Основна теза статті: Впевнений, що час розбрату в адвокатурі пройшов. Згадується з цього приводу перша книга Френсіса Фукуями «Кінець історії та остання людина», у якій стверджується, що поширення в світі ліберальної демократії західного зразка свідчить про кінцеву точку соціокультурної еволюції людства та формуванню остаточної форми урядів. У Фукуями кінець історії, однак, не означає кінець подієвої історії, але означає кінець глобальних революцій і воєн. Ось і в адвокатурі вже завершились війни, бо всім стало зрозуміло, що нинішня модель існування адвокатури – остаточна. Усі, хто бажав розпалити ворожнечу всередині адвокатури, вже скоро будуть викинуті на смітник історії. Але кінець історії воєн адвокатури зовсім не означає кінець подій в самій адвокатурі. Бо все справжнє в адвокатурі дуже скоро заграє в нових фарбах
Останнім часом в деяких ЗМІ можна прочитати про те, що юридичний ринок України знаходиться в стагнації, мовляв, і потужних нових гравців немає, і якість вже не та, й нових ідей обмаль. Але, здається, така позиція є дещо хибною, насамперед, через той факт, що, наприклад, в адвокатурі останні півроку – чи не найспекотніші за останні 5-7 років. Тут вам і прагнення держави підкорити собі адвокатуру як незалежний правозахисний інститут через проведення останньої фази судової реформи, і посилення боротьби за права адвокатів у протистоянні з силовиками, і запровадження адвокатської монополії – і багато чого іншого, що змушує адвокатів переосмислювати не лише ставлення один до одного, але й до держави і світу в цілому. А ще шукати, знаходити й відстоювати своє справжнє місце в системі координат правової держави. Доводиться по новому вибудовувати й правозахисну діяльності в цілому, як на рівні ролі та завдань, так і з точки зору співвідношення різних форм та методів життєдіяльності адвокатів.
Про все це журналіст МІА “Вектор ньюз”, член НСЖУ Микола Петров й вирішив поговорити з одним із сучасних лідерів адвокатури України – головою Ради адвокатів Закарпатської області, віднедавна кандидатом юридичних наук Олексієм Фазекошем, тим більше що й приводів для цього виявилося більш ніж досить. По-перше, голову Ради адвокатів Закарпатської області та його затяту відвагу на арені відстоювання незалежності адвокатури відмітили на міжнародному рівні (це сталося під час нещодавнього візиту до Києва представників Міжнародної Комісії Юристів), а по-друге, розмова відбулась у новому – столичному – офісі, який виконуватиме роль представництва Ради адвокатів Закарпаття та Закарпатського відділення Спілки адвокатів України.
– Доброго дня, Олексія Андрійовичу. Не перший раз ми говоримо з вами про актуальні проблеми адвокатури, але жодного разу до цього ви ще не запрошували на розмову з акцентом на те, що будете розповідати в тому числі і про новий етап вітчизняної адвокатури. Якщо чесно, що саме ви мали на увазі?
– По-перше, я радий вітати вас у новому офісі, сподіваюсь, що розмови та рішення, що народжуватимуться тут, будуть достойні перших шпальт ЗМІ, й не тільки вітчизняних. Як ми вже побачили з сьогоднішніх публікацій, про проблеми української адвокатури заговорили на найвищому рівні. Міжнародна Комісія Юристів у своєму прес-релізі відмітила, що у світлі міжнародних стандартів слід піддати різкій критиці процес прийняття президентського законопроекту «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (№9055). Адже він розроблений без необхідного рівня консультацій та участі Національної асоціації адвокатів України. А у разі його прийняття без схвалення НААУ він становитиме загрозу незалежності адвокатури в Україні та спроможності громадянського суспільства, включаючи правозахисників, виконувати свою важливу роботу, додає женевська організація. Як бачите, ледь не усі мої головні тези не лише були почуті й осмислені міжнародними експертами, але й поставлені у пряму залежність від світової правничої думки. По-друге, плідне спілкування з адвокатами з різних регіонів України, в тому числі й під час З’їзду адвокатів, дало мені чітке розуміння того, що час розбрату пройшов, адвокатура вистояла в горнилі жорсткого зовнішнього тиску – й далі розвиватиметься ще більш ефективно. Думаю, що про це ми зараз поговоримо трохи детальніше, а от щодо нового офісу, то додам, що офіційна презентація київського офісу Ради адвокатів Закарпатської області намічена десь на середину квітня цього року.
