Відкритий лист до Міністра освіти і науки України з приводу українського правопису

Нещодавно заступник директора Українського центру оцінювання якості освіти Василь Терещенко зробив безвідповідальну заяву, що «у 2024 р. востаннє блок завдань НМТ з української мови не передбачатиме завдань на перевірку орфографічних норм, що зазнали змін згідно з новим правописом». Також він повідомив, що «з 2025 р. завдання зовнішнього незалежного оцінювання будуть укладатись відповідно до нової редакції правопису».

Ця заява викликала хвилю обурення серед української громадськості, серед усіх тих, кому не байдужа доля рідної мови. Такі наміри чиновників УЦОЯО, а тим більше дії, якщо вони будуть учинені, неприпустимі в правовій державі, якою згідно з нашою Конституцією є Україна.

Річ у тім, що урядова постанова «Питання українського правопису» від 22 травня 2019 р. № 437, якою затверджено нові мовні правила, прийнята з перевищенням повноважень. Незаконність дій Кабінету Міністрів України, який не наділений правом затверджувати правопис, очевидна навіть для першокурсника юридичного факультету.

Тому постанова № 437 була оскаржена в суді. Позивачі просили визнати її протиправною та нечинною.

28 січня 2021 р. Окружний адміністративний суд м. Києва постанову № 437 скасував. Феміда наголосила, що Уряд «діяв поза межами своєї компетенції та з порушенням законодавства, що регулює порядок прийняття нормативно-правових актів».

Потім судове рішення без законних на те причин, посилаючись на Вікіпедію як джерело права (яке безглуздя!), скасувала апеляційна інстанція. Тож нині питання чекає свого остаточного розв’язання Верховним Судом України.

Отже, доки свого слова щодо законності постанови № 437 не сказала найвища судова ланка нашої держави, ніхто не має права вчиняти будь-які дії, спрямовані на втілення в життя положень зазначеного урядового акта, зокрема й на впровадження правопису 2019 р. Це очевидне з правового погляду питання, тому дуже прикро, що чиновники УЦОЯО, зокрема й високопоставлені, не розуміють таких простих речей.

Крім того, що мовні настанови 2019 р. затверджено незаконно, з перевищенням повноважень Уряду, вони є ще й свідченням поганої опрацьованості та недбальства в роботі їх укладачів, рясніють численними грубими помилками та недоладностями. Недарма так звану нову редакцію правопису в народі прозвали кривописом. Це ганебне й досі не бачене явище в науковому світі!

Тому з мовознавчої точки зору впровадження тих горе-правил в освіту, укладання відповідно до них завдань зовнішнього незалежного оцінювання також було б украй безвідповідальним кроком.

На підтвердження наявності в кривописі безглуздих нововведень, засадничих і кричущих помилок є такі докази:

1. Давно немає тих носіїв мови, які говорили [осени], [со́ли]. Тому повернення такої вимови та написання в обіг (п. 1 § 95 кривопису) позбавлене розумних підстав. Подібні слова тієї самої відміни й відмінюватися мають однаково: гусінь — гусені, то й осінь — осені; міль — молі, то й сіль — солі…

2. Одна із засад українського правопису — історична. Їй явно суперечать нові положення про «тетання» (§ 123). Такі вимова й написання нав’язані галичанам польськими поневолювачами. Крім того, прийнятність уживання як «ф», так і «т» в словах грецького походження («анафема» й «анатема», «дифірамб» і «дитирамб», «кафедра» і «кате́дра», «логарифм» і «логаритм», «міф» і «міт») аж ніяк не йтиме на користь усталенню письма. Це спроба повернення з мороку потойбіччя давно віджилого. А такої нісенітниці, як «Афіни» й «Атени» водночас (пиши власну назву, як заманеться), годі деінде знайти. Це ж несусвітність: поїхав у Афіни, а приїхав у Атени.

3. Батьки кривопису до такої міри незграбно виклали правило про слова грецького походження (§ 123), що згідно з ним ім’я Теодор в українській мові бути може, а от Федір — аж ніяк. Виявилося, що серед слів, «узвичаєних в українській мові з ф», ім’я Федір не числиться.

4. Розробники кривопису дуже недоладно подали правило про утворення іменників на означення осіб жіночої статі (п. 4 § 32). Згідно з ним виходить, що жіночим відповідником до іменників чоловічого роду «дурень» і «дурник» є не «дурепа», а «дурниця».

5. Кривописні діячі після довгих блукань манівцями поглумилися над наукою про мову й зарахували до числівників іменники «третина», «чверть» і «половина» (уст. 3 п. 1 § 107), чим остаточно заплутали і себе, і громадськість.

6. Творці кривопису, будучи далекими від наукового підходу, назвали дробовим невідмінюваним числівником усічену основу «пів» у складних словах, яка давно стала чимось на зразок приростка, і, керуючись таким засадничо хибним підходом, витворили плутане правило про написання того «пів» разом або окремо (пп. 7 п. 1 § 36). Проте відомо, що, пройшовши тривалий шлях свого розвитку, «пів» набрало зв’язаності вживання та поступово втратило відмінюваність. Але в українській мові відношення між словами виражаються за допомогою закінчень, і вона не знає невідмінюваних іменників, вінцем яких є приголосний. Тому в нашій мові «пів» здавна пишеться разом з іменниками як у називному, так і в родовому відмінку.

