громадських організацій обох країн, волонтерська допомога, та навіть просто зустрічі-знайомства людей на вулицях столиці Косова («Ви звідки?», «Ми з України», «Слава Україні!») тепер не дивина, тому що – війна. Біда в нашому спільному європейському домі. А в біді, як відомо, пізнаються друзі. І жодні кордони не стають на заваді, коли йдеться про милосердя, цінність людського життя, доброчинність…
У Запоріжжі цьогоріч з’явився мурал «Косово з Україною» («Kosovo stands with Ukraine»), виконаний у кольорах національного прапора нашої країни – це артпроєкт митців з Приштини.
А до військового шпиталю в історичне місто на Дніпрі, яке потерпає від рашистських ракетних обстрілів, косовари-підприємці з фармацевтичної компанії Dreni Pharm за сприяння військовиків миротворчої місії та волонтерів відправляють гуманітарні вантажі – ліки, медичне обладнання тощо.
Нині в Приштині можна побачити і сім’ї біженців, і українців, які в Косові мають родинні зв’язки, і працівників преси – учасників міжнародної програми професійного захисту медійників. Це нова реальність у молодій державі, що здобула незалежність після розпаду в ХХ столітті Югославії, після вчиненого сербами геноциду косовських албанців…
І теперішнє зближення українців з косоварами – людьми схожої долі – це також нова реальність в історії народу, який живе обабіч Дніпра й зазнав геноциду. Цей злочин вчиняв кремлівський режим як у минулому столітті (штучний Голодомор), так і в нинішньому – йдеться про знищення української нації як такої. Наша держава ініціювала порушення відповідної справи в Міжнародному суді. Але найперше й найважливіше – для реалізації принципу невідворотності покарання належить створити міжнародний спеціальний Трибунал, визнати державу-агресора – спонсором тероризму та визнати вчинення геноциду проти українського народу – до цього закликає, зокрема, Світовий конгрес українських юристів.
Для агресивного утворення зі столицею в місті-усипальниці терориста-комуніста ульянова є влучне визначення – «імперія награбованих земель». Над її урядами завжди тяжіла психологія злодія – та «державна конструкція ніколи не може бути ані сильною, ані спокійною», пророкував колишній сотник війська Української Народної Республіки, мислитель і митець Євген Маланюк – свідок розстріляного національного відродження 1930-х років. І досі одіозна держава-терорист показує всьому світові свою злодійську сутність.
Але ж і після прийдешнього розпаду кримінального царства та його неминучої дезінтеграції якісь окраїни залишаться в сусідстві з Україною. І десь бовванітиме місто-символ непохованого трупа минулої епохи. Тож важливо саме в цій війні зусиллями всього цивілізованого світу остаточно зробити так, щоб агресія й можлива ядерна загроза більше ніколи не фонтанували з уламку імперії терору, на кремлівських баштах якої досі стирчать криваві пентаграми.
Київ має перемогти гідру рашизму – це історична місія українського народу та його союзників, чий цивілізаційний вибір – свобода й демократія.
Ми кажемо: слава Україні та її героям! І так само кажуть тепер не лише в нашій країні.
Ці слова ми часто чуємо на Балканах, у гостинній Приштині – столиці справжніх Друзів України.
Сергій Шевченко, спецкор МІА «Вектор ньюз»
Фото автора
м. Приштина (Республіка Косово)
