Минуло 13 років з того часу, як 9 квітня 2003 року американські війська зайняли столицю Іраку Багдад. Підставою для інтервенції США й союзники називали розробку зброї масового ураження й боротьбу з режимом Саддама Хусейна. 30 грудня 2006 року колишній президент був захоплений американськими військами й страчений.
Суддя Ризгар Амін, який очолював трибунал до 2006 року, розповів про деякі подробиці процесу над С.Хусейном і про вплив на процес адміністрації Джорджа Буша.
Сам же Р.Амін уже після сьомого засідання трибуналу подав у відставку з поста голови трибуналу й брав участь у ньому вже як звичайний суддя.
Із суддею Аміном Ризгаром розмовляє тележурналіст Салям Мусафір.
Як був створений трибунал, як він проводився й чому наш співрозмовник подав у відставку? Про це ми поговоримо із суддею Аміном Ризгаром — першим головою трибуналу, який судив Саддама Хусейна.
С.М.: Спасибі, що погодилися дати інтерв’ю. Скажіть, якими були умови проведення трибуналу й що це за закон, за яким трибунал був створений?
А.Р.: Дякую за запрошення. Добре відомо, що після скинення диктаторів їх судять. І Ірак тут не виняток. У 2003 році до влади прийшла коаліційна тимчасова адміністрація (ВКА). Трибунал над С. Хусейном створювався у два етапи: на першому етапі були створені ВКА й Рада Управління Іраком із 25 осіб (СУІ). На другому етапі були створені національні збори й прийняті закон. Глава ВКА наказав СУІ створити трибунал. 15 липня 2003 року СУІ ухвалила рішення щодо створення комітету з трибуналу з п’яти осіб. А в грудні 2003 року був прийнятий Закон, згідно з яким був створений спеціальний кримінальний суд Іраку по злочинах проти людства. Цей закон, який складається з декількох статей, був створений на основі міжнародного карного закону.
С.М.: Вибачте, що перебиваю. У цьому законі були тільки статті з міжнародного кримінального кодексу чи в ньому були й статті зі старого й добре відомого «Багдадського кодексу про покарання»?
А.Р.: Ідея створення трибуналу виходить за рамки звичайного судочинства Іраку й не пов’язана з радою суддів. Але в самому тексті закону є вказівки на застосування закону про покарання, навіть зі скасованого Багдадського кодексу й із чинного в Іраку з 1969 року закону про покарання, а також із військового закону про покарання. А до самого закону 2003 року був процесуальний додаток, який судді могли змінювати, зокрема могли змінюватися процесуальні правила ведення процесу й правила збору доказів.
С.М.: А чому при виборі глави трибуналу зупинилися саме на Вашій кандидатурі?
А.Р.: Закон 2003 року був скасований, і в 2005 році національні збори прийняли новий закон, який складається із 40 статей. Були затверджені 70 статей, які стосуються процесуальних дій. Була змінена й сама назва суду — він став називатися Вищим іракським кримінальним судом.
Що стосується мого обрання суддею, то так склалися обставини. На вимогу спеціального кримінального суду, провінція Курдистан мала направити в цей судовий орган своїх суддів. У той час керівництво провінції Курдистан розташовувалося у двох містах — у Сулейманії і в Ірбілі, де було міністерство юстиції. Моя кандидатура була висунута від міністерства юстиції, і я поїхав у Багдад. Відповідно до закону про суди, голови колегії суддів обираються голосуванням, як це передбачено й міжнародними законами. У карній колегії нас було п’ятеро суддів, хоча по старому іракському закону в колегію входило тільки три судді. Ось із цих п’яти суддів мене й обрали.
С.М.: Почалися засідання, і ми побачили, що вони транслювалися в записі, а не в прямому ефірі. Якими були Ваші відчуття після початку першого засідання, який була атмосфера здійснення правосуддя відносно людини, яка правил країною сорок років?
А.Р.: Коли ми приїхали в Багдад, я був головою кримінального суду. Я вірив, що суд має відбуватися відповідно до правильних юридичних процедур, відповідно до закону про суд і відповідно до чинних іракських законів. Я вважав, що суд має проходити в повній відповідності до вимог закону й так, як мені підказує совість. Я намагався створити атмосферу справді справедливого правосуддя, і атмосфера була зовсім нормальною.