– Я все ж таки не можу втриматись, щоб не уточнити, з якою метою Закарпатські адвокати відкривають своє представництво в столичному регіоні? Тим більше, що наскільки мені відомо, ваш регіон перший серед всіх рад адвокатів в Україні матиме такий офіс…
– Бути першим в чомусь, це вже непогано (посміхається). Але якщо серйозно, то розвиток суспільства та економічні тенденції вимагають від адвокатів бути максимально динамічними в усьому. І сьогодні вже не є проблемою для адвокатів з Мукачева чи Ужгорода вночі виїхати до Києва, аби виступити на засіданні АМКУ, взяти участь у діяльності Комітету Верховної Ради чи виступити з промовою у Верховному Суді. Або просто підписати важливий договір. Але ж де це зробити зручно, спокійно і з почуттям власної гідності? Звичайно, що не в ресторані, за столиком серед філіжанок кави. Власне, як і не завжди зручно приїжджати до офісу певної компанії, особливо, якщо контрагентів декілька. До речі, маю сказати, що таку ініціативу підтримали і в Києві, зокрема, неоціненна допомога в організаційному плані надійшла від керівництва НААУ, і персонально Лідії Павлівни Ізовітової. Також хотілось відмітити сприяння у цій справі і з боку мого колеги і товариша, нового голови ВКДКА Сергія Вилкова, якого особисто я вважаю фаховим адвокатом і сильним організатором, власно саме тому закарпатські адвокати під час нещодавнього З’їзду адвокатів усі як один підтримали пана Вилкова при обранні його на почесну посаду, на якій я впевнений, він добросовісно працюватиме на користь усієї адвокатури. Не вдалося б втілити нашу задумку і без участі талановитого молодого адвоката Вадима Красника, досвідченого правника, який проявив надзвичайні здібності при керівництві Секретаріатом Ради адвокатів України. Тож я пишаюсь тим, що товаришую з ним. Думаю, що зовсім скоро в цих стінах ми будемо обговорювати нові важливі плани щодо стратегії і планів захисту прав адвокатів з Ганною Боряк, з якою пліч-о-пліч провели немало битв на захист незалежності адвокатури як останнього бастіону демократії. Добрі стосунки з представниками Вищої ревізійної комісії адвокатури Максимом Болдіним та Русланом Надьоном дозволяють припустити, що будуть належним чином обговорюватись усі, найбільш значущі питання сучасної адвокатури. Таким чином, відкриття київського офісу є усього лиш прогнозованим і очікуваним результатом сталого стратегічного розвитку Закарпаття як потужного адвокатського регіону.
– Стратегічного розвитку лише Закарпаття?
– Звичайно, що не тільки. Я вже не раз повторював у своїх публікаціях та доповідях, що адвокатура України за останні 7 років неймовірно зміцнила свої позиції по всіх регіонах. З адвокатами вперше за багато років почали рахуватись на рівні держави, і об’єктивно – навіть побоюватись. Адже не дарма так звана адвокатська реформа була розпочата саме як заключний етап судової реформи, бо якщо з адвокатів спробували б почати – то на цьому вся ця недолуга судова реформа завершилась, так і не розпочавшись. Гартувалась адвокатура не відразу, й не в один день, але всій команді Національної асоціації адвокатів України, на чолі з безспірним лідером – Лідією Ізовітовою, вдалося фактично неймовірне: завдяки конструктивній діяльності, злагодженій політиці державницького рівня у всіх регіонах була вибудована така модель адвокатури, яка у важкий період випробувань довела свою ефективність, силу, незламність, європейськість, здатність до самозахисту та розвитку.
