Звільнення Станіслава Шевчука з посади Голови Конституційного Суду навесні цього року було настільки незрозумілим і заангажованим, що майже ніхто з правників не сумнівався – судового спору з цього приводу не уникнути. Бо незважаючи на певні публікації в ЗМІ, професійна спільнота так і не побачила, а за яких саме правових підстав було прийняте таке рішення. І ось напередодні розгляду справи в Окружному адміністративному суді м. Києва (7 жовтня) про поновлення судді Шевчука на посаді, ми вирішили особисто розпитати Станіслава Володимировича про те, що ж відбулось насправді.
– Доброго дня. Вочевидь, враховуючи близькість судового засідання, де має розглядатись питання вашого поновлення на посаді судді Конституційного суду, розпочати слід саме з цього. Це вже буде розгляд по суті?
– Я сподіваюсь, що 7 жовтня вже буде закінчено підготовче провадження, яке, до речі, було призначене ще на 12 червня. Але навіть початок розгляду справи був дуже затягнутий. Чому так відбулось? Справа в тому, що КСУ подав апеляцію на ухвалу судді ОАСК про відкриття цієї справи. На думку Конституційного суду його акти не підлягають оскарженню в судах загальної юрисдикції. Тобто взагалі будь-які акти: як рішення щодо неконституційності, так і постанова про звільнення судді. Апеляційний суд відмовив у такій скарзі, визначивши, що такий спір цілком може розглядатись в суді адміністративної юрисдикції. КСУ на цьому не зупинився, і звернувся до суду касаційної інстанції з тим самим питанням. Але у Вищому адміністративному суді навіть не взяли таку скаргу до розгляду.
– А взагалі, коли ми зараз у розмові з вами кажемо «КСУ», то кого маємо на увазі – усіх суддів як колегіальний орган, чи голову Суду? Чи, можливо, юридичний департамент?
– Це, дійсно, цікаве питання, бо мене воно теж хвилює. Коли почалась ось ця історія із моїм звільненням, яке було неправомірним, неконституційним і свавільним, то не всі судді КС з цим погодились. Для них не пустим звуком були питання честі і гідності, але, на жаль, вони опинились в меншості, проте аж ніяк не можна казати, що моє звільнення було одностайним рішення Суду. І виникає питання, якщо КСУ зараз так не хоче розгляду цієї справи, то там вже немає плюралізму і демократії? Що ж стосується безпосередньо осіб, які представляли інтереси КС в Окружному адміністративному суді, то спочатку це були представники Секретаріату. Цікавий нюанс, коли я як Голова Конституційного Суду почав розбиратись з тим, як організована робота Суду, то побачив, що у нас два Правових департаменти. Це забагато, і загалом, 400 чоловік на державному забезпеченні в якості співробітників КСУ – це теж багато, бо в європейських конституційних судах штатний розпис ніколи не сягає більше 50-60 осіб. Впевнений, що моє бажання серйозно реорганізувати цю структуру, і скоротити Секретаріат Суду ледь не вдвічі – й було однією з причин мого звільнення. Але повернімося до питання, хто ж зараз представляє інтереси Суду. Бо Олександр Тупицький, нинішній голова КСУ, а на той час – ще виконуючий обов’язки голови, він для цієї справи винайняв юридичну фірму. Наголошую, що це при тому, що в КС отримують зарплату більше 40 юристів. За чиї кошти оплачувались послуги цієї юридичної фірми – наразі не відомо, але думаю, що це питання обов’язково з’ясують правоохоронні органи. Принаймні, про жодний проведений тендер інформації у вільному доступі немає. Цю юридичну контору «Могільницький і партнери», яка також представляє інтереси Поклонської і Аксьонова, пов’язують з Олександром Тупицьким, який стоїть за організацією заколоту проти мене і, зайнявши посаду Голови КСУ, намагається утриматися у кріслі.
– Ви сказали, що протидія вашим намаганням реформувати Суд стала ледь не головною причиною вашого звільнення. А які ще причини були?
– Так, небажання реформуватись – це перша причина. Друга – це небажання архаїчного Секретаріату суду щось змінювати у своїх бюрократичних забаганках. Інколи мені навіть здавалось, що секретарі мають ледь не більшу вагу, аніж самі судді. І тому мені ще більш дивно, що окремі судді Конституційного суду майже серйозно вважали, що той хто керує Секретаріатом – керує Судом. Були і певні політичні аспекти мого звільнення. Загалом, я вважаю, що моє звільнення було внутрішньою інтригою, яку підтримали політичні сили.
– Відомо, що один з головних закидів до вас – це питання позаштатних радників…
– З цього приводу можна багато чого казати. Але є два моменти – ніяких видатків з боку держави на них не виділялось. І по-друге, це було дуже формальна причина, щоб хоч щось мені «закинути». Сьогодні вже Генеральний прокурор Руслан Рябошапка також призначив собі декілька позаштатних радників – і нічого, всіх все влаштовує.
– А що ви скажете з приводу того, що ДБР начебто відкрило провадження проти вас через цих радників. Це правда?
– З ДБР взагалі цікава ситуація. Так, мені відомо, що начебто у провадженні ДБР є фактова справа щодо якихось моїх зловживань як головою Конституційного Суду. Водночас жодного разу мені не надсилалась повістка, жоден слідчий мене не викликав по цій справі. Натомість у ДБР є інше провадження – за фактом використання суддями КС службового становища для здійснення впливу на голову Конституційного Суду. І в ньому я вже був допитаний в якості потерпілого.
– Припустімо, рішення ОАСК буде на вашу користь. Замість кого з суддів тоді ви зайдете до складу Суду?