С.М.: Пане Аміне Ризгар, однак після сьомого засідання Ви подали у відставку з поста голови колегії суддів. Точніше сказати, це трапилося під час восьмого засідання. Яка причина? І чи правда те, що ми читали в газетах про Вашу відставку?
А.Р.: Ця відставка була штучною, сфальсифікованою й виходила не від мене. Як ви знаєте, атмосфера в суді була напруженою — із самого початку й до його закінчення. Ті теоретичні положення, які є в законі про суд, багаторазово порушувалися різними сторонами. Атмосфера, необхідна для продовження суду, порушувалася й щодо мене, і мене це зовсім не надихало, хоча я продовжую вірити в неупередженість і незалежність суду й суддів. Ми намагалися протистояти тому, що впливало на хід суду й на сам суд. Закон диктує свої правила поведінки, і коли я почуваю, що моя незалежність викликає сумніви, то я, звичайно ж, маю подати у відставку.
С.М.: Ми від Вас почули, що Ви подали у відставку через чинений на Вас тиск. Цей тиск був із американської чи з іракської сторони?
А.Р.: Як я вже говорив, атмосфера була не кращою через численні політичні складові. Серед цих складових були й сили, які перебувають при владі, й інші політичні сили, а також сили, які були при владі раніше й частина яких перебуває зараз за кордоном.
Як ви знаєте, трибунал був організований за наказом керівника американської цивільної адміністрації, яка, у свою чергу, доручила його створення СУІ. Природно, що США зіграли певну роль і в створенні трибуналу, і в його фінансуванні, на що іракський уряд у той час був неспроможний. Навіть бюджет трибуналу затверджувався в СУІ. Як я вже говорив, атмосфера під час роботи трибуналу була несприятливою, рішення про його створення ухвалювалося поза рамками іракської судової системи. А Рада міністрів відіграла в роботі трибуналу істотну роль. Наприклад, призначення суддів відбувалося за узгодженням із Радою міністрів, із якою кандидатури узгоджувалися, навіть якщо судді висувалися Радою суддів. Призначення суддів, їх переміщення, забезпечення, виплату зарплат і премій я провадив за вказівкою Ради міністрів. Але вплив Ради міністрів відповідав нормам закону. І я дивуюся авторам цього закону, які використовували положення міжнародних законів щодо незалежності суду, але при цьому допускали втручання Ради міністрів у призначення суддів і в їхнє забезпечення. Я хочу сказати, що негативний вплив на суд чинився, скоріше, зсередини.
С.М.: На восьмому засіданні суду почався розгляд справ про суті, і першою стала справа м. Дужейль (місто за 60 км від Багдада, у якому був вчинений напад на кортеж С.Хусейна, у результаті чого в місті провели каральну операцію — було страчено 143 осіб, серед яких діти до 13 років – прим. перекладача). Чи вважаєте Ви, що справа Дужейль серед усіх обвинувачень, висунутих проти С.Хусейна, була найважливішою? Адже, серед інших обвинувачень, могли бути й більш важливі для історії сучасного Іраку.
А.Р.: На практиці ми як кримінальний суд не могли вимагати розгляду якоїсь певної справи, бо справи передаються від слідчих суддів. Коли справа передається, то кримінальний суд може зажадати її перегляду касаційною комісією, яка існувала при трибуналі й складалася з дев’яти суддів, які розглядали рішення слідчих суддів і кримінального суду. Я хотів, щоб протести на рішення суду подавалися від імені касаційного суду Іраку, а не від цієї комісії, створеної при суді всупереч чинному в Іраку порядку. Звичайно, при розгляді цієї справи закон був порушений. Коли суд виносить рішення, то воно має бути негайно виконане. Винятками є смертні вироки, виконання яких має деякі особливості. За законом, остаточні рішення суду після закінчення 30 днів виконуються.
С.М.: Як говорять іракські, арабські й навіть міжнародні дослідники, винесений смертний вирок і його швидке виконання спричинили втрату величезної кількості інформації, яку можна було б одержати від страченого С.Хусейна. Можливо, швидким виконанням вироку хтось хотів приховати інформацію про весь період його правління. Як Ви вважаєте, із юридичної точки зору, чи був вирок суду правильним? І чи правильним було його виконання в день винесення?