7. В українській мові є іменники «піваркуш» і «піваркуша», між значеннями яких немає ніякої засадничої різниці. І перше, і друге зводяться до «половини аркуша». Проте винуватці кривописного безладу постановили, що має бути «піваркуш» і «пів аркуша» (пп. 7 п. 1 § 36), але ж слово «піваркуш» у родовому відмінку — «піваркуша». Тобто згідно з кривописом може бути і «піваркуш», і «піваркуша», і «пів аркуша». А чи доцільно називати притомними людей, котрі вважають, що «пів» у слові «піваркуш» нібито «не виражає значення половини»?

8. Укладачі кривопису зарахували до дієприкметників активного стану теперішнього часу прикметник «квітучий» (пп. 1 п. 1 § 119). Також виявилося, що вони просто не розрізняють прикметники й дієприкметники.

9. Горе-володарі наукових ступенів і вчених звань нав’язали всім нам подвійний кличний відмінок як щось єдино правильне (§ 87), перекресливши набутки мовознавства попередніх десятиліть, а також підваживши творчість провідних українських письменників. А нововведення із «зануренням» прізвищ у кличний відмінок (§§ 74 і 87) — це просто зразок не чуваного досі дикунства.

10. Добірне кривописне товариство, постановивши писати «Атлантика» (п. 2 розд. III § 129), але «Атлантік-Сіті» (пп. 4 п. 3 § 154), показало повне нерозуміння того, що однією із засад нашого правопису, другою за значущістю, є морфологічна, згідно з якою наростки спільнокореневих мовних одиниць відтворюються однаково, тобто якщо передбачено написання «Атлантика» (з наростком -ик), то обов’язково має бути «Атлантик-Сіті» (теж із наростком -ик).

11. Родоначальники кривопису заплуталися до краю з уживанням букв «и» та «і» в найменуваннях місцевостей на земній кулі. Відповідно до їхньої непевної вказівки (п. 4 розд. І § 129) помилковим є написання з «і» перед [j], наприклад, таких географічних назв: Балтійськ (Московщина), Баян-Улгій (Монголія), Ванімійн (Австралія), Везувій (Італія); Вуолійокі (Фінляндія), Сервійон (Франція), Сійом (Індія); Гієстр (Франція), Сієна (Італія); Поліїрос (Греція), Ціїн (Китай); Андіюр (Індія), Ітіюра (Аргентина), Сіюні (Іран); Чикіян (Перу).

12. Ще одним свідченням безладдя, породженого кривописними небожителями, стала їхня недотепна настанова, відображена в п. 3 розд. ІІІ § 129. Згідно з нею мало би бути нісенітне «и», а не «і» в найменуванні таких точок на земній поверхні: Ванджійський хребет (Таджикистан); Бодончійн-Гол (Монголія), Камчійська гора (Болгарія), Салчійле (Румунія); Акшій (Казахстан); Гура-Шуцій (Румунія).

13. Своїми позбавленими розумного змісту веліннями хрещені батьки кривопису зганьбилися на всю країну. Вінцем їхнього недоладного творіння стало недолуге правило (§ 130, уст. 3), відповідно до якого слід писати з «є»:
— «анаєроб», «ваєсит», «екаєрбій», «логаєди», «маєстозо», «маєстро», «Міхаєль», «октаєдр», «таєквондо», «тетраєдр», «Фаєнца», «фаєтон»;
— «артерієктомія», «Габрієль», «Данієль», «Денієль», «дієреза», «рієлтор», «Сієтл», «соцієта»;
— «алоє», «аноєзія», «апноє», «голоєдр», «каланхоє», «каноє», «капоєйра», «коєнзим», «коєрцитивний», «коєфіцієнт», «орфоєпія», «поєзія», «поєт», «проєкт», «флоєма»;
— «брандмауєр», «Буєнос-Айрес», «Венесуєла», «димінуєндо», «дуєль», «дуєнья», «дуєт», «екуєле», «інфлуєнца», «конгруєнтний», «менуєт», «муєдзин», «піруєт», «пуєрарія», «пуєрилізм», «пуєрперій», «Пуєрто-Ла-Крус», «Пуєрто-Рико», «сарсуєла», «силуєт», «статуєтка», «Суєцький канал», «Уєллс», «Уєльс», «фуєрос», «фуєте»;
— «інтерв’юєр», «інфлюєнсер», «інфлюєнца»…

Про безчестя з кривописом нині відомо на весь світ. Усього вищезазначеного вже не вдасться замовчати та приховати.

Тож не вийде вдавати, що так і треба, що нічого не сталося. Рано чи пізно ганебному явищу доведеться дати оцінку. Поки що ж закликаю вас згорнути впровадження правопису-кривопису в галузі освіти, узагалі відмовитися від цієї непевної затії.

У молоді навіть на підкірці головного мозку не повинно й сліду залишатися від кривописних покручів: «авкціон» «архиєрей», «віцеконсул», «гакер» (замість «хакер»), «госпіc», «Ґеорґ», «Демостен», «дитирамб», «дияконеса» (узагалі казна-що), «до Лондону», «ексміністр», «експрессекретар», «ирій», «ирод», «контрадмірал», «мітологія», «оберофіцер», «павза», «пів аркуша», «пів Києва», «пів України», «попідол», «проєкт», «рієлтор», «фавна»…

Віктор РАДІОНОВ,
мовознавець, учасник бойових дій,
нині військовослужбовець