– Цікавий момент: ви – один з небагатьох лідерів адвокатури, який системно обстоював тезу про те, що реформа адвокатури, а конкретно законопроект 9055, суперечить європейському вектору розвитку України, суперечить не лише міжнародному законодавству, але й загальним принципам верховенства права та демократичної правової держави. Тим не менш, сьогодні ми бачимо, що вас почули й підтримали на найвищому міжнародному рівні. Що надихало вас бути незламним у такій своїй послідовності?
– Кажуть, що в інтерв’ю на серйозні теми, інколи бажано робити певні ліричні відступи або просто відповісти неочікувано. Тож я думаю, що про європейські стандарти я так опікувався недарма. У 1885–1887 роках географи з Імператорського Королівського військово-географічного інституту у Відні (Австро-Угорщина) виконували геодезичні дослідження на території сучасної Закарпатської області для запланованого будівництва залізниці між Раховом і Сиготом. Після ретельного вивчення місцевості вони встановили біля села Ділове двометровий кам’яний знак з координатами 47°57′ пн. ш. 24°11′ сх. д. і таким написом: «Locus Perennis. Delicentissime cum libella librationes quae est in Austria et Hungaria confectacum mensura gradum meridionalum et paralleloumierum Europeum. MD CCC LXXXVII (переклад з латини: «Це постійне, точне вічне місце, визначене спеціальним апаратом, виготовленим в Австро-Угорщині, в Європейській системі широт і довгот у 1887 році»). У 1977 поруч із цим знаком встановили стелу з написом, який твердить, що саме тут лежить географічний центр Європи (хоч про це у латинському написі 1887 року не йшлося). Тепер це твердження широко тиражується у ЗМІ. Тож саме наявність у Закарпатті географічного центру Європу й кличе мене до постійного апелювання до європейських стандартів. Це звичайно, жарт, але в кожному жарті є невеличка частка істини.
Я навіть наведу ще трохи містики і філософії. Як ви знаєте, до того часу як стати адвокатом, я серйозно займався історичною наукою, був старшим науковим співробітником Закарпатського краєзнавчого музею, до самого ранку читав книжки у відомому Мукачівському замку. І ви навіть не повірите, скільки цікавих аналогій я знайшов.
Насамперед, наша велика княгиня Ілона Зріні досконало знала угорську, хорватську, німецьку, словацьку, сербську, польську, французьку мови, вивчила латину і давньогрецьку, мала пізнання в області математики, літератури, й найцікавіше – риторики та юриспруденції. Скажімо так, надзвичайно рідкісне явище для тогочасного періоду.
Однак і це ще не все, саме мукачівська княгиня була одним з лідерів у боротьбі за національне визволення та християнські цінності. І робила це дуже вправно. Так, у листопаді 1685 року австрійський генерал Зігберт Гайстер захопив Ужгородський замок і підійшов до Мукачівського.
Володарка замку вирішила захищатися. Протягом 7 місяців облога мала активний характер, але гарнізон замку мужньо відбивав усі атаки противника. Наприкінці 1686 року австрійці відступили, не здолавши навіть першої лінії оборони.
З тих пір в Мукачево майже сакральними стали слова лицарів, які захищали замок: «ИДТИ СТОЯТЬ. С МЕЧОМ И БОГОМ».
Саме так – з мечем і Богом в серці – адвокати, інша назва яких в народі – захисники, і захистили самі себе. Захистили від одержавлення за турецьким сценарієм. Від натиску і сваволі з боку правоохоронних органів. Від ницих та корупційних бажань окремих осіб з Адміністрації Президента, ренегатів від адвокатури та напівфейкових організацій, які до адвокатури мають ну дуже вже опосередковане відношення. Така лицарська сила була дана адвокатам не просто так – адже вони останні поборники справедливості в нашій державі, тож мали стояти на своєму до кінця, аби мати можливість й надали працювати для захисту прав і свобод звичайних громадян.
– То, може, новий етап адвокатури саме й слід розпочати з того, щоб більше адвокатура не залежала від різного роду зрадників та фейків?
