Тарас Чорновіл покинув палити. Ну, практично… Це для мене стало одкровенням. Ну, а те, що сам Тарас В’ячеславович завжди відверто говорить про українську політику, про яку знає якщо не все, то багато чого – факт відомий.
Він у ній фактично з 1990 року, коли став депутатом Львівської обласної ради, яка йшла в авангарді боротьби за незалежність України.
З 1995 року — референт з політичних питань у свого легендарного батька, В’ячеслава Чорновола. Іще через чотири роки він стає співробітником апарату Народного Руху України й головним редактором знаменитої в той час газети «Час».
У 2000-му Тарас обраний депутатом Верховної Ради, встигнувши за час перебування в ній побувати у двох діаметрально протилежних фракціях — «Наша Україна» і «Регіони України».
А між ними (очевидно, для всієї повноти політичних відчуттів) він опинився ще й у «Центрі»…
Сьогодні Тарас В’ячеславович повною мірою може називати себе справжнім політичним експертом, який, починаючи з кінця 80-х, боровся за декомунізацію України. Але в результаті вона «має те, що має». У тому числі й завдяки людині, якій батько Тараса програв (або йому «допомогли» програти) на перших в Україні президентських виборах 1991 року.
Саме тоді (а не зараз), на мій погляд, Україна й почала процес декомунізації. Насамперед, усередині себе. А він іде дуже важко, болісно. І найпростіше в цьому «лікуванні» — перейменування вулиць і міст. Хоча і тут трапляються приклади (вживаючи мову комуністичних газет) волюнтаризму. Із одого з таких випадків Тарас Чорновіл і почав своє інтерв’ю «Вектор Ньюз».
Далі буде…