А.Р.: Я насправді принципово виступаю проти смертної страти й вимагаю її скасування в Іраку, яким би не був злочин. Навіть у міжнародному кримінальному суді немає покарання у вигляді смертної страти. Питання покарання розглядалося в законі про трибунал, який, із точки зору спеціалізації, розглядає масовий геноцид, злочини проти людства, військові злочини, порушення іракських законів і втручання до суду. Для розглянутих у цьому законі злочинів покарання в Іраку не передбачені. У 1959 році Ірак ратифікував угоду про заборону масового геноциду, яка була підписана в 1948 році. І в нас не було покарань за масовий геноцид і за злочини проти людства. Формальна сторона покарання в цьому трибуналі відправляє нас до міжнародних судів, бо покарання за ці злочини немає й у законі про трибунал, і в іракських законах, тому треба звертатися до карних прецедентів або до рішень міжнародних судів. А в міжнародних судах немає покарання у вигляді страти. І це юридична проблема. Інша проблема – це те, що виконання покарання, відповідно до іракського закону про кримінальні суди, не допускається в дні офіційних вихідних і в дні свят, пов’язаних із релігією, яку сповідує засуджений. А вирок С.Хусейну був виконаний у вихідний день, у свято. Звичайно, це було порушення, і причому грубе, статті 290 закону, бо не минув законний час для набуття вироком остаточної сили, тобто минуло всього кілька днів. У кожному разі, вирок набуває законної сили тільки через 30 днів від дня його винесення.
С.М.: Хотілося б знати, які були умови роботи адвокатів, які захищали скинутого президента. Чи були ці умови задовільними, щоб робити те, що адвокати вважали за потрібне?
А.Р.: Відповідно до закону, права адвокатів захищені. Це теоретично. Однак, на жаль, на практиці було не так. Обвинувачуваний має право на адвоката, навіть якщо він не громадянин Іраку, а підзахисний був президентом Іраку. Однак відразу після першого засідання один адвокат захисту був викрадений і вбитий, а іншим адвокатам погрожували. Тому умови роботи адвокатів не відповідали вимогам. І це одне з питань до трибуналу, одне з питань, яке викликає сумніви в правильності вироку, бо захист і право на захист – це основні принципи будь-якого справедливого суду, які зараз стали й конституційними принципами. Адже навіть конституція Іраку гарантує незалежність суду, право на захист, право на перекладача, право не відповідати на запитання, право використовувати свідків для захисту і т.д. Я був зовсім незадоволений умовами роботи в трибуналі, з точки зору положення адвокатів, — навіть призначені захисники одержували погрози. Усе це негативно впливало на перебіг суду й стало одним із факторів, які вплинули на рішення подати у відставку. Я вважаю, що суд без надання права на захист не може бути справедливим. І це не тільки моя думка. Про це говорять і закон, і Конституція. Поки я відповідаю за здійснення правосуддя, я можу й повинен забезпечувати законні гарантії справедливості суду. І це для того, щоб захистити свідків, позивачів, з одного боку, а з іншого – обвинувачуваних від порушення їхніх прав. Адже в руках судді терези, на яких, з одного боку, права потерпілого, ступінь порушення його прав, а з іншого – відновлення його прав. Навіть сам закон про трибунал не захищає інтереси потерпілих, бо компенсації за злочини покладають на обвинувачуваних, а це взагалі неможливо. Треба, щоб компенсації потерпілим виплачував уряд Іраку.
С.М.: Ви маєте на увазі потерпілих у справі Дужейль?
А.Р.: Я маю на увазі будь-якого потерпілого в кримінальній справі, чи то потерпілі в справі Дужейль чи в будь-якій іншій. Нинішній іракський уряд має відповідати за результати помилок, чи то фінансові питання, компенсація збитку чи неправомірний арешт і т.д., хоча б тому, що він став правонаступником попереднього уряду, але, звичайно ж, тільки після пред’явлення обвинувачення. Питання компенсацій було покладено на обвинувачуваних, а це нелогічно й нереально, бо обвинувачувані позбавлені своїх грошей і статків. Як може обвинувачуваний, який сидить у в’язниці й закований у наручники, компенсувати збиток?
С.М.: Ви говорили, що справи, по яких треба було судити С.Хусейна, були зв’язані не тільки зі справою Дужейль. Якби Вам була надана можливість обирати серед справ, по яких обвинувачувався С. Хусейн, то які, на Вашу думку, були б першочерговими при розгляді в суді?
