Чим займаються батьки, коли дітей нема вдома? Певно, чимось цікавим-цікавим, але водночас таким, про що дітям розповідати не можна. На жаль, правда прозаїчніша – і це я, як давно й надійно одружена жінка й мама, можу щиро засвідчити.
Відправивши дітей, скажімо, у літній табір відпочинку, чоловік і дружина ніяково поглядають одне на одного, як підлітки на першому побаченні. Роками вони мріяли, як розважатимуться на кожній горизонтальній поверхні вдома а-ля «дев’ять з половиною тижнів» (а то й «п’ятдесят відтінків сірого» – як кому більше до вподоби)! Та коли ця мить настала – печуть попкорн і з дивана кіно дивляться. На роботу ходять. Ну, й за сусідами шпигують, як же без цього…
Пригоди сімейства Гарффні з нової комедії від американської кіностудії “20th Century Fox” саме з цього й почалися. Поки кадровик Джефф (Зак Галіфіанакіс, телеведучий і актор, має кілька премій кіно MTV за комедійні ролі) вирішує конфлікти між трудоголіками компанії – виробника суперсекретного обладнання для військових, його дружина Карен (Айла Фішер, теж має премію кіно MTV, знайома українському глядачеві за фільмом «Великий Гетсбі»), скучивши за дітьми вже через десять хвилин після їхнього від’їзду і знудившись від замовлення на дизайн убиральні в «бруклінському стилі» – вже через п’ять, починає підглядати за значно цікавішим життям нових сусідів із напрочуд «оригінальним» для Штатів прізвищем Джонс.
Природно, Джонси виявляються таємними агентами, які ловлять шпигуна, охочого до державних таємниць, у фірмі Гарффні. І, звісно, найкращий спосіб подружитися із сусідами – потрапити на приціл до «поганих хлопців». Адже жоден похід у крамницю жіночої білизни чи пиятика в підсобці, що кишить отруйними зміями, не зближує так, як перестрілка, перегони із дуже сердитими на вас мотоциклістами-автоматниками та стрибок у басейн з «надцятого» поверху…
Скажу відверто: я не мала якихось очікувань щодо фільму. 20% у «Рейтингу гнилих помідорів» (з 99 відгуків від критиків 79 – негативні) вже були достатнім свідченням того, що фільм вийшов слабенький. Однак, пам’ятаючи, що критики свого часу вщент громили улюблені вже не одним поколінням «Красуню» (ту, що з Річардом Гіром і Джулією Робертс) і «День незалежності» (перший), вирішила вмоститися зручніше й дивитися уважніше.
Не знаю, чи завоює комедія «Встигнути за Джонсами» симпатії глядачів на довгі роки, але я, несподівано для самої себе, отримала неабияке задоволення від неї. І якщо коли-небудь натраплю на це кіно по телевізору, то, гадаю, подивлюся ще раз: фільм виявився напрочуд милим і оптимістичним. І визначення «комедія» в його випадку не зовсім точне – насправді це легка, доброзичлива пародія на «Правдиву брехню» і «Містера та місіс Сміт». Причому Ґаль Ґадот у ролі Наталі – просто копія Анжеліни Джолі в подібних іпостасях – аж до манірності, а Джон Гемм (має «Золотий глобус», а також «Еммі» за гру в серіалі «Безумці»), майстерно балансує між героїчним і комічним, у результаті створюючи надзвичайно симпатичний образ Тіма Джонса.
Хоча по всьому фільму щедро розсипано «цитати» з інших популярних американських стрічок і телешоу, більшість із яких українському глядачеві не відомі, це не заважає отримувати задоволення від перегляду. Нехай суто американський, трішки (а часом і задуже) грубуватий, гумор і змусить нашого глядача трохи поморщитися на початку стрічки, однак дотепні, а часом навіть зворушливі діалоги, хороша – навіть у епізодичних ролях – гра акторів, комічні ситуації, які, проте, здебільшого, трапляються з нами мало не щодня, викликатимуть усмішку, подив і щирий сміх.
Насамкінець лише одне застереження: не беріть із собою ваших тінейджерів! Вони, може, й знають, що таке вправи Кегеля чи секс нашвидкуруч, а також що жінки, буває, цілують одна одну по-дорослому… Проте навіщо вам перед ними червоніти й лицемірно виправдовуватися: мовляв, знали б – не пішли би. Так що я вас попередила – а ви, все-таки, сходіть…