– Абсолютно погоджуюсь з вами. Я впевнений, що час розбрату в адвокатурі пройшов. Згадується з цього приводу мені перша книга Френсіса Фукуями «Кінець історії та остання людина» (англ. The End of History and the Last Man), яка свого часу набула широкого резонансу в ЗМІ та науковій пресі. У книзі Фукуяма стверджує, що поширення в світі ліберальної демократії західного зразка свідчить про кінцеву точку соціокультурної еволюції людства та формуванню остаточної форми урядів. У поданні Фукуями кінець історії, однак, не означає кінець подієвої історії, але означає кінець століття ідеологічних протистоянь, глобальних революцій і воєн. Ось і в адвокатурі вже завершились війни, бо всім стало зрозуміло, що нинішня модель існування адвокатури – остаточна. Усі, хто бажав розпалити ворожнечу всередині адвокатури, вже скоро будуть викинуті на смітник історії. Але кінець історії воєн адвокатури зовсім не означає кінець подій в самій адвокатурі. Бо все справжнє в адвокатурі дуже скоро заграє в нових фарбах. Знаєте, я не дуже часто нагадую, що окрім іншого є головою Закарпатського відділення Спілки адвокатів України, але відтепер офіс в Києві – це і офіс Спілки також. І це не просто так.
САУ й 25 років тому, й тепер – потужна професійна громадська організація адвокатів, яка має не лише максимальне географічне поширення, але й виняткові стандарти роботи і споконвічні адвокатські традиції. Саме Спілка адвокатів стала першою у незалежній Україні загальнодержавною громадською організацією адвокатів і тривалий час де-факто відігравала роль національної професійної адвокатcької організації. Ніхто інший як Спілка адвокатів України була першим спостерігачем при Раді адвокатур та правничих товариств Європи – Conseil des Barreaux europeens (CCBE) та членом Міжнародної адвокатської асоціації (ІВА). На відміну від усіх інших – напівпрокурських чи надгалактично-юридичних – організацій, САУ в своєму статуті чітко зазначає, що вона створена на засадах рівноправності та професійної незалежності її членів, об’єднує адвокатів для їх професійного розвитку та вдосконалення системи підготовки і підвищення їх професійного рівня, сприяє розвитку адвокатської професії, правосвідомості адвокатів та етичних стандартів поведінки, зміцнення інституту адвокатури в Україні, підвищення його ролі та авторитету в суспільстві, забезпечення захисту законних прав та інтересів її членів. До складу САУ входять 20 комісій, 8 комітетів, Консультативне Бюро з прав людини. Серед членів Правління – найвідоміші адвокати України. Саме Спілка адвокатів свого часу стала базою і підгрунтям для створення Національної асоціації адвокатів України, що було, без перебільшення, епохальним явищем для вітчизняної адвокатури та відповідало європейським вимогам. Вважаю, що на новому етапі розвитку адвокатури, про який ми з вами зараз якраз і говоримо, і САУ, і НААУ мають всі шанси достойно виступати не тільки на внутрішньодержавній арені, але й на світовому рівні, відповідаючи демократичним баченням розвитку правозахисних структур в складному глобалістичному світі 21 століття.
– Олексію Андрійовичу, наостанок, який підсумок нашої розмови ви бачите? На чому б хотіли ще раз наголосити?
– Якщо ми говоримо про тенденції розвитку та роль вітчизняної адвокатури як незалежного правозахисного інституту в правовій державі, якщо ми бажаємо інтегруватись у глобальні правозахисні процеси дуже складного характеру, які зараз відбуваються у світі, то ми маємо, насамперед, чітко розуміти, чого сучасні адвокати прагнуть і як до цього прийти. А адвокати, звісно, хочуть мати належний захист своїх прав та гарантій діяльності, бути незалежними, самоврядними і ефективними.
Тому, я вважаю, новим девізом адвокатури по праву може бути й легендарне гасло лицарів Мукачівського замку, справжніх борців за свою вітчизну “Йти Стояти. З Мечем і Богом!”
Розмовляв Микола Петров,
член НСЖУ, член Міжнародної асоціації журналістів