А.Р.: Як я вже говорив, то було б доцільно зібрати разом усі справи, по яких звинувачується одна людина, бо суд — це не самоціль, а встановлення істини. Я вважаю, що будь-яка людина, обвинувачувана по якійсь справі, вважає свою справа першорядною. Але в справах, у яких зачіпається багато питань, у тому числі й політичні, з прихованим міжнародним контекстом, необхідно продовжувати розгляд, поки не буде пред’явлене звинувачення. Однак усі справи у відношенні С.Хусейна закриті — якщо людина помирає, то у відношенні її закриваються всі справи, які розглядалися в суді, і виноситься вирок про невинуватість.
С.М.: Пане Аміне Ризгар, під час трансляцій трибуналу ми помітили, що обвинувачуваний президент С. Хусейн був у клітці для обвинувачуваних і в наручниках, як і інші обвинувачувані. Невже, з точки зору правил проведення судових засідань, це необхідно? Чи це було частиною шоу, які нам знайомі з американських фільмів? І суттю цього шоу було показати, що всі колишні керівники перебувають у клітці для обвинувачуваних? Чи це просто правила проведення судових засідань?
А.Р.: Це відповідало правилам проведення судових засідань. Якщо в одній справі проходить кілька осіб, то всі вони мають бути присутні на засіданні разом. Тільки якщо обвинувачуваний дає свідчення, то він може бути один. Однак після дачі свідчень він повертається до інших, бо вирок може стосуватися кількох людей. У справі С.Хусейна було вісім обвинувачуваних, тому вони знаходилися в клітці разом, і це цілком виправдано.
С.М.: А утримання звинувачуваних у залі суду в наручниках – це теж за законом?
А.Р.: Зовсім ні! Закон цього не вимагає. Коли один із обвинувачуваних увійшов у зал для дачі свідчень, я наказав зняти з нього наручники, бо це суперечить закону. Застосування наручників, згідно із законом, уважається одним із видів приниження честі й гідності, тому, коли я був головою суду, я цього не допускав. Річ у тому, що на деяких засіданнях частина обвинувачуваних були поза залом засідання, тому з метою безпеки на них надягали наручники. Я, довідавшись про це, наказав помістити їх разом без наручників і дав вказівку дозволити обвинувачуваним носити той одяг, який їм подобається, щоб вони не почували себе ущемленими в правах.
С.М.: Ми помітили, що під час судових засідань між Вами й президентом С.Хусейном спостерігалася свого роду взаємоповага. На жаль, після Вашої відставки це зникло. Чи можна сказати, що цей трибунал став поворотним моментом в історії іракського правосуддя? Чи він став частиною того хаосу, який запанував у країні після окупації Іраку у квітні 2003 року?
А.Р.: На моє переконання, цей судовий процес не додав системі іракського правосуддя нічого позитивного. Його можна було б розглядати як можливість подальшого зміцнення принципів справедливості й демократії, але нічого такого не сталося. Були порушені принципи права, і, більше того, були допущені порушення, які б не трапилися у звичайному судовому процесі. Не можна очікувати від закону «Про спеціальний суд» міжнародних принципів правосуддя, якщо вони не були впроваджені в іракське правосуддя й не закріпилися в ньому як основні.
І, як би не було сумно це говорити, але цей судовий процес був більше схожий на суд переможця над переможеним, а не на здійснення принципів справедливості. На цьому суді взяло гору бажання помсти, що категорично відкидається в усьому світі. Як я вже говорив, суд сам по собі не повинен бути самоціллю, а покликаний шукати істину й сприяти здійсненню принципу справедливості, який закладений у всіх міжнародних законах. Нинішнє іракське правосуддя, на мою думку, не здатне карати за корупцію, бо у в’язницях, у судах, особливо в карних, квітнуть різного роду порушення прав людини й виносяться несправедливі вироки. Іракській владі й іракському правосуддю необхідно переглянути своє ставлення до правосуддя, повернутися до глибоких коренів традицій іракського історичного правосуддя, що дозволить підняти авторитет іракських судів при входженні у світову родину правосуддя.
С.М.: Тобто можна сказати, що цей трибунал заклав основи корупції, яку зараз переживають суди в Іраку? Кажуть, що період правління Саддама Хусейна теж характеризувався численними порушеннями закону, зокрема це стосується спеціально створених судів, наприклад, революційних. Як говориться, що посієш, те й пожнеш. Як Ви прокоментуєте цю думку?