– Свого часу я обирався парламентом як суддя КСУ, і зараз досі ще є одне вакантне місце на посаду судді КСУ від парламенту, тож я фактично займатиму своє власне місце. Більше того, під час президентських перегонів відбулось декілька цікавих подій.
Перша – депутати від БПП та Народного фронту звернулись до КСУ щодо тлумачення ст.151-2 Конституції. Вони внесли це подання, аби ті, хто ухвалював рішення про моє звільнення, могли заборонити переглядати його в судах загальної юрисдикції. У КС ухопилися за цю можливість і в невідкладному порядку взялися за слухання справи. Однак у цьому спорі криється пастка для самих суддів КС. До 2016 року жодних питань щодо можливості судового оскарження судових постанов індивідуальної дії не виникало. Основний Закон прямо говорив, що остаточними є тільки рішення та висновки, ухвалені в межах конституційного провадження. Якщо ж сьогодні КС визнає, що внесені до Конституції зміни у вигляді ст.151-2 обмежили право людини на оскарження, то в такому разі судді КС порушили присягу, дозволивши парламенту приймати такі норми всупереч Основному Законові. Залишилося дочекатися, що переможе в цій внутрішній суперечці: інстинкт самозахисту чи верховенство права. Бо інакше це вже буде не суд, а якась Синекура, що знаходиться над правовою системою України.
Друга – всі знають, що я оскаржив до суду рішення про своє звільнення. Натомість в липні 2019 року попередній склад ВР все ж примудрився оголосити конкурс на мою посаду. За місяць подалося лише дві особи, і так ця ідея «зайняти зайву вакансію судді КСУ» померла, не народившись. Мені здається, що інші претенденти просто зрозуміли, що ситуація з моїм звільнення дуже не проста і не однозначна.
– До речі, в Україні взагалі дуже мало фахівців з конституційного права. І ось тут до суду потрапляєте ви – але стався, як ви кажете – заколот. Чому?
– Відповідь проста: Система чинить опір. Ситуація полягає в тому, що країні потрібні зміни, потрібен справжній, професійний Конституційний суд, а не збіговисько інтриганів, які не можуть вирішити надважливі питання для держави. Бо те ж саме питання про люстрацію вже розглядається більше 4 років.
– Зрозуміло, що саме через рішення ОАСК ви хочете відновити справедливість. Нагадайте будь-ласка читачам, які основні позиції ви доводите у своєму позові.
– На першому місці стоїть, звичайно, порушення процедури. Бо закон про КСУ (ст. 39) для вирішення мого питання робить пряму відсилку до Регламенту Суду. Загалом, закон робить таких відсилок до Регламенту більше ніж 60 разів. Власне, причина кризи КСУ 2017 року саме в цьому і полягала, бо майже рік не могли затвердити регламент Суду. Так, ось порядок спеціального пленарного засідання визначається Регламентом, який ці судді КСУ брутально порушили. Своєю чергою, в Регламенті зазначено (п.2 ст.13) чітко вказано, що суддя, стосовно якого порушене питання щодо звільнення, надає усні та письмові пояснення щодо такого звернення. Але ж нічого такого не було й близько, а мої пояснення навіть ніхто не хотів дивитись. Бо дуже поспішали, і було конче важливо зняти мене з посади швидко, до дати інавгурації Президента. Дуже дивно мені було чути й про те, що це я заполітизував діяльність суду. Однак по факту йшлося лише про одне інтерв’ю, в якому я сказав, що не приведу Президента до присяги у разі суттєвих та грубих порушень виборчого процесу. Жоден з політиків на це не відреагував так, як відреагували мої «друзі» в мантіях. Бо тут насправді і не було жодної політики, а була пряма відсилка до подій Помаранчевої революції, коли майже відбулося захоплення влади внаслідок чисельних і брутальних порушень виборчого законодавства. І звичайно ж, що і як таких підстав для мого звільнення також не було. Всі ті факти, викладені у Висновку Комісії з питань регламенту та етики, вони мають суто гіпотетичний сенс, бо нічим не підтверджені. І головне, всі ті зауваження стосувались моєї діяльності як Голови Суду, проте позбавили мене саме статусу судді, що є аж ніяк не є співмірним. Це класична підміна понять і брутальне порушення принципів верховенства права. Я до речі, стикався сам з чимось подібним, коли розглядав у 2009 році справу «Доронін проти України» в ЄСПЛ. В ній чітко було видно, що людину затримували, скажімо, за спротив співробітникам міліції, але потім проводили з ним слідчі дії, допит як з підозрюваним у скоєнні іншого злочину. Аналогія простежується пряма, на мій погляд, мовляв, а давайте звинуватимо Шевчука у тому, що він поганий Голова Суду, проте звільнення проведемо за дисциплінарний проступок як судді.
– Нещодавно ви приєднались до діяльності Асоціації захисту прав правників. Громадськість досі має вплив та суспільно-політичне життя країни, як ви гадаєте?
– Так, я поспілкувався в Києві з Головою Асоціації – очільником Ради адвокатів Закарпаття Олексієм Фазекошем. Я вдячний Асоціації, що вона підтримує мене в моєму прагненні до відновлення справедливості і відкрито виступила із зверненням про поновлення мене на посаді голови КСУ. Водночас, зазначу, що будь-який суд має виносити своє рішення виключно у відповідності до закону та принципів верховенства права, а не на догоду тим чи іншим організаціям. Бо суспільна громадська думка може бути мінливою, а принципи права – вічні.
Розмовляв Іван Правдін
