Пам’ятаєте, як під час анексії українського Криму 2014 року володимир путін виправдовував віроломне порушення Будапештського меморандуму 1994 року про гарантії безпеки України в зв’язку з приєднанням до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї та Договору 1997 року про дружбу, співробітництво й партнерство між РФ і Україною?
Нагадаю, на спеціально скликаній прес-конференції володар московського Кремля тоді вперше ошелешив світову громадськість заявою про те, що через «державний переворот», внаслідок якого «владу в Києві захопив нацистський режим», Росія не вважає за необхідне дотримуватись міжнародних зобов’язань, взятих перед Україною про гарантії безпеки, стратегічне партнерство, непорушність державних кордонів, повагу до територіальної цілісності тощо.
Таким чином, порушивши процедури, передбачені Віденською Конвенцією про право міжнародних договорів 1969 року й навіть встановлений національним законодавством порядок, почесний доктор, член вченої ради юридичного факультету Санкт-Петербурзького університету одноосібно вирішив денонсувати міжнародні угоди, які до нього підписував президент РФ Борис Єльцин й ратифікували Федеральні Збори (парламент) РФ. Своїми брутальними діями кремлівський старець створив небезпечний прецедент, якщо не ігнорування, то принаймні зневажливого ставлення до дотримання принципу наступності права.
Прикро, але доводиться констатувати, що через десятиріччя кровопролитної українсько-російської війни в нашій державі знайшлися політики, схильні вирішувати складні питання в спосіб, запропонований путіним. І не якісь там маловідомі маргинали, а народні депутати, члени провладної фракції «Слуги народу» Верховної Ради України. Натхненні прикладом російського диктатора, вони вирішили також не заморочуватись збереженням, перенесенням і використанням елементів попередньої стадії законотворчості на наступну. Йдеться про нехтування «шариковськими методами» норм Конституції України й бажання відмінити дію раніше прийнятих законів, які гарантують права військовослужбовців і працівників силових структур на пенсійне забезпечення.
Закономірно виникає питання, хто ж кого в цій ситуації зраджує? «Слуги народу», лукаво оббріхуючи людей в погонах, чи колишні військовослужбовці, які в досить молодому віці «заприсягалися ніколи не зрадити народу України»? Для тих, хто ніколи в очі не бачив тексту військової присяги, наведу уривок з неї, аби цивільні особи зрозуміли, що право на пенсійне надається військовослужбовцям за те, що вони протягом 20-30 років: «були вірними й відданими народу України, сумлінно й чесно виконували військовий обов’язок, накази командирів, неухильно дотримуватись Конституції і законів України, зберігали державну і військову таємницю».
Звичайно, ініціативи вітчизняних законотворців викликають закономірний протест військових пенсіонерів. Але, крім природного бажання відстояти свої права, отримати відшкодування моральних і матеріальних збитків, серед них набувають популярності політичні лозунги.
Помилкове рішення українського парламенту з цього питання в середньостроковій перспективі може призвести також до настання інших негативних наслідків. Якщо запропоновані парламентською більшістю законопроекти будуть прийняті Верховною Радою й підписані Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України, безрадісна перспектива паралічу судової системи стане реальною. Адже вже зараз українські адміністративні суди, перебравши на себе частину функцій Пенсійного фонду України, ледь справляються з розглядом справ про перерахунок пенсійного забезпечення військовослужбовців.
2014 року відомий російський опозиціонер Борис Немцов назвав путіна «й…бнутим». Обурена рівно на проплачену суму гонорару група провладних активістів відразу ж звернулась до Слідчого комітету РФ з вимогою притягнути опозиціонера до відповідальності за образу представника влади. Але там кримінальну справу порушувати не стали. Після лінгвістичної експертизи працівники Слідкому передали зібрані на бунтівника й лихослова матеріали в мировий суд, який так нічим не закінчився.
Цікаво, а якби російська юриспруденція підтвердила поставлений Борисом Немцовим діагноз путіна, українські парламентарії зважили б не це, чи продовжували торувати собі шлях, мавпувати рішення бункерного діда?
Борис Дніпров