А.Р.: Однією з проблем Іраку, особливо після республіканського періоду, стало створення спеціальних судів, у яких порушувалися права людини й дуже часто виносилися смертні вироки. У цих спеціальних судах не забезпечувалися основні гарантії дотримання прав обвинувачуваних, тому такі суди стали однією з основних проблем Іраку й одним із факторів катастрофи судової системи й відсутності чесного правосуддя, особливо в політичній, точніше, у політично-кримінальній сфері. Ці спеціальні суди стали істотним недоліком іракської судової системи. Тому ми не повинні наслідувати минуле, коли його критикуємо. Звичайно ж, нам би не хотілося, щоб проблеми правосуддя були в центрі уваги, але це чорна сторінка в історії іракського правосуддя. І, на жаль, чимало проблем залишилося й у наш час.
С.М.: Скажіть, а чи дозволили обвинувачуваним після трибуналу повернутися у свої камери? Це було в компетенції суду чи залежало від настрою спеціальних сил (американських чи іракських — ми не знаємо, хто за них ніс відповідальність)? 
А.Р.: Обвинувачувані утримувалися в «Абу Грейб» (найвідоміша в Іраку в’язниця – прим. перекладача) у в’язниці «Бука». Їхнє перевезення здійснювалося американцями, і я не знаю, чи допомагали їм у цьому іракські сили. Усередині ж самого залу трибуналу обвинувачуваних опікували іракські поліцейські. Під час засідань для обвинувачуваних у самому трибуналі були створені спеціальні приміщення для відпочинку, бо щодня їх було важко конвоювати в місця, де вони утримувалися. Я не знаю подробиць охорони обвинувачуваних за межами суду, бо відповідав за те, що відбувається тільки в залі суду.
С.М.: Перед початком трибуналу було заявлено, що його засідання будуть відкритими. Вони такими й були, бо транслювалися по державних і недержавних іракських каналах. Однак ми помітили, що трансляції були змонтовані. Чи був цей монтаж відеоматеріалів продиктований необхідністю збереження державної таємниці або це було необхідно, щоб трохи пом’якшити непривабливу картину жорстокості С.Хусейна як президента, який опинився в клітці для обвинувачуваних?
А.Р.: За законом, суд має право проводити деякі засідання в закритому режимі, виходячи з міркувань безпеки або таємності розглянутих матеріалів. Для монтажу відео засідань суду було дві причини. Одна з них пов’язана з необхідністю захисту людей, імена яких згадуються під час судових засідань, і з необхідністю нерозголошення даних про людей, яких не треба знати широкій громадськості. Я особисто був за те, щоб усе, що відбувається, транслювалося. Винятки становлять відомості, через які були б заподіяні незручності або обмеження людям, які не беруть участь у суді. Друга причина монтажу – це можливість розголошення тих даних, які можуть вплинути на хід слідства. Із цих причин трансляція не була прямою, а велася із запізненням на 20 хвилин, що дозволяло дотримуватися перерахованих обмежень. Але я принципово виступав за пряму трансляцію.
С.М.: А хто був ініціатором такого монтажу трансляцій судових засідань – американці чи іракська сторона?
А.Р.: Поки я був головою суду, то це були американці. Що було після моєї відставки, я не знаю. Перед початком суду ми хотіли, щоб цим займалася іракська інформаційна компанія, але потім цим зайнялися американці.
С.М.: І ще питання. Хто організував витік відео страти Саддама Хусейна? Що Ви думаєте з цього приводу?
А.Р.: Не знаю. Але я чув, що один із присутніх під час страти разом із членами комісії по виконанню вироку зняв страту й передав її в ЗМІ.
С.М.: Не передав, а продав відео одному багатому каналу.
А.Р.: Я сказав, передав. А за гроші чи безкоштовно — я не знаю. Я говорю тільки те, що знаю.
С.М.: Я не сумніваюся в щирості Ваших відповідей. Та й не тільки я один, але й усі глядачі. На кадрах видно, як Садам мужньо стоїть перед катами, які надягають йому петлю на шию.
Цим інтерв’ю ми закінчуємо цикл передач, який був присвячений 13-й річниці захоплення й окупації Іраку.
